Вера Чепмен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вера Чепмен
Vera Chapman
При народженні Вера Айві Мей Фогерті
Псевдоніми, криптоніми Белладонна Тук
Народження 8 травня 1898(1898-05-08)
  Борнмут, графство Дорсет, Велика Британія
Смерть 14 травня 1996(1996-05-14) (98 років)
  Кройдон, боро Кройдон, Лондон, Велика Британія
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Alma mater Оксфордський університет
Мова творів Англійська
Рід діяльності прозаїк
Жанр фентезі,
псевдоісторичний роман

Ве́ра Че́пмен (англ. Vera Chapman, 8 травня 1898 — 14 травня 1996, ім'я при народженні Вера Айві Мей Фогерті англ. Vera Ivy May Fogerty) — британська письменниця, засновниця Толкінського Товариства Великої Британії. У Толкінському Товаристві була відома під ім'ям «Белладонна Тук» — псевдонімом, який взяла на честь матері гобіта Більбо. Писала здебільшого на псевдоісторичні теми, у творчості часто зверталася до часів короля Артура. Мала титул «Пендрагона Ордену Бардів, Оватів і Друїдів» у 1964—1991 р.р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 8 травня 1898 р. у місті Борнмут у графстві Дорсет на південному заході Англії в заможній родині Джона Фредеріка Фогерті й Кейт Ізабелли Вероніки Фогерті (у дівоцтві Морс). Мала двох старших сестер — Далсі (Dulcie W.) й Джералдін (Geraldine E.). Батько був за походженням ірландець, відомий як інженер й архітектор, що прославився своїм будинком-музеєм у Борнмуті «Іст Кліфф Холл» (англ. East Cliff Hall, завершено 1907 року), збудованим для сера Мертона Расселла-Коутса й його дружини. Зараз у ньому розміщується Музей і Художня Галерея Расселла-Коутса (the Russell Coates Art Gallery and Museum) — одна з визначних пам'яток міста.

Напередодні Першої Світової війни родина Фогертів перебралася до Південної Африки (сучасна ПАР). З початком війни Джон Фогерті був призваний до британської армії, проходив службу офіцером у Південно-Західній Африці, острові Уайт, Палестині та в індійському Пуне, кілька разів був поранений і удостоєний військових нагород. По закінченні війни працював інженером у Преторії, у 1926 році перейшов на посаду топографа у Лусаці (Північна Родезія). Там він помер у 1938 році.

Перечекавши війну у Південній Африці, Вера повернулася до Англії, щоб продовжити свою освіту у престижному коледжі Леді Маргарет Холл — одному з коледжів Оксфордського університету. У 1920 році вона стала першою жінкою, допущеною до навчання як повноправний студент Оксфорду (доти жінки могли відвідувати його як вільні слухачки).

Закінчивши коледж у 1924 році, вона одружилася з англіканським священиком Чарльзом Сідні Чепменом (Charles Sydney Chapman). Вони переїхали до Лоренсу Маркіш у португальській Східній Африці, але через рік повернулися до Англії, де провели багато років у сільських парафіях. У них народилося двоє дітей, чиї імена і дати народження невідомі.

Під час Другої Світової війни Чепмен, очевидно, перебувала на цивільній службі, після війни працювала у Міністерстві у справах колоній — як урядовець у відділі допомоги студентам. У той же час вона вступає до «Ордену Стародавніх Друїдів» (Ancient Druid Order, ADO). Увійшовши посередництвом його у лондонські академічні й літературні кола, вона знайомиться з Россом Ніколсом — директором приватного коледжу, письменником, поетом і натуралістом. Член «Ордену Стародавніх Друїдів» Джеральд Гарднер, якому Ніколс в 1954 році допоміг опублікувати книжку «Чаклунство сьогодні» (Witchcraft Today), уводить його до товариства, а надалі Ніколса обирають головою Ордену.

У 1963 році разом з Робертом Макгрегором-Рейдом (тоді головою Ордену), Ніколс був запрошений до Бретонського Горседу у Бретані, де Тудвал, архієпископ Давньокельтської церкви, рукоположив його в «Архідиякона Островів».

