Верб'яж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верб'яж
Verbyazh 1.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Верб'язька сільська рада
Код КОАТУУ 2121582001
Основні дані
Засноване 1600
Населення 916
Площа 3,294 км²
Густота населення 278,08 осіб/км²
Поштовий індекс 89113
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°48′33″ пн. ш. 23°08′31″ сх. д. / 48.80917° пн. ш. 23.14194° сх. д. / 48.80917; 23.14194Координати: 48°48′33″ пн. ш. 23°08′31″ сх. д. / 48.80917° пн. ш. 23.14194° сх. д. / 48.80917; 23.14194
Середня висота
над рівнем моря
559 м
Місцева влада
Адреса ради 89113, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с.Верб'яж,27 , тел. 4-53-37; 4-53-39
Карта
Верб'яж. Карта розташування: Україна
Верб'яж
Верб'яж
Верб'яж. Карта розташування: Закарпатська область
Верб'яж
Верб'яж

Верб'яж у Вікісховищі?

Ве́рб'яж — село в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

Розташування[ред. | ред. код]

Стара автодорога у бік Львова пролягла через останній Закарпатський населений пункт — село Верб'яж. У самісінькому його центрі враз починається крутий підйом. Численні звивисті серпантини Бескидами прямують на Верецький перевал — так звані ворота в Європу.

Поряд з селом розкинулися присілки Петрусовиця та Нова Розтока. Петрусовицю заснував Петрус. А ось Розтока була започаткована раніше від Верб'яжу. Старожили кажуть, що люди, ховаючись від поневолення, забрели у бескидські непрохідні ліси. Вони прийшли в цю місцину зі своїми «талабухами», через що і донині назва одного з урочищ Талабучина. Поселенці розчищали ліс, робили в лісі полянки, які називали «розточинами». Саме від цих розточин пішла Розтока.

Назва[ред. | ред. код]

Назву село запозичило від крислатих верб. Ці розлогі дерева повсюдно завоювали собі місце на пагорбах й улоговинах села. Старі люди кажуть, що дуже давно, ще в древні часи у цих місцях бував князь Вадинський, який прийшов з Галичини. А куди подівся, толком ніхто не знає. От, цей пан дуже любив вербу і засадив нею всю свою маєтність. Люди ще й досі говорять, що де сріблиться вербиця, там жива водиця. Старожили з роду в рід переповідають ще одну легенду, ніби у сиву давнину, коли тут притулилося кілька хижок, дівчина Марічка до безтями закохалась в парубка Іванка. Який відповідав їй взаємністю. І дня не могли прожити молодята одне без одного. Молодята з нетерпінням чекали вечора. щоб зустрітися під вербою. Але як споконвіку водиться, зла доля розлучила їх, і юнка щовечора лила свої сльози під вербою, де до жорстокої розлуки кохалася з Іванком. У пам'ять про трагічне кохання кожен батько, в якого народжувалася донька, висаджував вербочку, щоб його доня, коли виросте, мала де зустрічатися з коханим. На згадку про тих давніх поселенців у селі є кілька урочищ: Кробинцівська, Пашкова, Саблівська. Віками край села височів великий почорнілий від часу хрест.

Історія[ред. | ред. код]

Літописи свідчать; саме тут тисячоліття тому проходили угорські племена Алмоша, сюдою ж торувала кіннота свій шлях монголо-татарська орда хана Батия. Через ці ворота у 1394 році в Прикарпатську Русь разом з військовою дружиною увійшов подільський князь Федір Коріятович, а в 1649 році — січові козаки Богдана Хмельницького. Саме тут проходила відома «Лінія Арпада», яка мала вберегти Горті та Західну Європу від Радянської Армії. Перевал знаходиться на висоті 839 метрів над рівнем моря. Тут з 1919 по 1944 роки проходив державний кордон.

Перша згадка про рубіжне село Верб'яж у письмових джерелах відноситься до 1600 року.

Під час визвольної війни мадярського народу 1703–1711 років у Верб'яжі не раз бував Ференц ІІ Ракоці. А в 1899 році тут бував Іван Франко.

17 березня 1939 на третій день війни Мадярщини з Карпатською Україною мадярські жандарми гнали на перевал через села Нижні Ворота, Верб'яж, Завадка колони полонених, переважно галичан — вояків Карпатської Січі і передали їх польській прикордонній службі, яка розмістила полонених у підвалах своїх казарм. Наступного дня, 18 березня 1939 до сходу сонця полонені біли розділені на колони, відконвойовані вліво і вправо від перевалу по лінії кордону приблизно на півтора-два кілометри і розстріляні на закарпатській стороні над селами Нова Розтока і Верб'яж, та між селами Петрусовицею, Жупанами і Лазами. Число розстріляних, за оцінками свідків, становило 500-600 полонених.[1]

Через своє порубіжне розташування Верб'яж населяли чимало євреїв, котрі тримали шинки. Бо ж прикордоння потребувало відповідного забезпечення для охоронців і подорожуючих. Та однієї літньої сонячної днини за юдеями прибув обоз. Їх посадили на підводи у Воловець, а звідти «товарняком» відправили в концтабір. І донині у Петрусовиці залишилися їхні поля: Мойшове, Земанове, Абрамове…

Під час наступу Радянських військ у жовтні 1944 року всіх жителів мадяри вигнали з села. Два тижні точилися бої у Воловецькому краї, і коли повернулися, побачили жахливу картину — село було зруйноване дотла.

Люди старшого покоління добре пам'ятають, як КДБ знущалося над віруючими-покутниками, які здавна оселилися у Верб'яжі. Їхні діти не відвідували школи, їм не видавали паспортів, хоч і були добрими будівельниками, ніколи не пили і не курили.

Сучасність[ред. | ред. код]

У самому Верб'яжі на видних «святих» місцях стоять два мурованих храми — греко-католицький та православний. В повазі і злагоді живуть вірники конфесій. Яскравий приклад такої співпраці — спільне освячення пам'ятного знака січовим стрільцям на Верецькому перевалі (там же стоїть символом коритництва і продажності Угорський монумент). Дві церкви функціонують і в Новій Розтоці.

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Василь Довгей. Від Бескидів до Катині // Погляд за лаштунки. Збірник статей. Львів. ЛвЦНТЕІ, 2006. — С. 3–13.

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі

Офіційний сайт школи http://verbjaz.klasna.com/