Вервольф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вервольф
Werwolf Vinnytsia 1.jpg
Руїни бункера

Координати: 49°18′30″ пн. ш. 28°29′36″ сх. д. / 49.30833° пн. ш. 28.49333° сх. д. / 49.30833; 28.49333
Країна Україна Україна
Розташування Ліс Вервольф, Вінниця
Інженер Організація Тодта
Дата початку спорудження 1 листопада 1941
Дата закінчення спорудження Червень 1942
Дата зруйнування Березень 1944
Будівнича система вибухостійкий бетонний бункер
Власник Третій Рейх

Вервольф is located in Україна
Вервольф
Вервольф
Вервольф (Україна)

CMNS: Вервольф на Вікісховищі
Розташування ставок Адольфа Гітлера
Сучасний стан Ставки — руїни з брил бетону. 2006 рік

Ставка Гітлера Вервольф (нім. Werwolf — вовкулака) розміщувалася за 8 км на північ від м. Вінниця біля смт. Стрижавка, на території тодішньої генеральної округи Житомир. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники припускають, що навіть і для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.

Адольф Гітлер був у «Вервольфі» тричі, загальна тривалість перебування — 156днів: за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок фюрер не провів так багато часу.

Варіанти розташування в Україні[ред.ред. код]

Збереглися документальні свідчення того, що попередньо будівництво польової ставки на Східному фронті планувалося біля Лубен Полтавської області[1]. Але там досить активно діяли партизани, а Вінниця була більш віддаленим і затишним містом. Крім того вона мала вигідне транспорте розташування — на шляху майбутньої транс'європейської магістралі Гамбург — Готенланд (Крим).

Будівництво[ред.ред. код]

Будівництво ставки Гітлера «Вервольф» за 8 кілометрів на північ від Вінниці, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки близько 300 м, велося у два етапи: жовтень 1941 — вересень 1942 і грудень 1942 — липень 1943[1]. Першу чергу було здано в експлуатацію у квітні 1942 року. Спочатку ставка мала кодову назву «Eichenhain» (нім. Дубовий гай), а потім — «Werwolf» (нім. Вовкулака) або, всупереч правопису, за бажанням Гітлера, «Wehrwolf» (нім. Озброєний вовк або Вовк-захисник)[2][3].

Історичні джерела свідчать, що основні будівельні роботи було виконано німецькою військово-будівельною організацією «Тодт», а також ще п'ятьма німецькими будівельними компаніями: Галаса, Кока, Вашкун, Зондерштейна та Неймана, робітниками яких були вільнонаймані громадяни Німеччини й Польщі[1]. Місцеве населення і військовополонені Червоної Армії були задіяні на важких роботах: спорудження котлованів, видобуток граніту в кар'єрах поза центральною зоною. За час будівництва ставки загинуло близько 2 тисяч в'язнів, а тих, які залишилися живими, у квітні 1942 року було вивезено і їх доля й досі невідома[2].

Існує версія, за якою будівництво німцями ставки «Вервольф» здійснювалося на основі вже існуючих укріплень, споруджених ще влітку 1938 року для радянського командування. А також, що існували розгалуджені підземні ходи, які з'єднували «Вервольф» з іншими таємними об'єктами[4].

Склад будівель[ред.ред. код]

Рештки найбільшого бункеру ставки «Вольфсшанце». 2003 рік

Поряд із «Вервольфом» розташовувалася ставка командувача Люфтваффе, рейхсмаршала Герінга «Штайнбрух» (нім. Каменоломня) — за 30 км на північ від Вінниці, біля с. Черепашинці. На виїзді з Житомира було зведено ставку рейхсфюрера-СС, міністра внутрішніх справ Гіммлера «Гегевальд» (нім. Заповідний ліс). Вона була призначена також для рейхсміністра Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа[1].

«Вервольф» фактично була зменшеною копією головної ставки Гітлера «Вольфсшанце» (нім. Вовче лігво) у Східній Пруссії (нині територія Польщі) і складалася з 13 секторів, які в свою чергу утворювали 2 зони: центральну та загальну. Центральна зона, до якої увійшли 6-й, частково 7-й та 8-й сектори, була огороджена глибоким ровом, металевою сіткою заввишки 2,5 м з п'ятьма рядами колючого дроту. На її території розміщувалися будинок фюрера з бомбосховищем, бункер для офіцерів, приміщення служби безпеки, будинки та їдальня для високопосадовців, генералів, керівників збройних сил, персональних ад'ютантів, секретарок, преси, прислуги; лазня і перукарня, телефонна станція, спортивна зала, готель, казино, басейн[1][2]. У загальній частині Ставки розмістилися складські приміщення, житлові будинки та ще одна їдальня.

