Верхнє Синьовидне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Верхнє Синьовидне
Центральна вулиця
Центральна вулиця
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сколівський район
Рада Верхньосиньовидненська селищна рада
Код КОАТУУ: 4624555300
Основні дані
Засноване 1240-1241
Статус з 1957 року
Площа 36,2 км²
Населення 3348 (01.01.2011)[1]
Густота 925 осіб/км²
Поштовий індекс 82613
Телефонний код +380 3251
Географічні координати 49°05′57″ пн. ш. 23°35′00″ сх. д. / 49.09917° пн. ш. 23.58333° сх. д. / 49.09917; 23.58333Координати: 49°05′57″ пн. ш. 23°35′00″ сх. д. / 49.09917° пн. ш. 23.58333° сх. д. / 49.09917; 23.58333
Висота над рівнем моря 380 м
Водойма р. Стрий, р. Опір
Відстань
Найближча залізнична станція: Верхнє Синьовидне
До райцентру:
 - фізична: 9,3 км
 - залізницею: 9,2 км
 - автошляхами: 9,5 км
До обл. центру:
 - фізична: 88,5 км
 - залізницею: 98 км
 - автошляхами: 98 км
Селищна влада
Адреса 82613, Львівська обл., Сколівський р-н, смт. Верхнє Синьовидне
Карта
Верхнє Синьовидне is located in Україна
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне is located in Львівська область
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне

Commons-logo.svg Верхнє Синьовидне у Вікісховищі

Ве́рхнє Синьови́дне (до 1946 року Синьовидсько Вижнє) — селище міського типу1957 р.) Сколівського району Львівської області України.

Через селище пролягає автошлях М 06, є залізнична станція.

Географія[ред.ред. код]

Панорама селища

Селище розташоване за 2 км від однойменної залізничної станції[2], у розлогій гірській долині (Верхньосиньовиднівська улоговина), при підніжжі Сколівських Бескидів, біля річки Опору, що впадає в річку Стрий. Населення: 3348 (2011 р.).

Над долиною ріки Стрий височіє гора Парашка — найвища у Львівській області.

За Верхнім Синьовидним видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із смоляками було поранено Олекса Довбуша і його кров залила берег[3].

Історія[ред.ред. код]

Золота гора (залишки укріплень давньоруського городища)

Археологічні дослідження засвідчують, що у цій місцевості мешкали люди ще за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Тут збереглися залишки давньоруського городища, яке датують XІ-ХІІІ ст[4].

У Галицько-Волинському літописі село вперше згадується під назвою Синоводсько в часи князювання Данила Галицького. Перша письмова згадка про село припадає на 1240 р.

У літописі йдеться про те, що того року Данило, повертаючись із поїздки до Угорського короля Бели, переночував у Синевідському монастирі «… поїхав Данило-князь до короля в Угри, маючи намір заприязнитися з ним, посвататися. Та не було приязні між ними обома і вернувся він од короля, і приїхав у Синевидсько в монастир Святої Богородиці…»[5].

Не випадково це бойківське поселення називали надалі Синьоводсько (Synowodzko). Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньої долини Стрия, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води[6].

1349 р. — на той час землі села, як і вся Галичина, були захоплені Польським королівством (з 1569 — Річ Посполита).

Селяни брали участь у антифеодальних повстаннях 1607 року — проти Речі Посполитої, а у 1824—1826 роках — проти Австрійської імперії.

Після першого поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) село відійшло до Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина)[4].

1886 р. — збудована дерев'яна церква Св. Івана Хрестителя[3].

1895—1896 pp. долиною річки Стрий планувалось збудувати залізницю Верхнє Синьовидне-Кропивник-Турка-Самбір. Однак ці плани так і не були реалізовані. У 1905 році на цій трасі була прокладена лише лісова вузькоколійка Верхнє Синьовидне-Крушельниця, продовжена пізніше до Рибника[7].

На межі ХІХ-ХХ сторіч синевідчани займалися торгівлею їстівними каштанами — закуповували їх в Італії й перепродували до Львова, Кракова і Варшави. Через те мешканців селища і досі називають «каштанами»[Джерело?].

1906 р. — побудований деревообробний завод, продукція якого вивозилася за межі Галичини.

Церква Св. Івана Хрестителя

Після розпаду Австро-Угорщини (1918) село увійшло до складу ЗУНР. 1919—1939 належало Польщі.

В 1926, 1936 і 1939 під керівництвом комуністів відбулися страйки деревообробників.

Від 1 листопада 1939 — у складі УРСР. 1943 р. — збудована Церква Успіння Пресвятої Богородиці[3]

Від 1957  має статус селище міського типу[4]

У радянські часи працювали три загальноосвітні школи, лікарня, клуб, кінотеатр та бібліотека. Також були дерево-обробні підприємства, пластмасовий та асфальтовий заводи, комбінат побутового обслуговування[2]

У селищі була центральна садиба радгоспу «Сколівський», що спеціалізувався на молочно-м'ясному тваринництві[8]. До нього входило 4715 га сільгоспугідь, зокрема 1115 га ріллі та 3469 га пасовиська і сінокосу.

Поруч із радгоспом функціонували автоколона Дрогобицького автопарку, асфальтний завод (на базі сланцевих покладів), а також лісозавод, що залишився з австрійських часів.

Влітку 1991 року ще до проголошення незалежності України мешканці селища за власний кошт спорудили, відкрили й освятили пам'ятник Тарасові Шевченку, приурочивши його 750-річчю від часу першої згадки про Верхнє Синьовидне.

Сучасне селище[ред.ред. код]

Нині у селищі розвивається зелений туризм. Гостей та відпочиваючих приймають база відпочинку «Вогник» та готель «Соняшник»[9].

Протягом 2000-х років у селищі закінчилася газифікація, освітлено центральні вулиці, відремонтовано лікарню, народний дім. У Верхньому Синьовидному функціонують дільнична лікарня, середня школа, ДНЗ «Теремок»[10], а також селищна хорова капела «Синьогора». Працюють деревообробні підприємства.

Відомі люди[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б Верхнє Синьовидне // Українська Радянська Енциклопедія
  3. а б в Історія Верхнього Синьовидного // Карпати. інфо.
  4. а б в Історія селища Верхнє Синьовидне
  5. Галицько-Волинський літопис.
  6. Про село Верхнє Синьовидне // Сайт міста Сколе.
  7. Верхнє Синьовидне // Незалежний культурологічний часопис «Галичина — країна міст». — 2005. — № 36.
  8. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 577
  9. Відпочинок в Верхньому Синєвиднему // Все включено.
  10. Верхнє Синьовидне // Довідник компаній.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Географія Львівської області Це незавершена стаття з географії Львівської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.