Величко Лев Ісайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Величко Лев Ісайович
Народився 25 жовтня 1879(1879-10-25)
Москва
Помер 17 вересня 1937(1937-09-17) (57 років)
Київ
Громадянство УРСР
Діяльність дипломат

Лев Ісайович Величко (25 жовтня (6 листопада) 1879, Москва — 17 вересня 1937, Київ) — сходознавець, журналіст, дипломат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 жовтня (6 листопада) 1879 року в місті Москва, де й здобув вищу освіту. Працював у газеті «Биржевые ведомости». Воював у лавах Червоної армії. Член ВКП(б) від 1920 року.

Працював з 1922 року в Наркоматі іноземних справ УРСР.

У 1923—1924 рр. — 1-й секретар українського повпредства в Берліні.

У 1924 році заступник Уповноваженного НКЗС СРСР в УРСР[1].

У 1924—1926 рр. — радник повпредства УРСР у Туреччині.

У 1928—1929 рр. — директор Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ).

У 1927—1929 рр. — працював у відділі міжнародної інформації газети «Вісті ВУЦВК».

Друкувався в газетах «Комуніст», «Пролетарий», «Пролетар». У своїх публікаціях висвітлював проблеми міжнародного життя кінця 1920-х — початку 1930-х рр.

Очолював Всеукраїнське товариство культурних зв'язків із закордоном, працював у УНДІ сходознавства, викладав у вищих навчальних закладах Харкова та Києва.

У 1937 році заарештований, засуджений до смертної кари[2]. У 1959 році реабілітований[3].

Автор праць[ред. | ред. код]

  • Реакция и оппозиция в Турции // СС. 1927. № 1;
  • Рухові сили турецької економіки // Там само. 1928. № 2;
  • Фритьйоф Нансен про Радянську Вірменію // Там само. 1928. № 5;
  • Афганистан в борьбе за независимость. — Х., 1929;
  • Національний склад сучасної Туреччини (за даними загального перепису 1927 р.) // СС. 1930. № 10–11.

Примітки[ред. | ред. код]