Веннівер Буш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венівар Буш
Vannevar Bush
1940-й рік
1940-й рік
1940-й рік
Народився 11 березня 1890(1890-03-11)[1][2][…]
Еверетт, Массачусетс, США
Помер 28 червня 1974(1974-06-28)[1][2][…] (84 роки)
Белмонт, Массачусетс, США
·пневмонія
Поховання Массачусетс
Країна США США
Діяльність інформатик, винахідник, політик, викладач університету, інженер, science administrator
Alma mater Університет Тафтса, Массачусетський технологічний інститут
Галузь Футурологія
Заклад Массачусетський технологічний інститут
Посада голова[5][6] і член радиd
Вчителі Артур Едвін Кеннеллі
Аспіранти, докторанти Клод Шеннон
Frederick Termand[7]
John B. Russell, Jr.d[7]
Frederick Samuel Dellenbaugh, Jr.d[7]
Samuel Hawks Caldwelld[7]
Harold Locke Hazend[7]
Charles Lambert Mannebackd[7]
Членство MIT Corporationd[8]
Американська академія мистецтв і наук
Американське філософське товариство[9]
AAAS[9]
Американське фізичне товариство[9]
Національна академія наук США
Батько Reverend Richard Perry Bushd[10]
Мати Emma Linnwood Bushd[10]
Нагороди
Автограф

CMNS: Веннівер Буш у Вікісховищі

Веннівер Буш (англ. Vannevar (/væniːvɑːr/) Bush, часом також Венівар Буш, Ванневар Буш; 11 березня 1890 — 28 червня, 1974) — американський інженер, винахідник і адміністратор науки, що під час Другої світової війни очолював Управління з наукових досліджень і розробок США (англ. Office of Scientific Research and Development), один із ініціаторів і керівників на початковому етапі Мангеттенського проєкту. Відомий також працями з розробки аналогових обчислювальних машин. Засновник руху науковців США, що привів до створення Національного наукового фонду.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1890 року в родині священника. Обоє його дідусів були капітанами китобійних суден, від яких, за його словами йому передались амбіції керівника.[11]

Вступив до Університету Тафтса.[12]

В 1931 році створив перший у світі аналоговий електрично-механічний комп'ютер, який міг розв'язувати диференційні рівняння, що містили до 18-ти змінних.[13]

Після війни Буш займався адміністративною роботою. У 1940-ті він був президентом Об'єднаної ради з досліджень і розробок військового і морського відомств, головою ради з питань розробок Національного управління військовими установами, очолював Американський транснаціональний телекомунікаційний конгломерат (АТ&Т).

З 1950-го Буш директор Національного наукового фонду (NSF), якому було уготовано в майбутньому зіграти важливу роль в становленні інтернету. Пізніше він був членом наглядової ради цієї організації.

Останні роки діяльності Буша пов'язані з Массачусетським технологічним університетом. У 1957 -1959 роках Буш був президентом MIT. З 1959 року і до кінця свого життя він залишався почесним президентом інституту.

Лінійна модель інноваційного процесу[ред. | ред. код]

В 1944 році президент Рузвельт запропонував Бушу визначити рекомендації для організації американської науки в мирний час[14]. У липні 1945 року Буш відправляє президенту, тепер вже Гаррі Трумену, меморандум під красномовною назвою "Наука — нескінченний рубіж", підготовлений за підтримки чотирьох спеціально створених для цього комітетів. У вступі до меморандуму Буш оптимістично заявляв: «Перед нами безкінечна дорога розуму, і, якщо ми станемо первопрохідцями з тим же баченням, змістом і прагненнями, з якими ми вели велику війну, ми зможемо забезпечити більш повну і плодотворну зайнятість і більшу повне і плодотворне життя для всіх американців».

У цьому меморандумі Буш виступив за фінансування з державного бюджету фундаментальних наукових досліджень, що проводяться спільно з університетами та промисловими підприємствами. Він висловив пропозицію, що «державні інтереси в областях науки та освіти можуть бути найкращим чином досягнуті у створенні Національного наукового фонду», що в подальшому став основою організації американської науки.

У цьому меморандумі Буш відстоює точку зору, що в мирний час наука вимагає принципово іншої моделі організації наукових досліджень. Вчений розкритикував організаційну структуру науки, успішну для періоду війни.

Основні тези меморандуму:

  • Уряд має підтримувати фундаментальні дослідження; фінансувати слід конкретних вчених, а не проєкти;
  • Кошти повинні виділятися тим організаціям, де дослідження проводяться в обстановці відкритості;
  • Необхідно фінансувати найбільш перспективні дослідження підтримкою студентів, які присвячують свій час науці, в залежності від службового списку та фінансових можливостей.

Буш був впевнений, що в післявоєнній ері благоспроможність націй буде в значній мірі залежати від розвитку малого бізнесу, що активно застосовує нові знання. З цієї причини він вважає необхідним протидіяти практиці, коли найбільші корпорації використовували патентну систему для того, щоб не пускати малі фірми на нові дохідні технологічні ринки.

Меморандум був з інтересом сприйнятий громадськістю, але далеко не всі схвалили поради та пропозиції. У сенаті були включені два законопроєкти: закон сенатора Магнуса, складений на основі пропозицій Буша, інший — сенатора Кілгора, опонента Буша.

