Вернер Берґенґрюн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вернер Берґенґрюн
нім. Werner Bergengruen
WP Werner Bergengruen.jpg
Ім'я при народженні Вернер Макс Оскар Пауль Берґенґрюн
Псевдо нім. Werner Max Oskar Paul Bergengruen
Народився 16 вересня 1892(1892-09-16)
Рига, Ліфляндська губернія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 4 вересня 1964(1964-09-04) (71 рік)
Баден-Баден, Німеччина Німеччина
Громадянство Німецька імперія Німецька імперіяНімеччина Німеччина
Діяльність прозаїк
поет
перекладач
журналіст
Alma mater Марбурзький університет
Знання мов німецька[1]
Учасник Перша світова війна
Членство Німецька академія мови і поезії, Баварська академія витончених мистецтвd і Rudolstädter Senioren-Conventd
Magnum opus A matter of conscienced, Q1218067?, Q1273579?, Q1169005?, Q1634661?, Q1578231?, Zwieselchend, Q1213528?, Q1197356?, Q1170528?, Q1216467? і Q1169971?
Конфесія лютеранство
римо-католик
Батько Пауль Еміль Берґенґрюн
(17 липня 1861-29 вересня 1945)
Мати Гелена Анна Берґенґрюн
(5 березня 1863-20 липня 1945)
У шлюбі з з 1919 Шарлотта Гензель
(1 жовтня 1896-14 жовтня 1990)
Діти (4) Олаф (нар.1920)
Александер (нар.1930)
Луїза (нар.1924)
Марія (нар.1928)
Нагороди
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Премії Премія Вільгельма Раабе (1951)
Премія пам'яті Шиллера (1962)
IMDb ID 3143442

Вернер Берґенґрюн (нім. Werner Bergengruen, повне ім'я — Вернер Макс Оскар Пауль Берґенґрюн (нім. Werner Max Oskar Paul Bergengruen[2]); 16 вересня 1892, Рига, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 4 вересня 1964, Баден-Баден, Німеччина) — німецький письменник-прозаїк, поет, перекладач та журналіст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вернер Берґенґрюн народився 16 вересня 1892 року в Ризі, Латвія[3], у сім'ї лікаря шведського походження Пауля Еміля (17 липня 1861-29 вересня 1945) та Гелени Анни Берґенґрюн (5 березня 1863-20 липня 1945). Пізніше родина переїхала у Німеччину, оселившись у Любеку, де й пройшли дитячі та юнацькі роки Берґенґрюна[4].

З 1903 по 1908 роки навчався у гімназії Катарінеум, Любек а з 1908 по 1910 роки гімназію Філліпінум у Марбурзі[5] .

Кабінет у Баден-Бадені

Берґенґрюн у 1911 році почав вивчати теологію у Марбурзькому університеті, але незабаром перевівся на факультети германістики та історії мистецтв. Проте Берґенґрюн перервав навчання, так і не отримавши диплома, і переїхав у Мюнхен.

Брав участь у Першій світовій війні, був добровольцем, у званні лейтенанта. У 1918 році служив корнетом у Прибалтійському ландесвері — армії балтійських німців, що брала участь у війні Латвії проти Радянської Росії

З 1920 року займався журналістикою, працював у Тільзиті, Мемелі та Берліні. Працював у 1922 році в Берлінському часописі «Східний інформатор».

У 1923 році почав писати новели і короткі розповіді. 1925 році Берґенґрюн став редактором «Балтийського листка».

У 1927 році Берґенґрюн прийняв рішення стати професійним письменником. Друкується під псевдонімом Wolfgang Peter. Після приходу до влади нацистського режиму — був його противником.

У 1936 році Берґенґрюн, котрий народився в сім'ї лютеран, разом із дружиною офіційно переходить до римо-католицької церкви.

У 1942 році його будинок у Мюнхені був розбомблений прямо в ході бомбардувань німецьких міст Британськими Королівськими ВПС. Того ж року Берґенґрюн переїхав у Тіроль, пізніше — Рим.

Після Другої світової війни, до 1958 року, мешкав у Швейцарії, у Цюріху, а потім у Римі (1948—1949). Пізніше оселився у Баден-Бадені, де помер у 1964 році.

Вернер Берґенґрюн помер 4 вересня 1964 року в Баден-Бадені, похований на міському цвинтарі.

Пам'ятна дошка на будинку де мешкав Берґенґрюн у Ризі

Сім'я[ред. | ред. код]

У 1919 році одружився, у Марбурзі, із Шарлоттою Гензель ((нім.), 1896—1990), дочкою математика Курта Гензеля, який був праправнуком відомого єврейсько-німецького філософа і засновника руху Гаскала («єврейського просвітництва») Мозеса Мендельсона. У шлюбі народилося четверо дітей —— сини Олаф (нар.1920) та Александер (нар.1930), а також дочки — Луїза (нар.1924) та Марія (нар.1928)[4].

