Венсан Оріоль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венсан Оріоль
фр. Vincent Auriol
Венсан Оріоль
Президент Франції
16 січня 1947 — 16 січня 1954
Попередник Леон Блюм (де-факто)
Альбер Лебрен (де-юре)
Наступник Рене Коті
Князь Андорри
16 січня 1947 — 16 січня 1954
Попередник Філіпп Петен (Режим Віші)
Наступник Рене Коті
Народився 27 серпня 1884(1884-08-27)
Ревель, Верхня Гаронна Франція
Помер 1 січня 1966(1966-01-01) (81 рік)
Париж Франція
Похований Мюре
Відомий як політик, адвокат, учасник французького Руху Опору
Країна Франція
Освіта Тулузький університет
Політична партія Французька секція робітничого інтернаціоналу
У шлюбі з Michelle Auriold
Діти Paul Auriold
Релігія атеїзм
Нагороди
Підпис Signature de Vincent Auriol - Archives nationales (France).png

Венсан Оріоль (фр. Vincent Auriol фр. вимова: [vɛ̃sɑ̃ oʁjɔl]; 27 серпня 1884, Ревель — 1 січня 1966, Париж) — президент Франції (Четверта республіка, 19471954), перший після Другої світової війни.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в департаменті Верхня Гаронна, син м'ясника; отримав юридичну освіту. До війни активний діяч соціалістичної партії, був мером Тулузи (обраний у 31 рік), потім міністром у двох соціалістичних урядах Леона Блюма. У 19421943 Оріоль брав участь у діяльності підпілля французького Опору в окупованій Франції, потім втік до Лондона і вступив до уряду генерала де Голля. Після звільнення Франції державний міністр тимчасового уряду; в 1946 представник Франції в Раді Безпеки ООН.

Президент Четвертої республіки[ред. | ред. код]

Після проголошення Четвертої республіки в січні 1947 обраний її президентом, перебував на посаді один семирічний термін. Правління Оріолі було дуже важким, країну потрясали безперервні страйки і масові заворушення трудящих, колоніальна Французька імперія розпадалася; метрополія вела війни з повстанцями одночасно в Індокитаї, на Мадагаскарі і в Північній Африці. Перед закінченням терміну Оріоль заявив, що в жодному разі не буде балотуватися на наступний: «Ця робота мало не звела мене в могилу: мене будили в будь-який час ночі, щоб приймати відставки прем'єр-міністрів!» Дійсно, за 7 років його правління змінилося 18 (!) «примарних урядів».

Після президентства[ред. | ред. код]

Покинувши Єлисейський палац, Оріоль зайнявся політичною публіцистикою. У 1958 році він як екс-президент увійшов до Конституційної ради Франції. Це відбулося при установі П'ятої республіки, проекту конституції якої він різко противився, вважаючи, що влада президента має залишитися такою ж слабкою і церемоніальною, якою була при Третій і Четвертій республіках. У 1960 він пішов у відставку з Ради, протестуючи проти авторитарної політики президента де Голля. За рік до смерті Оріоль встиг благословити соціаліста Франсуа Міттерана балотуватися в президенти.

Посилання[ред. | ред. код]