У жовтні 1945 року двоє сенаторів провели спільні слухання законопроєктів, у результаті яких було затверджено створення єдиного федерального агентства для розподілу грантів, контрактів та стипендій для розвитку природних наук, включаючи дослідження, пов'язані з військовою тематикою. Однак у питанні про президентський контроль над роботою фонду досягнути згоди не вдалося. Відповідно до плану Кілгора, фонд повинен бути керований директором, призначеним президентом та підзвітним йому. За проєктом Буша-Магнуса науковим фондом повинна керувати призначена президентом рада громадянських осіб, переважно вчених. У 1947 році Конгрес прийняв законопроєкт Буша-Магнуса, але Трумен наклав вето.

В 1950 році Конгрес прийняв компромісний законопроєкт. Фактично були виконані дві найважливіші цілі В.Буша: уряд субсидіював фундаментальні дослідження, а визначення цілей цих досліджень було покладено на незалежних вчених.

Завдяки закону фактично створений союз між урядом, промисловістю та наукою, що стало важливою інновацією, і сприяло технологічній революції XX століття[15]. Така "лінійна модель інноваційного процесу" передбачала повторюваний цикл інновацій — від фундаментальних до прикладних досліджень, від них — до стадії дослідно-конструкторських і проєктно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проєктування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, а далі — до створення технології і нового продукту. Завершувався повторюваний безперервний цикл виробництвом, яке для інноваційного процесу мало характер комерціалізації винаходу. Останнє включало дослідження ринку, конструювання, ринкове планування, дослідне виробництво і ринкове випробування з переходом до комерційного виробництва.

Модель Ваннавра Буша почали досить жорстко критикувати, особливо після вкорінення ідеологічного курсу на неолібералізм в економічній політиці. До того, як потрапити під обстріл неолібералів, модель активно застосовувалася у США в 1950—1965-ті роки. Після цього її вдосконалили до "ринкового витягування" в 1965—1975-х, коли передбачалося, що ринок починає відігравати більшу роль. У 1975—1985-их модель набула характеру "лінійної зі зворотними зв'язками"; перейшла до "інтегрованої" в 1985—1995-х роках і нарешті — "мережевої" — після 1995 року. Тепер повторюваний цикл інновацій "від досліджень до комерціалізації" є очевидною справою, він має назву "замкнутого циклу інновацій"[16]. Втративши хоча б один сегмент ланцюжка, країна, або навіть цілий регіон, втрачає свою здатність до відтворення, до фінансування інноваційного процесу, як це сталося в ЄС після перенесення виробництв і продажів до Азії[17][18][19].

Фінансування, координація і спрямування усіх етапів в рамках "лінійної моделі інноваційного процесу" повинне здійснюватися за державні кошти, оскільки приватні підприємства не вважали ці етапи ефективними. Оскільки конструкторські і проєктно-конструкторські роботи є ризикованими інвестиціями з низькою окупністю, тому держава і сьогодні частково бере участь у фінансуванні цих етапів за рахунок спеціалізованих фондів і грантів. Лише виробництво і як його складова — продаж продукції повністю переносилося на приватні компанії. Хоча сьогодні і з цим є питання, оскільки великі обсяги відкритого і прихованого фінансування здійснюються за участі національних і регіональних фінансових ресурсів, що особливо характерно для Китаю.

«Модель технологічного трикутника Ваннівара Буша» в середині першої чверті ХХІ ст. була покладена в основу моделей економіко-технологічного розвитку КНР, через відмову від кредитно-фінансової корпоративного капіталізму і перехід до замкнутої системи державної економіки з інкорпорованими в неї фрагментами приватного сектора. Каналами зосередження інвестицій в цільових галузях стали фонди управління трансформацією науково-технічних досягнень КНР.[14]

В 1998 році Комітет наук конгресу США опублікував меморандум «Розкриваючи наше майбутнє: Створення нової національної наукової політики» (Unlocking Our Future to New National National Science Policy)[20], у якому визнається, що основою державної політики щодо науки залишаються погляди Ванневара Буша, висловлені в меморандумі «Наука - нескінченний рубіж».

Див також[ред. | ред. код]

Публічно-приватне партнерство

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б http://www.ieeeghn.org/wiki/index.php/Vannevar_Bush
  2. а б Dennis M. A. Encyclopædia Britannica
  3. SNAC — 2010.
  4. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  5. http://web.mit.edu/corporation/membership/chairman.html
  6. http://www.nsf.gov/od/nms/recip_details.jsp?recip_id=65
  7. а б в г д е Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  8. http://web.mit.edu/corporation/membership/pastmembers.html
  9. а б в NNDB — 2002.
  10. а б Geni.com — 2006.
  11. Айзексон, 2017, с. 197.
  12. Айзексон, 2017, с. 198.
  13. Айзексон, 2017, с. 42.
  14. а б «Дайте людям деньги и свободу, и они вернутся к вам с чем-то полезным». stimul.online. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021. 
  15. science the endless frontier
  16. Панченко, В. Г. (2017). ЗАМКНУТИЙ ЦИКЛ ІННОВАЦІЙ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІННОВАЦІЙНОГО НЕОПРОТЕКЦІОНІЗМУ В ПОЛІТИЦІ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ: ВИКЛИКИ СТВОРЕННЮ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОСИСТЕМИ. Ефективна економіка (укр.) (11). ISSN 2307-2105. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  17. Резнікова Н.В., Іващенко О.А. Стратегічне партнерство як нова форма економічної інтеграції: аспекти незалежності ЄС та КНР. //Економіка та держава. 2015. № 12. С. 6—9.
  18. Welle (www.dw.com), Deutsche. Коронавирус ударил по немецкому автопрому: Volkswagen временно остановил завод в Вольфсбурге | DW | 19.03.2020 (ru-RU). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  19. Welle (www.dw.com), Deutsche. В Европе обвал экономики из-за пандемии коронавируса | DW | 30.04.2020. DW.COM (ru-RU). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]