Величко Олег Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Миколайович Величко
Народився 12 червня 1958(1958-06-12) (60 років)
с. Коханівка, Турбівський район, Вінницька область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Відомий завдяки метрологія, стандартизація
Alma mater Харківський інститут радіоелектроніки
Науковий ступінь доктор технічних наук (2008)
Заклад ДП «Укрметртестстандарт»
Відомий завдяки: дослідження в галузі метрології
Нагороди
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Почесна грамота Верховної Ради України — 2013 Заслужений діяч науки і техніки України — 2008
Звання професор (2012)

Вел́ичко Ол́ег Микол́айович (12 червня 1958, с. Коханівка, Турбівський район, Вінницька область) — український науковець, метролог, доктор технічних наук (2008), професор (2012), заслужений діяч науки і техніки України (2008).

Життєпис[ред. | ред. код]

Величко Олег Миколайович народився 12 червня 1958 у Вінницькій області.

В 1980 році закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ) за спеціальністю радіотехніка.

У 1980—1989 роках працював на посадах інженера, старшого інженера, інженера І-ї категорії у науково-дослідних відділах Київського НДІ радіовимірювальної апаратури (КНДІРВА) Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова, у 1989—1992 роках — на посадах провідного інженера і старшого наукового співробітника Спеціального конструкторського бюро (СКБ) товарів народного вжитку «Меридіан» цього ж об'єднання.

У 1992—1996 роках працював начальником відділу Українського НДІ стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) Держстандарту України.

У 1996—2000 роках обіймав посаду заступника голови з питань метрології Держстандарту України, державний службовець 3 рангу.

У 2000—2003 роках працював заступником начальника Департаменту гідрометеорологічної служби і моніторингу, начальником Управління моніторингу довкілля Міністерства екології та природних ресурсів України.

З 2003 року працює в Державному підприємстві «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») на посаді директора Науково-виробничого інституту метрологічного забезпечення вимірювань електромагнітних величин[1].

Наукова і професійна діяльність[ред. | ред. код]

У 1990 році захистив кандидатську дисертацію з питань прецизійних вимірювань електричних сигналів (Інститут електродинаміки Академії наук України, м. Київ). У 1998 році ВАК України присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, а у 1999 році Міністерство освіти України — доцента кафедри метрологічного забезпечення електричних і радіотехнічних засобів вимірювань.

У 1996—2003 роках і у 2005—2014 роках був членом Науково-технічної з метрології (НТКМ) спочатку при Держстандарті України, а потім при Мінекономрозвитку України. У 1996—2000 роках був членом Комітету від України Організації метрологічних закладів країн Східної та Центральної Європи (КООМЕТ) [1].

У 1997—1999 роках — член Вищої експертної ради Міннауки України, у 1997—2000 роках — заступник голови Державної комісії єдиного часу та еталонних частот України, У 1996—2000 роках — керівник Державної програми «Створення та розвитку Державної служби єдиного часу та еталонних частот».

У 1996—2000 роках — член Державної міжвідомчої комісії з виробництва і впровадження приладів обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів, У 1998—2000 роках — член Державної міжвідомчої комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом.

У 2000—2002 роках — секретар Державної міжвідомчої комісії із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату [2], у 2002—2003 роках — член Державної міжвідомчої комісії з питань моніторингу довкілля.

У 2000—2002 роках — член офіційних делегацій від України на 6, 7 і 8-й Конференціях Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, у 2001—2003 роках — член Спеціальної робочої групи з моніторингу довкілля при Європейській Економічній Комісії ООН (ЄЕК ООН) Європейська економічна комісія ООН.

У 2004 році брав участь у складі офіційної делегації від України в 12-й Міжнародній конференції законодавчої метрології Міжнародної організації законодавчої метрології (МОЗМ) [3]; у 2007 році — в 23-й Генеральній конференції з мір і ваг (ГКМВ) [4].

З 2005 року член від України технічного комітету КООМЕТ 1.3 «Електрика і магнетизм» [5].

З 2006 року очолив технічний комітет стандартизації України ТК 90 «Засоби вимірювання електричних і магнітних величин».

У 1996—1999 роках і з 2004 року — член редакційної колегії науково-технічного журналу «Український метрологічний журнал», а з 2010 року — член редакційної колегії науково-виробничого журналу «Метрологія та прилади».

У 2007 року захистив докторську дисертацію з питань теорії та практики оптимізації багаторівневої системи стандартизації національного рівня в галузі метрології (Національний університет «Львівська політехніка»), а у 2012 р. Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України присвоєно вчене звання професора кафедри вимірювальної техніки.

Автор (співавтор) понад 400 наукових праць (2014), в тому числі 25 винаходів [6], більше 50 підручників, навчальних посібників, монографій з питань метрології, стандартизації, технічного регулювання, екології, моніторингу довкілля.

Більше 100 його робіт (2014) надруковано у провідних наукових виданнях майже 30 зарубіжних країн (США, Велика Британія, Франція, Японія, Республіка Корея, Німеччина, Італія, Іспанія, Австрія, Бразилія, Аргентина, Куба тощо) [7].

Почесні нагороди[ред. | ред. код]

Присвоєно почесні звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2008), «Заслужений метролог КООМЕТ» (2008) [8].

Нагороджений нагрудним знаком Держстандарту України «За заслуги в стандартизації, метрології, сертифікації та акредитації» (1999), Почесним знаком Міждержавної ради з питань стандартизації, метрології та сертифікації [9] «За заслуги» (2010) [10], Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), Грамотою Верховної Ради України (2013).

Біографія О. М. Величка включена до 10-го (2008—2009 рр.) та 11-го (2011—2012 рр.) видань «Who's Who in Science and Engineering», а також до 26-31-го (2009—2014 рр.) видань «Who's Who in the World» (видавництво Marquis, США) [11].

Вибрані праці та інтерв'ю[ред. | ред. код]

  • (англ.)Velychko O. The development and transformation of national metrology legislation in Ukraine // OIML Bulletin. — Vol. LV. — October 2014. — Number 4. — P. 26-31 [12]
  • (англ.)Velychko O. The optimization of multifunctional national metrological systems // OIML Bulletin. — Vol. LI. — July 2010. — Number 3. — P. 11-16 [13]
  • (англ.)Velychko O. Implementing of the CIPM MRA of the National Metrological Institute Ukrmetrteststandard // Proceedings Joint IMEKO TC 11-TC 19-TC 20 Intern. Symp. «Metrological Infrastructure, Environmental and Energy Measurement» (IMEKO-MI2011). — Cavtat, Dubrovnik Riviera, Croatia. — 2011 (15-17 June). — CD. — P. 100—104 [14]
  • (англ.)Velychko O. Activity of international and regional organization for globalization of the world economy // XVIII IMEKO World Congress «Metrology for a Sustainable Development». — Rio de Janeiro, Brazil. — 2006 (17-22 September). — CD. — 6 p. [15]
  • О.Величко: «Похибка при вимірюваннях кількості продукту в нафто- й газопроводах у кілька сотих коштує не одну сотню мільйонів доларів» [16].
  • (рос.)О.Величко: «Погрешность при измерениях количества продукта в нефте- и газопроводах в несколько сотых стоит не одну сотню миллионов долларов» [17].
  • О.Величко: «Вимірювання в галузі науки та техніки… Міст до інновацій» [18].

Примітки[ред. | ред. код]