Зовнішньо ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складали 81 дерев'яний будинок, підземну — 3 залізобетонних бомбосховища: загальне (7х17м), для офіцерів (8х11м) та бункер фюрера (8,5х8,5м). Усі вони були дуже масивної конструкції: товщина стін становила 2,5 м, перекриття — 4,5 м. У деяких джерелах зазначається, що підземна частина Ставки сягала шести, семи і, навіть, восьми поверхів, але офіційна довідка КДБ спростувала таку інформацію[4].

В цілому електропостачання Ставки забезпечувалося повітряними лініями з Вінниці, крім того на околиці центральної зони розміщувалися три резервні дизельні установки. Водопостачання здійснювалося за допомогою двох 120-метрових артезіанських свердловин, а для пожежних потреб було збудовано водонасосну станцію. Телефонний вузол забезпечував прямий зв'язок із Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Крім того до Ставки проклали залізничну колію, а за її межами — смугу для зльоту та посадки літаків[1][2].

Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі. Навколо — 36 спостережних веж. У лісі і по дорозі кожні 200 м — таємні спецзастави. Було введено особливий режим: проведений перепис місцевого населення, видані спецперепустки, введена комендантська година. Безпосередньо ставку охороняла спецчастина дивізії «Велика Німеччина», що мала назву «Батальйон супроводження фюрера».

Візити Адольфа Гітлера[ред.ред. код]

Візит Гітлера до штабу групи армій «Південь». Полтава, червень 1942

Адольф Гітлер приїжджав у ставку «Вервольф» тричі і за свідченнями його біографів, на жодній з інших ставок він не провів так багато часу[2][5]:

  • з 16 липня по 31 жовтня 1942 року
  • з 19 лютого по 13 березня 1943 року
  • з 27 серпня 1943 року

Крім Гітлера у Ставці працювала і вся верхівка Третього Рейху — рейхсляйтер, голова Штабу заступника фюрера і його «особистий секретар» Мартін Борман, рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер, рейхсмаршал Герман Герінг, міністри Розенберґ, Ріббентроп, Геббельс та інші. Приїздила у Ставку до Гітлера і його коханка Єва Браун. Протягом деякого часу тут діяв генеральний штаб Вермахту на чолі з фельдмаршалом Кейтелем і генерал-полковником Йодлем, а також штаб сухопутних військ[5].

Під час свого перебування у ставці «Вервольф» Адольф Гітлер видав низку важливих наказів[6]:

8 вересня 1943 року Гітлер відвідав штаб групи армій «Південь» у Запоріжжі і віддав наказ про його передислокацію до «Вервольфу»[5]. 17 вересня відповідним актом Ставку було передано командувачу групи армій «Південь» генерал-фельдмаршалу Еріху фон Манштейну[2]. Манштейн зі своїм штабом перебував у Ставці з початку жовтня до кінця грудня 1943 року. Після цього, до знищення в березні 1944, «Вервольф» ще був місцем дислокації штабів низки військових угруповань, різних служб[5].

Історія викриття та знищення[ред.ред. код]

Фрагменти колишніх споруд Ставки
Залишки басейну ставки «Вервольф»

Влітку 1942 вінницький підпільний центр під керівництвом Ю. П. Левченка отримав інформацію про те, що з 1941 німецька будівельна фірма «Тодт» веде підземні роботи у лісі коло села Стрижавка: вирили котловани, будують конструкції із залізобетону, потім все засипають піском, прикривають ґрунтом і маскують спеціально пересадженими деревами. Навколо розміщені пости ППО. Крім того, надійшли відомості про висилку німцями значної частини місцевого населення в інші села.

На початку 1942 керівнику київського підпілля Івану Кудрі стало відомо, що продукція Київського кабельного заводу йде у Вінницю. Після збору попередньої інформації він дійшов висновку, що там будується підземний військовий завод.

У липні цього ж року старший інспектор Вінницького управління залізниці К. А. Стеглик, учасник підпілля, довідався про телеграму щодо прибуття до Вінниці ешелоном № 462 Гітлера. Підпільний центр, не маючи зв'язку з командуванням Червоної Армії, вирішив послати підпільників Блера, Прокудіна, Бондаря до білоруських партизанів, які переправили Прокудіна в Москву. 22 серпня його рапорт був вже відомий Комітету оборони. Приблизно в цей же час група берлінських антифашистів «Червона капела» повідомила Кремль, що польова ставка фюрера переноситься з «Вольфшанце» зі Східної Пруссії під Вінницю.

Крім того, з газет вже було відомо про деякі побічні факти. Так, газета «Волинь» повідомила про гастролі Берлінської опери у Вінниці, які відвідав райхсмаршал Герінг. Потім — публікація в «Дойче украініше цайтунг»: на постановці вагнерівського «Тангейзера», знову ж у Вінниці, присутній був Вільгельм Кейтель.

Таким чином, вже у 1942 р. радянське командування знало про існування ставки під Вінницею.

