Вериківський Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вериківський Михайло Іванович
Вериківський Михайло Іванович.jpg
Основна інформація
Народження 20 листопада 1896(1896-11-20)
• місце Кременець
Смерть 14 червня 1962(1962-06-14)
• місце Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union (1923).svg СРСР
Професія диригент, композитор і викладач університету
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України
Премії Заслужений діяч мистецтв України

Миха́йло Іва́нович Верикі́вський (8 (20) листопада 1896, місто Кременець, нині Тернопільської області — 14 червня 1962, Київ) — український композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1944). Професор (1946). Батько Ірини Вериківської.

Життєпис[ред.ред. код]

Надгробок Михайла Вериківського на Байковому цвинтарі в Києві

Змалечку перебував в атмосфері любові й поваги до рідної народної пісні, що вплинуло на його музичну творчість. Закінчивши початкову школу, М. І. вступив до міського училища і був прийнятий до архієрейського хору. Здобуття музичної освіти продовжував у Кременецькому комерційному училищі (1912—1914 р.р.), де навчався гри на музичних інструментах. М. І. Вериківський керував хором і оркестром народних інструментів, грав у симфонічному оркестрі училища, навчався грі на віолончелі, фортепіано та робив перші композиторські спроби — створював фортепіанні прелюдії й романси. Із цими юнацькими творами М. І. Вериківський 1914 р. вступив до Київської консерваторії.

Від 1922-го викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка та Київській консерваторії (до 1960, з перервою 19411944; від 1946 — її професор). Серед учнів, зокрема, Антків Михайло.[1]

1920 — керівник Українського національного хору; 19211928 — співзасновник, член правління і голова Товариства ім. М.Леонтовича (керівник хору-студії при ньому); 19281930 — голова президії та завідувач науково-творчим відділом Всеукраїнського товариства революційних музикантів.

19261928 — диригент Київського, 19281935 — Харківського театрів опери та балету. 1940 — керівник Державної капели «Думка», 19501958 — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Творчість[ред.ред. код]

Творча спадщина композитора включає понад 400 творів.

Сценічні твори:

  • опери: «Діла небесні» (1931), «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Тараса Шевченка), «Втікачі» (1948), «Слава» (1961);
  • музична комедія «Вій» (1936, 2-га редакція 1945 — комічна опера);
  • балет «Пан Каньовський» (1930).

Симфонічні твори:

  • ораторія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923);
  • симфонічна сюїта «Веснянки» (1924);
  • кантата «Гнів слов'ян» (1941);
  • драматична симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944).

Інше:

  • понад 60 камерно-вокальних творів;
  • понад 40 масових і близько 100 пісень для дітей;
  • близько 100 обробок українських народних пісень для різних виконавців.

М. І. Вериківський створив музику для театрів «Березіль» та Київського імені І. Франка, Харківського дитячого театру, театральних вистав, кінофільмів «Чорна хмара» (1936), «Назар Стодоля» (1937), «Кармелюк» (1938), «Київ» (1945), «Собор» (1946).

1957 року зробив оркестровку симфонії невідомого автора кінця XVIII століття, яка згодом виявилася Першою симфонією Ернеста Ванжури[2].

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Михайлу Вериківському в приміщенні Київської консерваторії.
Меморіальна дошка Михайлу Вериківському

У Кременці встановлена пам'ятна таблиця на будинку, де народився композитор. Його іменем названі музичні школи і вулиці у низці міст. 1996 році було засновано премію ім. Вериківського, що вручається за видатні досягнення в галузі оперно-балетної творчості[3].

Видання[ред.ред. код]

  • Вибрані хорові твори. — К., 1951.
  • Вибрані твори. Т. 1–4. — К., 1975—1981 (незавершене).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ігор Дуда. Антків Михайло Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
  2. Н. Кузик. Анотація до платівки «Э. Ванжура. Три симфонии на славянские темы» (Мелодия, 1987, С10 26371 005).
  3. Постанова про Про заснування премії імені М. І. Вериківського

Джерела[ред.ред. код]