Вербицький Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вербицький Микола Андрійович
Народився 13 (25) лютого 1843
Чернігів, Російська імперія
Помер 10 (23) грудня 1909 (66 років)
Чернігів, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність журналіст
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d]

S:  Роботи у  Вікіджерелах
Микола Вербицький

Микола Андрійович Вербицький-Антіох (1 лютого 1843, Чернігів — 27 листопада 1909, там само) — український письменник, громадський діяч, журналіст, педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Чернігові у дворянській родині. Батько був секретарем губернської управи. Мати походила з відомого князівського роду Голіциних. Його дядько по матері — Сергій Павлович Голіцин — в 1862—1870 рр. був Чернігівським генерал-губернатором.

Навчався в Київському університеті, звідки був виключений за участь у громадському русі. Продовжив навчання в Петербурзькому університеті, з якого також був виключений. У 1864 році закінчив Київський університет. Був активним членом Київської громади, брав участь у виданні її сатиричного журналу «Помийниця». Як «неблагонадійний» був висланий з України, вчителював у гімназіях Рязані та Орла. Через 30 років повернувся в Україну, був учителем у гімназіях Полтави та Чернігова.

Перші поетичні твори опублікував у журналі «Основа» (1862), пізніше друкувався в журналах «Літературно-науковий вісник», «Правда», «Зоря», газетах «Черниговские губернские ведомости», «Черниговский листок», «Киевский телеграф», альманахах «Розвага», «З потоку життя» тощо. Ранні вірші («Невольник», «Веселий час», «Веснянка» позначені волелюбним, оптимістичним настроєм. У пізньому циклі «Carmina secuntutis» («Пісні старості») домінують мотиви романсової лірики. Писав також російськомовні оповідання та нариси з мисливського життя.

Родина[ред. | ред. код]

Микола Вербицький — дід українського поета доби Розстріляного відродження Марка Вороного та тесть поета Миколи Вороного, також знищеного комуністами.

Джерела[ред. | ред. код]