Адольф Гітлер віддав наказ знищити «Вервольф» ще 28 грудня 1943 року, але наказ не виконали і Ставка продовжувала функціонувати до березня 1944. Коли 13-15 березня 1944 радянські війська, звільняючи Вінницю, захопили «Вервольф», непошкодженими на її території залишилися лише три бункери — все інше було вивезено та спалено. 16 березня німці знову відтіснили радянські війська, взяли під контроль Ставку і вже напередодні свого остаточного відступу висадили її у повітря. Як заряди використовували авіабомби. Вибух був настільки потужним, що залізобетонні шматки вагою 100–200 тонн розлетілися на відстань до 60 метрів. Підземну частину бункерів затопило водою[7].

Детальне обстеження залишок «Вервольфу» здійснювалося вже після закінчення війни, за особистим наказом Сталіна, оперативною групою НКДБ СРСР. На місці Ставки, окрім решток спалених будівель і трьох підірваних залізобетонних бункерів, нічого цінного виявлено не було[7].

Повоєнний час та сучасність[ред.ред. код]

Завісу таємничості навколо ставки було знято в 19591960 рр., коли вінничанин Іван Безуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали про боротьбу місцевого населення з окупантами. Ставка досі залишається малодослідженим об'єктом. Упродовж 19881991 на ставці працювала експедиція кафедри технічної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту під керівництвом професора Л. З. Бобровнікова. Працівникам експедиції вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в'їзду, котельної, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП.

Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов'язані з нею. Проблема її розкопок та дослідження залишається актуальною і дотепер.

Офіційний статус[ред.ред. код]

Схема центральної частини ставки — один із інформаційних стендів на території комплексу

У липні 2011 року на місці розташування ставки Гітлера «Вервольф» було відкрито «Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв нацизму», як філію Вінницького обласного краєзнавчого музею[8], який, згідно з рішенням Вінницької обласної ради, фінансується за рахунок коштів обласного бюджету[9].

Свого часу з ініціативою прокласти туристичний маршрут на ставку виступив тодішній голова Вінницької облдержадміністрації Микола Джига, зазначаючи, що музей нагадував би про «жертви та героїзм нашого народу», «продемонстрував би обличчя ворога-фашиста»[10], а також що «незалежно від нашого бажання „Вервольф“ завжди притягував до себе туристів з різних країн світу. Тому ми повинні окультурити цю територію і надати об'єкту правильного ідеологічного змісту — показати якого страшного ворога переміг наш народ, якою трагічної ціною цього було досягнуто»[9]. Натомість, проти такого рішення, називаючи його «несусвітніми дурощами» і «знущанням з Великої Перемоги», висловлювалися українські комуністи, вимагаючи заборонити відкриття музею ставки Адольфа Гітлера у Вінницькій області[10].

Створений меморіальний комплекс складається з двох об'єктів: території самої ставки та братської могили військовополонених і громадян окупованих німцями країн, які будували ставку[8]. Вздовж екскурсійного маршруту ставкою встановлені інформаційні стенди з документальними світлинами, схемами та даними про історію створення об'єкту, його значення та вплив на події Німецько-радянської війни, а також в цілому про перебіг війни на Вінниччині (всі написи виконано українською та англійською мовами). Крім того, в майбутньому, на спеціально відведеному майданчику, поряд з залишками будинку Бормана, планується експозиція військової техніки. Також, станом на 2013 рік, споруджено будівлю музейного павільйону, тривають роботи з її внутрішнього оформлення.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е И. М. Загородний, 2008, с. 54-64
  2. а б в г д е Ставка «Вервольф». Історія створення та функціонування. Вінницький краєзнавчий музей. Архів оригіналу за 2013-08-19. Процитовано 2013-08-18. 
  3. Uwe Neumärker, Robert Conrad, Cord Woywodt Wolfsschanze: Hitlers Machtzentrale im II. Weltkrieg. — Berlin : LinksDruck Verl., 1999. — С. 101. — ISBN 3-86153-199-2.
  4. а б Євген Шафранський. Вісім таємниць — вісім поверхів «Вервольфу» // Дзеркало тижня. Україна. — 2003-06-20. — Вип. 23 (448).
  5. а б в г И. М. Загородний, 2008, с. 86-96
  6. В. И. Дашичев, Н. Г. Павленко «Совершенно секретно! Только для командования!»: Стратегия фашистской Германии в войне против СССР; документы и материалы. — Москва : Наука, 1967. — С. 374-376, 491-492.(рос.)
  7. а б И. М. Загородний, 2008, с. 125–126
  8. а б Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму. Вінницький краєзнавчий музей. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-06. 
  9. а б Ставка Гитлера под Винницей стала филиалом музея. vinnitsa.info. 2011-07-18. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-06. 
  10. а б Комуністи обурені планами відкрити музей ставки Гітлера "Вервольф" у Вінницькій області. interfax.com.ua. 2011-04-04. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-06. 

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]