Вертіль Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Вертіль Олександр Васильович
Вертіль(Бурлюк, фото).jpg
Народження 27 листопада 1958(1958-11-27) (59 років)
  Миколаївка (Білопільський район)
Громадянство Україна Україна
Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач, журналіст

Олександр Васильович Вертіль (*27 листопада 1958 р.)  — український письменник, поет, перекладач, журналіст. Член НСПУ. Голова Сумської організації НСПУ. Член Президії НСПУ

Біографія[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Народився у селі Миколаївка Білопільського району в родині селян Василя Семеновича Вертіля (1925—1995) та Віри Трохимівни Вертіль (у дівоцтві Мироненко). Дитинство проходило в хуторі Гринівка (тепер Володимірівка, за 5 км від Тернів) Недригайлівського р-ну. Село, як і багато інших в Україні занепадає. Сам Олександр Васильович про це говорить:

На жаль, воно катастрофічно щезає, як і сотні інших сільських населених пунктів України. Принаймні, коли кілька років тому довелося побувати в тих краях, то з величезним трудом зорієнтувався, де стояла приземкувата і маленька хатинка маминих батьків, а моїх дідуся Трохима Дмитровича та бабусі Марії Василівни.

Навчання[ред.ред. код]

До школи пішов у 1965 р. У січні 1974 р. в районній газеті «Радянська правда» (м. Білопілля) Олександр Вертіль, як він говорить, «Вперше побачив своє прізвище», надрукували статтю «Подорож до братньої республіки», навчався тоді у 9-му класі. Надалі постійно друкувався у «Радянській правді» і молодіжній газеті «Червоний промінь».

Закінчивши у 1975-му школу планував поступити на факультет журналістики до Київського університету імені Т.Шевченка. Однак матеріальна скрута батьків стала на заваді цих планів. Бо у той час у Воронезькому технологічному інституті навчався старший брат Володимир і батьки не мали можливості допомагати двом студентам одночасно. Олександр вступає до Сумського педагогічного інституту (тепер Педагогічний університет ім. Макаренка). Через два роки, коли брат закінчив свій навчальний заклад і почав самостійне життя, Олександр перейшов на навчання до омріяного Київського університету.

Навчаючись у Києві, ходив на заняття студії ім. М. Рильського. Тоді студійцями були Оксана Забужко, Василь Герасим'юк, Василь Бондар, Василь Осадчий, Михайло Василенко та чимало інших. Тоді ж познайомився з Миколою Вінграновським, Миколою Лукашем, Володимиром Яворівським,Віктором Тереном, іншими відомими письменниками. Ці знайомства зумовили майбутнє Олександра, він вирішує пов'язати життя з літературою.

Творчі починання[ред.ред. код]

Олександр Вертіль та Іван Драч

Офіційно дебютував наприкінці 70-их в альманасі «Вітрила −79» (київське видавництво «Молодь»). У листопаді того ж року в газеті «Київський університет» дали велику добірку. Невдовзі надрукувався у квартальнику «Поезія  — 80» (в-во «Радянський письменник»), журналах «Дніпро» і «Ранок». На початку 80-х готував першу книжку, але з'явилася вона лише в 1990—1991 р, навіть дві  — «Троянди на пероні» («Молодь») і «Ювілей літа» (Харків, «Прапор»). Свого часу (у 80-х) на заваді ставала повна відсутність ідейних творів про Комуністичну партію, Володимира Леніна, комсомол. І досі в домашньому архіві Вертіля зберігаються закриті рецензії, в яких відомі письменники (деякі і досі живі-здорові, до того ж стоять у перших лавах борців за вільну Україну) які звинувачують його у повній аполітичності, відсутності пульсу комуністичного часу, мовляв, такий лірик не потрібен країні, яка будує БАМ, наближає комуністичне майбутнє і т. д. тощо


У видавництві мені відверто пропонували написати кілька патріотичних віршів-паротягів, аби дати «зелене світло» рукопису. Спокуса була, бо дуже хотілося бодай маленького «метелика», але їй не піддався. І лише коли відпала потреба в подібній «патріотиці», обидві книжки нарешті вийшли у світ. Однак на той час у них були зовсім нові поезії, бо так звані студентські вірші залишив собі «на згадку».


…Пропонували написати про недалекий комуністичний час, вождя світового пролетаріату. А один працівник обкому партії на повному серйозі замовляв вірш про …театр імені М.Щепкіна, мовляв, радянська влада надає великого значення духовності і культурі, тож напишіть про будівництво цього закладу і ми посприяємо у виході збірки. Не писав і навіть не обіцяв».

Служба у Гетьманській столиці[ред.ред. код]

Військову повинність Олександр Вертіль відбував у таборах організованих військовою кафедрою при КДУ у Гетьманській столиці  — Батурині. Як згадує Олександр Васильович у листах додому студенти-вояки жартома писали рідним, що служать на кордоні, потім додавали  — Сумської і Чернігівської областей.

Творчий доробок[ред.ред. код]

У творчому активі Олександра Вертіля книги поезій:

  • «Троянди на пероні» (1990, Київ, «Молодь»);
  • «Ювілей літа» (Харків, 1991);
  • «Слобожанська сіль» (1996, Суми, «Слобожанщина»);
  • «Паморозь» (2004, Суми, «Слобожанщина»);
  • «Без назви» (2007, Суми, «Мрія»);
  • «На просторі часу» (у 2 томах, 2008, Суми, «Мрія»);
  • «Світило Бурлюка зійшло…» (2009, в-во Української академії банківської справи НБУ, переклади поезій основоположника футуризму Давида Бурлюка з російської на українську).

Лауреат трьох літературних премій  — імені Пилипа Рудя, імені Олександра Олеся, імені Василя Мисика. Вірші перекладалися російською, білоруською, болгарською, італійською мовами.

Член Національної спілки письменників України з червня 1992 року, голова Сумської організації НСПУ з вересня 2003-го, член Президії НСПУ.

Джерела[ред.ред. код]