Велозу Сальгадо
| Велозу Сальгадо | ||||
|---|---|---|---|---|
| порт. Veloso Salgado | ||||
_-_Veloso_Salgado.png) | ||||
| При народженні | порт. José Maria Veloso Salgado | |||
| Народження |
2 квітня 1864 Мелон, Галісія, Оренсе, Іспанія | |||
| Смерть | 22 липня 1945 (81 рік) | |||
| Лісабон. Португалія | ||||
| Національність | Португалець | |||
| Країна |
 Португалія.svg){kind=small} Португальське королівство | |||
| Жанр | історичний живопис | |||
| Навчання | Національна вища школа красних мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | Натуралізм | |||
| Роки творчості | 1949[1] — 2014[1]–2014[1] | |||
| Роботи в колекції | Nogueira da Silva Museumd, Museu de Lisboad, Військовий музей (Лісабон), Національний музей сучасного мистецтва (Лісабон), José Malhoa Museumd і Casa-Museu Teixeira Lopesd | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
 Велозу Сальгадо у Вікісховищі | ||||
Хосе Марія Велозу Сальгадо (порт. Veloso Salgado; 2 квітня 1864 — 22 липня 1945) — португальський художник галісійського походження. Велозу Сальгадо вважають одним із найвидатніших майстрів натуралізму в рідній країні з багатьма видатними роботами в історичному живописі, пейзажах і портретах.
Біографія[ред. | ред. код]
Хосе Марія Велозу Сальгадо народився в Галісії (Іспанія), в Мелоні — невеликому містечку в провінції Оренсе, недалеко від португальського кордону, де він прожив до 10 років. Він був сином двох фермерів, Хосе Переса та Долорес Велозу Родрігес Сальгадо. У 1874 році батьки відправили його жити до дядька по материнській лінії Мігеля Велозу Родрігеса Сальгадо, який керував майстернею літографії у Лісабоні, Португалія. Велозу Сальгадо почав працювати підмайстром у майстерні свого дядька.
З 1878 по 1880 рік Велозу відвідував вечірні курси Школи Лісабонської академії образотворчих мистецтв і був зарахований з відзнакою. Підбадьорений своїми результатами, він почав відвідувати вечірні заняття в 1881 році й наприкінці свого першого курсу отримав нагороду в розмірі 20 тисяч реїв. Потім він почав денні заняття, навчався під керівництвом Хосе Сімоеса де Алмейди та Хосе Феррейра Чавеса, які викладали малювання та живопис відповідно, та отримав найкращі оцінки в обох класах.
У 1884 році Велозу презентував дві роботи на 13-й виставці Товариства заохочення образотворчого мистецтва (Sociedade Promotora de Belas Artes)та отримав почесну відзнаку, а 1887 року він також брав участь у 14-й виставці. У 1887 році Велозу Сальгадо закінчив навчання з підсумковим балом 17 з 20. Того ж року він став натуралізованим португальським громадянином[2]. Усі ці досягнення дозволили йому отримати державну стипендію для подальшого навчання в Парижі.
_-_Veloso_Salgado_(MNAC).png)
У 1888 році Велозу Сальгадо орендував ательє в Парижі (на вулиці Денфер-Рошро), яке ділив з Артуром Мело. Також тут він подружився зі скульптором Антоніо Тейшейра Лопесом, який мав майстерню в тому ж будинку. Велозу Сальгадо був прийнятий до Школи витончених мистецтв, де навчався там у Александра Кабанеля, Бенжамена-Констана, Жюля-Елі Делоне, Жана-Поля Лоранса та Фернана Кормона. В цей час він також спілкувався з художником Жюлем Бретоном і його дочкою та ученицею Віржині Демон-Бретон, а також з її чоловіком Адрієном Демоном, який став близьким другом Велозу Сальгадо.
