Верлок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верлок
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Громада Радомишльська міська громада
Код КАТОТТГ UA18040450080031572
Основні дані
Засноване 1753
Населення 570
Площа 3,285 км²
Густота населення 173,52 осіб/км²
Поштовий індекс 12252
Географічні дані
Географічні координати 50°29′28″ пн. ш. 29°09′59″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
172 м
Водойми Бистріївка, Коробочка
Місцева влада
Адреса ради вул. Мала Житомирська, 12, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл, 12201
Карта
Верлок. Карта розташування: Україна
Верлок
Верлок
Верлок. Карта розташування: Житомирська область
Верлок
Верлок
Мапа
Map

Верло́к — село в Україні, у Радомишльській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 570 осіб (2001).

Історія[ред. | ред. код]

В першій половині XVII століття село належало Якубу Єрличу (Яков Пліщ-Єрлич), що мешкав у Бикові. В селі було 35 хат, а населення становило 180 осіб. Це були кріпосні-селяни, які не мали власної землі. У 1754 році за працею Конрада Жеменецького «Тарифи подимного податку на Правобережжі» в селі нараховується 20 будинків. 1784 року село вже було під владою поміщика Каетана Єлізара, стольника коронного. В кінці XVII століття — належало Крушинським, з 1825—1847 рік — Каніцькому, а з 1844 року — поміщику Боруховському, який після кріпосництва передав землю і все майно пану барону Флоту. Барон побудував у центрі села триповерховий дерев'яний будинок, де жив сам без сім'ї та тримав гарем. Барон був справжнім катом, тому збурив проти себе селян і був змушений втікати. Тому він кинув село і переїхав на хутір Глухів, де в 1890 році його убили з двоствольної рушниці, а в 1924 році дім згорів.

Село входило до Кичкирівської волості (Березецька, Борщівська, Верлооківська, Кичкирівська, Малорачівська, Мінінська, Ставківська, Папірянська, Юрівська с.ради). Так, на 1900 рік Верлок — власницьке село за 4 версти від повітового міста, 829 осіб, 127 дворів, православна церква, каплиця, школа грамоти, хлібний магазин. Був пожежний обоз.

Село Верлок 7 березня 1923 року, у складі Малинської округи, увійшов до Радомишльського району.

В 1920 році тут було створено перші органи радянської влади, головою сільської ради був Марченко Панас Олександрович; в цьому ж році введено ленінський декрет про землю. Перша партійна організація в селі була створена в 1924 році, організатором  якої був голова комуни Герасименко Іван. Першим засновником комсомольської організації був Цюра Володимир Тимофійович. 22 травня 1927 року в селі Верлок утворився осередок КПБУ. Секретарем осередку був обраний Оладько Антон Дорофійович. Першими комуністами були: Оладько Антон Дорофійович, Грищенко Андрій Андрійович. Кандидати: Бондарчук Глаша Кирилівна, Оладько Петро Іванович. 

В 1923 році в селі Верлок  були створені СТОВи, які проіснували всього один рік. 17 січня 1923 року організувалась с-г артіль «Колос». Організаторами її були  Оладько Антон, Шевчук Трохим, Цюра Григір. 

В артілі було 13 сімей — 40 чоловік. Землі було 57,22 десятини.

У 1924 році на базі земель одноосібних господарств було створено артіль імені Леніна. Організаторами її були Яцкевич Михайло Борисович і Оладько Петро Іванович. 1930 року було організовано 2 колгоспи — один на базі комуни, який і зберіг назву «Електрика» і другий — колгосп «Запоріжжя». Обидва ці колгоспи проіснували аж до 1953 року, а в вересні 1953 року обидва колгоспи об'єдналися в один — «Електрика». На час заснування колгоспів членів було: у колгоспі «Електрика» — 110 господарств, у колгоспі «Запоріжжя» — 150 господарств. 15 лютого 1963 року колгосп «Електрика»  добровільно об'єднано з Радомишльським колгоспом імені Леніна.[джерело?]

15 липня 1941 року село Верлок було зайняте німецькими військами, внаслідок чого було спалено 30 хат, 8 колгоспних приміщень, заподіяно матеріальних збитків колгоспу та жителям села. Під час окупації на примусові роботи до Німеччини з Верлока було вивезено понад 40 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат, звідки повернулося 22 односельців.

На фронті загинуло 95 жителів села. Нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу 106 громадян села.[джерело?]

Після війни з 1946 по 1962 рік побудовано 38 будинків колгоспників, електростанцію на 40 кіловат, хмелесушарку, 3 свинарники, 2 конюшні, кормокухню, авто гараж на 6 машин, пожежне депо, водонапірну башту.

29 червня 1960 року, у зв'язку із заселенням хуторів і фактичним злиттям окремих поселень, об'єднано хутір Коробочка з с. Верлоком у складі Верлоцької сільської ради.

В 1955 році було зведено сільською радою обеліск на братській могилі, що розташована на сільському цвинтарі. Дата захоронень — 27 грудня 1943 року.[джерело?]

До 16 травня 2017 року — адміністративний центр Верлоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області[1].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятник сільським ковалям[ред. | ред. код]

19 червня 2010 року у Верлоці було урочисто відкрито пам'ятник сільським ковалям — славним династіям Яцкевичів, Новицьких, Тужиків, Кучинських. Пам'ятник було виготовлено за ініціативи верлочанина, головного редактора газети «Ехо», депутата обласної ради Володимира Михайловича Яцкевича. Допомагали йому у цій благородній справі радник Верховного отамана Українського козацтва, генерал-отаман О. Матвійчук і Верлоцький сільський голова Кучерявенко Василь Анатолійович. Виготовив унікальний пам'ятник М.Пилипчук із міста Коростишева.[джерело?]

Пам'ятний хрест[ред. | ред. код]

14 жовтня 2010 року було освячено архієпископом Овруцьким Віссаріоном пам'ятний хрест при в'їзді в с. Верлок, який було встановлено за сприяння отамана війська козачого Житомирського округу Матвійчука О. В., сільського  голови Кучерявенка В. А. та головного редактора обласної газети «Ехо» Яцкевича В. М.[джерело?]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Верло́к // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область / Ред. кол. тому: Чорнобривцева О. С. (гол. редкол.), Булкін Г. П., Бутич I. Л., Василевський А. Ф., Вахбрейт 3. Д., Гудима Н. Г., Денисенко Г. І., Зайцев В. М., Іващенко О. М., Матящук В. О., Москвін П. П., Новик М.  К. (відп. секр. редкол.), Павлов О. О., Павловський А. А., Ремезов О. П. (заст. гол. редкол.), Чекарев Л. — М. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 598.

Посилання[ред. | ред. код]