Вербова дощечка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вербова дощечка — давня весняна гра, яку іноді називають також «Жук» або «Жучок», див. також «Воротар».

Вербова дощечка заступає кладку чи міст, що ним дівчина переходить символічно з дівочого життя до життя замужнього[1]. Потебня здогадується, що в основі цього значення («міст») лежить ще давніше, міфологічне значення — неба, що по ньому ходить сонце.

Гра ця така: дівчата стають у два ряди, лицем одна до одної, беруться з тою, що навпроти, за руки і творять таким чином «дощечку», по якій і пускають дівчинку—підлітка. Підлітка вибирають тому, щоб дівчина не була занадто важка, але з тексту пісень видно, що то мала б бути таки доросла дівчина. У Галичині подібні пісні співають при кривому танку:

Вербова дощечка, вербова дощечка,
Ходить по ній Настечка,
На всі боки леліє,
Звідки милий над'їде…

Потебня думає, що в цій пісні слово «леліє» вжито не випадково, бо в її двозначному змислі — світити й дивитися — воно нагадує веснянки, в яких «леліє» верба—сонце. Саме тому й співається про «вербову», а не яку іншу дощечку[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Потебня
  2. Филологический Вестник. — Варшава, 1883, І, с. 99-100

Джерела[ред. | ред. код]

«Українська Мала Енциклопедія», проф. Євген Онацький