Велозу Сальгадо дебютував у Салоні в 1889 році. Він виграв третю медаль на Салоні за картину «Амур і Психея» (1891), першу з його важливих робіт, яка зараз зберігається в Національному музеї сучасного мистецтва в Лісабоні. Тим часом Велозу Сальгадо також переміг у конкурсі живопису, організованому мерією Лісабона (1890), і брав участь у 1-й виставці Художньої гільдії Лісабона (Grémio Artístico de Lisboa). Після свого перебування в Парижі Велозу Сальгадо вирушив до Італії, зупинився у Флоренції, де вивчав примітивних художників, робив копії з творів Відродження та малював на пленері. Перебуваючи в Італії, він створив одну зі своїх найвідоміших робіт, Ісуса, яку вважали поза конкурсом на Салоні 1892 року (ця картина була втрачена у 1900 році, коли затонув корабель, який повертав її з Всесвітньої виставки). У 1890-х роках він також брав участь у Мюнхенській художній виставці та в Міжнародній виставці в Анверсі. Лісабонська академія образотворчого мистецтва присвоїла йому звання «Академіка заслуг».
Він повернувся до Лісабона в 1895 році, в грудні того ж року був призначений тимчасовим професором історії живопису в Школі образотворчих мистецтв, за два роки його обрали замість Колумбано на посаду постійного професора. З цього моменту він регулярно брав участь у великих мистецьких виставках, як національних, так і міжнародних, йому замовляли картини видатні особистості та інституції, він накопичував нагороди та відзнаки (офіцер ордена Святого Якова Меча в 1896 році, кавалер ордена Орден Почесного легіону Франції (1902), член Лісабонської академії наук (1907). Крім станкового живопису, йому також дуже часто доручали прикрасити кілька громадських будівель і приватних резиденцій: Трибунальну кімнату Палацу фондової біржі в Порту, Палату депутатів у Палаці Святого Бенедикта в Лісабоні, Лісабонський військовий музей, Лісабонська медична школа, факультет наук Університету Порту. Разом з архітектором Мігелем Вентурою Терра він також працював над оздобленням театру Політеама в Лісабоні та Лісабонської синагоги.[3]
У 1901 році, після реформи художньої освіти, він почав викладати історичний живопис разом з Колумбано.
У 1896 році Велозу Сальгадо одружився з Віторіною де Сілва Мелло, хрещеною дочкою та протеже художника Хосе Феррейри Чавеса. У шлюбі народилося двоє нащадків: Хосе Мігель Велозу Сальгадо (1896 р.н.) і Марія Аделіна Велозу Сальгадо (1899 р.н.). Коли в 1903 році померла вдова Феррейри Чавеса, Велозу Сальгадо успадкував більшість її активів.
Велозу Сальгадо залишив живопис у 1940 році, у віці 76 років, і помер 1945 року.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Портрет скульптора Тейшейри Лопеса в його ательє в Парижі (1889) -
Васко да Гама перед Заморіном з Калікуту (1898), Лісабонське географічне товариство -
Король Португалії Дені вершить правосуддя (1899), Палац фондової біржі -
Португальська медицина (1906), Новий Лісабонський університет -
Виборче право (1913), палац Пімента -
Деталь Установчих судів 1821 (1921), парламент Португалії -
Молодість (1923), Музей Хосе Малхоа -
Батьківщина, що коронує своїх героїв (1904), Військовий музей Лісабона. -
Портрет жінки (1917) -
Жіноча фігура в саду (1917) -
Математика (1917), Університет Порту. -
Фізико-природничі науки (1917), Університет Порту.
_-_Veloso_Salgado_(Casa-Museu_Teixeira_Lopes).png)
_-_Veloso_Salgado.png)
_-_Veloso_Salgado_(Sala_dos_Actos,_FCM-UNL).png)
_-_Veloso_Salgado.png)
_-_Veloso_Salgado_(Museu_Militar_de_Lisboa).png)
_-_Veloso_Salgado.png)
_-_Veloso_Salgado.png)
_-_Veloso_Salgado_(Reitoria_da_Universidade_do_Porto).png)
_-_Veloso_Salgado_(Reitoria_da_Universidade_do_Porto).png)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в RKDartists
- ↑ Veloso Salgado (José). Portugal - Dicionário Histórico (Portuguese) . Процитовано 16 жовтня 2017.
- ↑ Salgado, José Maria Veloso. MatrizNet (Portuguese) . Direcção-Geral do Património Cultural. Процитовано 16 жовтня 2017.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Saraiva, José Hermano (2004). Dicionário de personalidades: Redinha a Silva. História de Portugal (Portuguese) . Т. 19. QuidNovi. ISBN 989-554-124-4.
- José Maria Veloso Salgado (1864-1945). sigarra.up.pt (Portuguese) . University of Oporto. Процитовано 16 жовтня 2017.
|