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • 1926: «Великий Алкагест»
  • 1927: «Імперія у руїнах»
  • 1930: «Герцог Карл» Сміливий"
  • 1931: «Золотий грифель»
  • 1933: «Випробування вогнем» (повість)
  • 1935: «Велика тиранія і суд» (роман)
  • 1937: «Три соколи» (новела)
  • 1939: «Смерть у Ревелі»
  • 1940: «Як на небі, так і на землі» (роман)
  • 1945: «Судний день»
  • 1946: «Таємниця сповіді»
  • 1949: «Лунина»
  • 1955: «Близнюки з Франції»
  • 1955: «Генерал»
  • 1959: «Гнів, час і вічність»
  • 1962: «Третій вінок» (роман)

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Deutsches Literatur-Lexikon: Das 20. Jahrhundert. — Bern und Muenchen, 2001.
  • Bergengruen Werner. Schriftstellerexistenz in der Diktatur. — Muenchen, 2005.
  • Karl W. Apel, Werner Herzenstiel: Werner Bergengruens «Charakterprobe». Esslingen: Langer. 1975.
  • Hans Bänziger: Werner Bergengruen. Weg und Werk. 4., veränd. Aufl. Bern: Francke. 1983. ISBN 3-7720-1710-X
  • Theoderich Kampmann: Das Verhüllte Dreigestirn. Werner Bergengruen, Gertrud von le Fort, Reinhold Schneider. Paderborn: Schöningh. 1973. ISBN 3-506-78174-X
  • Arthur Kaufmann: Beziehungen zwischen Recht und Novellistik. Stuttgart u. a.: Boorberg. 1987. ISBN 3-415-01339-1
  • Helga Kaufmann: Das Problem der Furcht im Werk Werner Bergengruens. München: Univ. Diss. 1984.
  • Günther Klemm: Werner Bergengruen. 3. Aufl. Wuppertal: E. Müller Verlag. 1957.
  • Frank-Lothar Kroll; N. Luise Hackelsberger; Sylvia Taschka: Werner Bergengruen — Schriftstellerexistenz in der Diktatur. Aufzeichnungen und Reflexionen zu Politik, Geschichte und Kultur 1940 bis 1963. Oldenbourg, München 2005, ISBN 978-3-486-20023-2.
  • Frank-Lothar Kroll (Hrsg.): Die totalitäre Erfahrung. Deutsche Literatur und Drittes Reich. Berlin: Duncker & Humblot. 2003. ISBN 3-428-11277-6
  • Frank-Lothar Kroll u. Alfred Schmidt: Dichtung als Kulturvermittlung. Der Schriftsteller Werner Bergengruen. Beiträge für Unterricht und Weiterbildung. Filderstadt: Weinmann. 1997. ISBN 3-921262-09-7
  • Paul A. MacKenzie: Die heile Welt in the lyrics of Werner Bergengruen. Bern u. a.: Peter Lang. 1980. ISBN 3-261-04715-1
  • Peter Meier: Die Romane Werner Bergengruens. Bern: Francke. 1967.
  • David J. Parent: Werner Bergengruens «Ungeschriebene Novelle». Eine Analyse d. Werkstattnovelle aus «Das Geheimnis verbleibt». Bonn: Bouvier. 1974. ISBN 3-416-00896-0
  • Annette Schmollinger: «Intra muros et extra». Deutsche Literatur im Exil und in der inneren Emigration. Ein exemplarischer Vergleich. Heidelberg: Winter. 1999. ISBN 3-8253-0954-1
  • Ingeborg Scholz: Deutsche Lyrik im Spannungsbogen zwischen Kunst und Religion. Werner Bergengruen und Rudolf Alexander Schröder. Bonn: Verl. für Kultur und Wiss. 2002. ISBN 3-932829-39-5
  • Elisabeth Sobota: Das Menschenbild bei Bergengruen. Einführung in das Werk des Dichters. Zürich u. a.: Verl. Die Arche u. a. 1962.
  • Julia Valerie Tietze: Der objektive Charakter des Strafgesetzes im Widerstreit zum subjektiven Rechtsgefühl. Eine juristische Auseinandersetzung mit dem Roman «das Feuerzeichen» von Werner Bergengruen. Herdecke: GCA-Verl. 2004. ISBN 3-89863-168-0
  • Max Wolfgang Weber: Zur Lyrik Werner Bergengruens. Winterthur: Keller. 1958.
  • Werner Wilk: Werner Bergengruen. Berlin: Colloquium. 1968.
  • Hans-Jürgen Wipfelder: Die Rechts- und Staatsauffassung im Werke Werner Bergengruens. Bonn: Bouvier. 1969.
  • Heidrun Ehrke-Rotermund und Erwin Rotermund: Zwischenreiche und Gegenwelten: Texte und Vorstudien zur «verdeckten Schreibweise» im «Dritten Reich». München: Fink. 1999. ISBN 3-7705-3387-9
  • Frank Holger Walpuski: Aspekte des Phantastischen: Das Übernatürliche im Werk Werner Bergengruens. Frankfurt am Main: Lang 2006. ISBN 3-631-55478-8

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Werner* Max Bergengruen
  3. Bergengruen, Werner
  4. а б Werner Bergengruen 1892—1964(нім.)
  5. Chronika, Zeitschrift der ehemaligen Marburger Gymnasiasten(нім.)

Посилання[ред. | ред. код]