Величковський Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Величковський
Іван Величковський
При народженні Іван Величковський
Псевдоніми, криптоніми відсутні
Народження близько 1630
Смерть 1701(1701)
  Полтава
Громадянство Гетьманщина
Мова творів російська мова
Рід діяльності прозаїк, поет, священик
Роки активності: з середини 17 століття до 1701
Напрямок Давня українська література
Жанр полемічна література
Magnum opus: «Млеко»
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Величко́вський (близько 1630 (1651) — 1701 (1726)) — український письменник, поет, перекладач,теоретик літератури, культурний і громадський діяч, священик. Іван Величковський належить до маловідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. У 1660 роках навчався в Києво - Могилянській колегії.

Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.

Щодо літературної спадщини Івана Величковського, то в повному обсязі вона не розглядалась ще в нашій науковій літературі. Але більшою мірою нам відомі так звані «Вірші про Дедала», складені у 1687 році на честь гетьмана Самойловича, та збірник дрібних поезій в рукописі Києво-Софіївського собору № 362, який В.М. Перетц назвав «Антологією 1670 – 1680-х років».

Найважливіші поетичні досягнення Величковського: польський панегірик «Lucubratiuncula» на пошану Лазаря Барановича і два слов'яно-українські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко» XVII ст., до нашого часу не були предметом наукових досліджень літературознавців.

Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI – XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських школах і школах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.

Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною його ознакою є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма — вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесансу образи античної міфології та історії займають головне місце у створенні барочних форм.

Засоби прикрашення мови, орнамент використовуються надмірно у добу бароко; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко — вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами. Всі ці ознаки стилю бароко ми можемо простежити в творах Величковського — «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».

Перші відомості про панегірик «Lucubratiuncula» подав Михайло Максимович в статті «Латино-польские сочинения писателей малороссийских», надрукованій в 1850 році у третій книжці альманаху «Киевлянин».

Бідність відомостей про зазначений панегірик пояснюється, головне, тим, що твір цей належить до видань, про які кажуть, ніби-то вони albis corvis rariores (рідкісніші, аніж білі ворони): до наших часів він дійшов в поодинокому, мало доступному для дослідження примірникові, саме в тому, який в половині минулого століття був перед очима у Максимовича. В сучасний момент панегірик переховується в «Древлехранилище» Центрального архіву РРФСР у Москві в складі бібліотеки колишнього «Московского главного архива министерства иностранных дел».

З погляду літературної форми «Lucubratiuncula» Величковського становить польські, почасти макаронічні, з домішкою латинських речень, вірші, що складаються з 272 рядків, поділених на 68 сапфічних строф. В різних місцях віршів між окремими строфами вміщені польські або латинські цитати з Біблії і латинських письменників — Овідія та ін.

Щодо змісту, панегірик розробляє тему про патрона Барановича — відомого євангельського мерця — «четверодневного» Лазаря, смерть якого, за Євангелієм від Івана, оплакав Христос, а потім воскресив його, коли напередодні хресних страждань прийшов до Віфанії. Тему цю сполучено з євангельською ідеєю про пшеничне зерно, що вмирає в землі й приносить, відродившись, великий здобуток.

Відповідно до літературних традицій доби бароко, Величковський вводить до свого панегірика ряд образів з античної міфології й згадує про Мінерва, Сізіфа. В одній з цитат згадується Тантал, що даремно простягає руки до рота щоб поїсти яблук, які від нього тікають, і так і стоїть знеможений жагою.

Не вберігся Величковський також і від характерної для доби бароко штучності в інтерпретації тих або інших євангельських подій. Так, воскресіння Лазаря, за поясненням нашого автора, сталося через те, що сестра Лазарева Марія мала ймення однакове з іменем Божої Матері.

В другій частині "Lucubratiuncul'и" Величковський звертається безпосередньо до адресата панегірика — Лазаря Барановича і вихваляє його письменницькі здібності на підставі побіжної характеристики складених ним творів.

Наприкінці книжки, виходячи з етимології прізвища Барановича, Величковський згадує про niebieskiego Baranka, апокаліптичного агнця, що був єдиний гідний взяти й розгорнути книгу за сьома печатями, та прирівнює до нього чернігівського владику.

Підпис на останній — 10-й сторінці панегірика — «Towarzystwo Kunsztu Typographskiego» свідчить, що складені Величковським вірші були піднесені Барановичу від гуртка друкарських працівників.

Твір «Lucubratiuncula» дійшов до нас в дефектному примірнику, без першого, заголовкового аркуша. Це покладає на дослідника обов'язок вирішити, чи, принаймні, порушити питання про місце та час його видання.

Питання про час, коли «Lucubratiuncula» з'явилась у світ, вирішується на підставі її змісту. Літературна спадщина Барановича, яку згадує Величковський у своєму творі, обмежується творами, що вийшли між 1666 роком («Меч духовный») і 1680 роком («Notiy piec» i «W wieniec bozey matki»). З другого боку, Величковський не згадує пізніших творів Барановича — «Благодать и истина Іисус Христом бысть» і «Naiasnieysza nieba i ziemie carica», що були видані в 1683 році.

Зазначену відсутність в «Lucubratiuncula» вказівок на пізніші роботи Барановича можна пояснювати різними причинами. Може, Величковський не зумів вкласти назв цих робіт у віршований розмір свого панегірика, але можливо також припустити, що роботи ці під час видання панегірика не були ще надруковані. Тоді приблизну дату виходу «Lucubratiuncula» в світ доведеться встановити десь між 1680 і 1683 роками. У всякому разі панегірик вийшов не раніш 1680 року.

Рукопис збірників «Зегар з полузегарком» і «Млеко» був виявлений тільки на початку XX ст. Рукопис цей писаний чітким українським півуставом кінця XVII ст. і містить в собі 33 аркуші.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

На початку 1680-х років належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. У Чернігові Іван Величковський живе не менше десяти років. Саме тут він одружується з Марією Лукашівною, дочкою полтавського протопопа Луки Семіоновича і, можливо, висвячується на попа. В Чернігові ж у нього народжується син Іван, котрий по смерті батька займе його посаду пресвітера полтавської соборної Успенської церкви і дослужиться до сану полтавського протопопа (ось звідки йде уявлення, що поет Іван Величковський був полтавським протопопом!). На цій посаді і помер 1701 року.

Яскравий представник стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К., 1972.

Навчався у Києво-Могилянській колегії в 1660-ті роки.

Безпосереднім його вихователем, учителем і покровителем був Варлаам Ясинський.

Творчість[ред.ред. код]

Більшість творів Івана Величковського збереглася у рукописах (зокрема рукописні «книжиці» «Зегар з полузегарком» та «Млеко»), повністю їх було видано лише 1972 року.

Писав здебільшого польською і давньоукраїнською мовою.

Автор перших в українській літературі паліндромів (називав їх раками літеральними).

Література[ред.ред. код]

  • Величковський І. Повне зібрання творів. Дзиґар цілий і напівдзиґарик / Іван Величковський ; [пер. з давньоукр. та передмова Валерія Шевчука]. – К. : Дніпро, 2004. – 192 с.
  • Крекотень В. І. Величковський Іван // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 284—285.
  • Бадрак Б. М. Творчість Івана Величковського. Донецьк:Донецький університет економіки і торгівлі. 2006. — 156 с.
  • В. П. Колосова, В. І. Крекотень. До питання про життя і творчість Івана Величковського // Величковський І. Твори. Київ - 1972
  • Береговская М. Специфика палиндрома как формы языковой игры / Марина Береговская // Филологические науки. – 1999. – № 5. – С. 55–64.

Посилання[ред.ред. код]