Венді Гіллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венді Гіллер
англ. Wendy Margaret Hiller
Зображення
Дата народження 15 серпня 1912(1912-08-15)
Місце народження Стокпорт[d], Велика Британія
Дата смерті 14 травня 2003(2003-05-14) (90 років)
Місце смерті Біконсфілд[d], Велика Британія
Громадянство Велика Британія Велика Британія Велика Британія
Професія акторка
Кар'єра 19371992
Нагороди
IMDb ID 0384908
Венді Гіллер у Вікісховищі?

Венді Маргарет Гіллер (англ. Wendy Margaret Hiller; *15 серпня 1912, Стокпорт, графство Чешир — †14 травня 2003, Біконсфілд, графство Бакінгемшир) — британська акторка, лауреат премії «Оскар» (1959).

Біографія[ред. | ред. код]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Венді Маргарет Гіллер народилася в місті Стокпорт в графстві Чешир на північному заході Англії в сім'ї Френка Уоткін Гіллера, виробника бавовни, і Мері Стоун.

Професійну кар'єру актриси Венді Гіллер розпочалася на початку 1930-х в Манчестері. Першого успіху вона домоглася в 1934, після чого багато гастролювала по театрах Англії. У 1935 відбувся її дебют в лондонському Вест-Енді. У 1936 Гілер з'явилася на гастролях в Нью-Йорку, де її помітив Бернард Шоу. Йому дуже сподобалася гра молодої актриси і він запросив її на роль у своїх п'єсах «Свята Іоанна», «Пігмаліон» і «Майор Барбара». Шоу також наполіг на тому, щоб актриса зіграла Елізу Дуліттл в екранізації п'єси в 1938, за яку вона в перший раз була номінована на «Оскар», причому Гілер стала першою британською актрисою, номінованим на цю премію. У 1941 вона знялася у фільмі «Майор Барбара», ще одній екранізації п'єси Бернарда Шоу. У 1945 Гілер з'явилася в класиці британського кіно — фільмі «Я знаю, куди я йду!».

Надалі, з розвитком кар'єри, Гіллер стала популярна як в Лондоні, так і в Нью-Йорку. У 1947 вона виступала на Бродвеї в п'єсі «Спадкоємиця».

Незважаючи на успішні ролі в кіно і привабливі пропозиції з Голлівуду, Гіллер все-таки більшою мірою продовжувала залишатися театральною актрисою, лише зрідка з'являючись на кіноекранах. У 1950-ті у неї були примітні ролі у фільмах «Вигнанець з островів» (1952), «Щось цінне» (1957), «Як вбити багатого дядечка» (1957), а також в «За окремими столиками» (1958), роль в якому була відзначена премією «Оскар» як найкращій актрисі другого плану.

У 1971 Гіллер був привласнений титул Офіцера ордена Британської імперії, а 1975 вона стала Жінкою-Командором цього ордена.

У 1960 за роль владної матері у фільмі «Сини і коханці» Венді була номінована на премію BAFTA. Роль княгині Драгомирової в екранізації роману Агати Крісті «Вбивство в Східному експресі» (1974) принесла їй ще більший успіх і Вечірню британську кінопремію. Іншими примітними її ролями в наступні роки були Ребекка Вайлер у фільмі «Подорож проклятих» (1976) і злісна матрона в лондонському госпіталі в фільмі «Людина-слон» (1980).

Останній раз на Вест-Енді вона з'явилася в 1988 в постановці «Водій міс Дейзі», а останньою її екранною роллю стала Еліс фон Холзендорф у фільмі «Графиня Еліс» (1992).

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1937 Венді вийшла заміж за сценариста Рональда Гоу, який був старший за неї на 15 років. На початку 1940-х ипара переїхала в місто Біконсфілд в графстві Бакінгемшир, де у них народилися двоє дітей — Енн (1939-2006) і Ентоні (1942). Гілер припинила свою акторську кар'єру в 1992 через поганий стан здоров'я. У наступному році не стало її чоловіка Рональда Гоу. Сама актриса померла у віці 90 років у своєму будинку в Біконсфілді 14 травня 2003.

Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1959 — Премія «Оскар» — найкраща жіноча роль другого плану, за фільм «За окремими столиками».

Посилання[ред. | ред. код]