Верба гостролиста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Верба гостролиста
Salix acutifolia.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієвоцвіті (Malpighiales)
Родина: Вербові (Salicaceae)
Триба: Saliceae
Рід: Верба (Salix)
Вид: Верба гостролиста
Біноміальна назва
Salix acutifolia
Willd. 1806
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Salix acutifolia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Salix acutifolia
EOL logo.svg EOL: 10453471
IPNI: 776951
ITIS logo.svg ITIS: 520741
IUCN logo.svg МСОП: 79925718

Верба́ гостролиста (лат. Salix acutifolia) — дводомна рослина родини вербових. Інші назви: червона шелюга́, червоний верболіз, краснотал.

Біологічний опис[ред. | ред. код]

Дерево або кущ до 5 м заввишки. Кора червона або жовта. Листки цілісні, чергові, ланцетні, видовжено-загострені, залозисто-пилчасті, голі, зверху зелені, знизу — сизуваті, 6-15 см завдовжки. Квітки одностатеві, в сидячих, яйцевидних, товстих сріблястоволосистих сережках до 3,5 см завдовжки. Плід — коробочка. Цвіте у березні — квітні, задовго до появи листя. Дає бджолам дуже ранній взяток.[1]

Поширення[ред. | ред. код]

Росте майже по всій Україні (крім Карпат і Криму) по берегах річок і водойм, на прирічкових піщаних терасах. Культивують як декоративну рослину. Також як фітомеліоративна культура, незамінна у степовому лісорозведенні при облісненні голих пісків і створенні захисних насаджень навколо водойм.

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Кора Верби гостролистої містить дубильні речовини (близько 12 %), флавоноїди, флавонові глікозиди (2,5-3 %).

Фармакологічні властивості і використання[ред. | ред. код]

Відвар кори Верби гостролистої має анальгетичні, заспокійливі, протизапальні, жарознижуючі, потогінні, протималярійні, антисептичні, кровоспинні, ранозагоювальні, в'яжучі й протиглисні властивості. Його вживають при головному болю, невралгії, різних формах неврозу, ревматизмі, подагрі, застудних хворобах, малярії, нестравленні їжі у шлунку, запальних явищах у шлунку та кишках, жовтяниці, хворобах селезінки і печінки (коли вони перевантажені великими дозами токсинів), проносах, запаленнях сечоводу, при гінекологічних та інфекційних хворобах, шлункових, кишкових, маткових та інших кровотечах.[джерело?]

Зовнішньо відвар кори використовують для полоскань (при стоматиті, гінгівіті, пародонтозі, ангіні, запальних процесах ротової порожнини і горла), для ножних ванн (при гіпергідрозі, флебіті, варикозному розширенні вен, слабкості м'язів ніг після тяжких хвороб) та для обмивання ран і виразок.[джерело?]

Лікарські форми і застосування[ред. | ред. код]

Внутрішньо — відвар кори (15 г на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці тричі на день; настій кори (1 чайна ложка на 200 мл окропу, настоюють до охолодження, проціджують) по 1 столовій ложці 4-5 разів на день; порошок кори по 0,5-1 г на ніч.[джерело?]

Зовнішньо — настій для ванн (1 чайна ложка порошку кори на 400 мл холодної води, настоюють 8 годин, проціджують) при гіпергідрозі; міцний відвар кори для полоскань, промивання ран та ножних ванн.[джерело?]

Заготівля і зберігання[ред. | ред. код]

Використовують кору, зібрану в період сокоруху з 3-4-річних гілок. Сушать на відкритому повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Сухої сировини виходить 33 % .

Рослина неофіцинальна.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 63. 

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]