Вернандер Наталія Борисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вернандер Наталія Борисівна
Народилася 5 жовтня 1901(1901-10-05)
Щецін,
Німецька імперія Німецька імперія
Померла 25 січня 1986(1986-01-25) (84 роки)
Київ,
УРСР
Діяльність науковець
Alma mater Всесоюзна сільськогосподарська академія
Сфера інтересів ґрунтознавство
Заклад Національний університет біоресурсів і природокористування України і Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор сільськогосподарських наук

Вернандер Наталія Борисівна (*5 жовтня 1901 — †25 січня 1986) — доктор сільськогосподарських наук, професор, ґрунтознавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася Наталія Борисівна 5 жовтня 1901 року в місті Щецін, Прусія. У 1918 році закінчила гімназію в Москві, пізніше Тімірязєвську сільськогосподарську академію. Отримала направлення 1924 року до Всесоюзного науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації в Харкові. У 1926 році вступила до аспірантури на кафедру ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту, працювала асистентом, викладачем кафедри ґрунтознавства і водночас старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту агроґрунтознавства1932 році інститут переведено до Києва і об'єднано з Центральною агрохімічною лабораторією в УкрНДІ соцземлеробства). У 19331940 роках очолювала експедиційні роботи з обстеження ґрунтів Чернігівської, Вінницької, Житомирської та Одеської областей. Займалася дослідженнями процесів реградації опідзолених ґрунтів Полісся і Лісостепу. У 1937 році на матеріалах досліджень була захищена кандидатська дисертація.

Під час війни в евакуації в 19411944 роках працювала завідувачем Державної ділянки сортівництва у Башкирії. У 1944 році продовжила роботу в Інституті землеробства: спочатку старшим науковим співробітником, пізніше — завідувачем сектором територіальних досліджень. 19441949 роках доцент кафедри ґрунтознавства Київського сільськогосподарського інституту. У 19461948 роках вивчала ґрунти Закарпатської і колишньої Ізмаїльської областей. Матеріали досліджень ґрунтів, зібрані в 1932–1948 роках і узагальнені, покладені в основу першої ґрунтової карти України (масштаб 1:750 000).

З 1950 року працювала в Київському університеті доцентом кафедри ґрунтознавства біолого-ґрунтознавчого факультету. З 1958 року доцент, з 1961 професор кафедри фізичної географії географічного факультету. В 1956 році захистила докторську дисертацію «Ґрунти Правобережної України». 1962 року присуджено вчене звання професор.

Викладала курс «Географія ґрунтів». Виконані фундаментальні дослідження генезису сірих лісових ґрунтів західної частини України, що зберігають свою актуальність і донині. Розробляла інструкції та методичні вказівки для здійснення великомасштабного ґрунтового обстеження колгоспів і радгоспів, здійснювала керівництво дослідженнями ґрунтів. Крім щорічних літніх виїздів в експедиції, здійснила багато подорожей по різних регіонах колишнього СРСР, побувала в багатьох країнах Європи і Азії. Учасник Першого Географічного товариства УРСР (1964), VIII Міжнародного з'їзду ґрунтознавців у Румунії в 1964 році.

Нагороди[ред. | ред. код]

Удостоєна Премії імені В. В. Докучаєва І-го ступеня за колективну монографію «Ґрунти УРСР» (рос. Почвы УССР).

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Автор понад 100 наукових праць. Основні праці:

  1. (рос.) Почвы УССР. — К., 1951 (в співавторстві).
  2. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства. — К., 1964.
  3. (рос.) Природа Украинской ССР. Почвы. — К., 1986 (в співавторстві).

Література[ред. | ред. код]

  1. Географи Київського університету: Довідник / Олійник Я. Б., Бортник С. Ю., Гродзинський М. Д., Гуцал В. О. та ін. — К., 2003.