У середині 1960-х відходять з життя друзі Чепмен — Гарднер, Макгрегор-Рейд і архієпископ Тудвал. Зі смертю Роберта Макгрегора-Рейда розбіжності між членами Ордену збільшуються, і незабаром товариство розколюється на дві фракції. Одна з них, що обрала новим головою доктора Томаса Моена, зберігає стару назву, у той час члени другої обирають лідером Ніколса, і йменуються «Орден Бардів, Оватів і Друїдів» (ОБОД). Назва зазначає ступені висвячення — Бард, Оват і Друїд. Як старший Ордену, Ніколс призначає Веру на пост його першого Пендрагона, на якому вона знаходиться до 1991 року.

До того ж часу, очевидно, належить знайомство Чепмен з творами Дж. Р. Р. Толкіна й серйозне захоплення ними. Ставлення до «Гобіта» та «Володаря Перснів», яке практикували хіпі, викликало тривогу Чепмен: на її думку, це підривало їхню літературну цінність. Прагнучи розглядати історію Середзем'я у науковому ключі, у 1960-х роках Чепмен засновує Толкінське Товариство. Про це вона оголошує в 1969 році в лондонському тижневику New Statesman, підписавшись псевдонімом «Белладонна Тук» — на честь матері Більбо, побіжно згаданої у «Гобіті».

Сама Чепмен посідала посаду секретаря, у її квартирі в Кемдені відбувалися зустрічі. У червні 1972 року її запросили на званий вечір до Рейнера Анвіна, видавця творів Толкіна, де вона зустрілася і з самим автором. Вері вдалося умовити Толкіна стати почесним президентом Товариства, названого його ім'ям. Після смерті письменника в 1973 році він був обраний президентом Товариства «довічно» («in perpetuo»). Чепмен залишалася на посаді секретаря ще шість років, надалі передавши обов'язки іншим членам, оскільки зайнялася виданням інформаційного бюлетеня, що виходить досі раз на два місяці під назвою «Амон-Ген» (на честь сторожової вежі в Гондорі).

Свій перший роман, «Зелений лицар», написала в 1975 у віці 77 років і не припиняла письменницької діяльності до самої смерті.

Ніколс помирає 1975 року, і з того часу в Ордені залишається лише жменя ентузіастів, зустрічі відбуваються дедалі рідше.

У 1991 році Чепмен мала відвідати церемонію Ордену на Прімроуз-Гілл (Ріджентс-парк у Лондоні) у день літнього сонцестояння, щоб передати титул Пендрагона ОБОД художнику Віллу Вортінгтону (Will Worthington). Проте, напередодні вона перенесла інсульт, тому її мусили госпіталізувати. Прямо у лікарні, попередньо пройшовши обряд єлеопомазання у капелана, вона підписала акт передачі свого титулу Вортінгтону, благословивши наступника потисканням руки.

Одужавши від хвороби, наступного року Чепмен все ж взяла участь у зборах з нагоди 100-річчя з дня народження Дж. Р. Р. Толкіна. Це була її остання зустріч з членами Толкінського Товариства: оскільки стан її здоров'я дедалі погіршувався, вона майже перестала з'являтися на публіці. Останні роки життя провела в будинку престарілих у Кройдоні — місті на півдні Великого Лондону. Там вона померла 14 травня 1996 року, через шість днів після відзначення нею свого 98-річчя.

Твори[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

Різне[ред. | ред. код]

Збірки[ред. | ред. код]

  • «Сумнозвісна абатиса» (англ. The Notorious Abbess, 1993) ISBN 0-89733-387-X/978-0-89733-387-0 (американське видання)

Нехудожні твори[ред. | ред. код]

  • «Дарлінгтон у старих фотографіях» (англ. Around Darlington in Old Photographs, 1990) ISBN 0-86299-812-3/978-0-86299-812-7 (британське видання)
  • «Крофт, Герворт, Нішем, Міддлтон і Дінсдейл у старих поштових листівках» (англ. Croft, Hurworth, Neasham, Middleton And Dinsdale in Old Picture Postcards, 1996)

Збірки, що містять її твори[ред. | ред. код]

Оповідання[ред. | ред. код]

  • «Хрестоносець-дівиця» (англ. Crusader Damosel, 1978)
  • «Меч для Артура» (англ. A Sword for Arthur, 1995)

Посилання[ред. | ред. код]