Верхнє Синьовидне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Верхнє Синьовидне
Центральна вулиця
Центральна вулиця
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Сколівський район
Рада Верхньосиньовидненська селищна рада
Код КОАТУУ: 4624555300
Основні дані
Засноване 1240-1241
Статус з 1957 року
Площа 36,2 км²
Населення 3348 (01.01.2011)[1]
Густота 925 осіб/км²
Поштовий індекс 82613
Телефонний код +380 XXX
Географічні координати 49°05′57″ пн. ш. 23°35′00″ сх. д. / 49.09917° пн. ш. 23.58333° сх. д. / 49.09917; 23.58333Координати: 49°05′57″ пн. ш. 23°35′00″ сх. д. / 49.09917° пн. ш. 23.58333° сх. д. / 49.09917; 23.58333
Висота над рівнем моря 380 м
Водойма р. Стрий, р. Опір
Відстань
Найближча залізнична станція: Верхнє Синьовидне
До райцентру:
 - фізична: 9,3 км
 - залізницею: 9,2 км
 - автошляхами: 9,5 км
До обл. центру:
 - фізична: 88,5 км
 - залізницею: 98 км
 - автошляхами: 98 км
Селищна влада
Адреса 82613, Львівська обл., Сколівський р-н, смт. Верхнє Синьовидне
Карта
Верхнє Синьовидне is located in Україна
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне is located in Львівська область
Верхнє Синьовидне
Верхнє Синьовидне

Commons-logo.svg Верхнє Синьовидне у Вікісховищі

Ве́рхнє Синьови́дне (до 1946 року Синьовидсько Вижнє) — селище міського типу1957 р.) Сколівського району Львівської області України.

Через селище пролягає автошлях М 06, є залізнична станція.

Географія[ред.ред. код]

Панорама селища

Селище розташоване за 2 км від однойменної залізничної станції[2], у розлогій гірській долині (Верхньосиньовидненська улоговина), при підніжжі Сколівських Бескидів, біля річки Опору, що впадає в річку Стрий. Населення: 3348 (2011 р.).

Над долиною ріки Стрий височіє гора Парашка — найвища у Львівській області.

За Верхнім Синьовидним видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із смоляками було поранено Олекса Довбуша і його кров залила берег[3].

На північно-західній околиці села річка Здзенни впадає у Стрий.

Історія[ред.ред. код]

Золота гора (залишки укріплень давньоруського городища)

Археологічні дослідження засвідчують, що у цій місцевості мешкали люди ще за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Тут збереглися залишки давньоруського городища, яке датують XІ-ХІІІ ст[4].

У Галицько-Волинському літописі село вперше згадується під назвою Синоводсько в часи князювання Данила Галицького. Перша письмова згадка про село припадає на 1240 р.

У літописі йдеться про те, що того року Данило, повертаючись із поїздки до Угорського короля Бели, переночував у Синевідському монастирі «… поїхав Данило-князь до короля в Угри, маючи намір заприязнитися з ним, посвататися. Та не було приязні між ними обома і вернувся він од короля, і приїхав у Синевидсько в монастир Святої Богородиці…»[5].

Не випадково це бойківське поселення називали надалі Синьоводсько (Synowodzko). Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньої долини Стрия, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води[6].

1349 р. — на той час землі села, як і вся Галичина, були захоплені Польським королівством (з 1569 — Річ Посполита).

Селяни брали участь у антифеодальних повстаннях 1607 року — проти Речі Посполитої, а у 1824—1826 роках — проти Австрійської імперії.

Після першого поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) село відійшло до Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина)[4].

1886 р. — збудована дерев'яна церква Св. Івана Хрестителя[3].

1895—1896 pp. долиною річки Стрий планувалось збудувати залізницю Верхнє Синьовидне-Кропивник-Турка-Самбір. Однак ці плани так і не були реалізовані. У 1905 році на цій трасі була прокладена лише лісова вузькоколійка Верхнє Синьовидне-Крушельниця, продовжена пізніше до Рибника[7].

На межі ХІХ-ХХ сторіч синевідчани займалися торгівлею їстівними каштанами — закуповували їх в Італії й перепродували до Львова, Кракова і Варшави. Через те мешканців селища і досі називають «каштанами»[джерело?].

1906 р. — побудований деревообробний завод, продукція якого вивозилася за межі Галичини.

Церква Св. Івана Хрестителя

Після розпаду Австро-Угорщини (1918) село увійшло до складу ЗУНР. 1919—1939 належало Польщі.

В 1926, 1936 і 1939 під керівництвом комуністів відбулися страйки деревообробників.

Від 1 листопада 1939 — у складі УРСР. 1943 р. — збудована Церква Успіння Пресвятої Богородиці[3]

Від 1957  має статус селище міського типу[4]

У радянські часи працювали три загальноосвітні школи, лікарня, клуб, кінотеатр та бібліотека. Також були дерево-обробні підприємства, пластмасовий та асфальтовий заводи, комбінат побутового обслуговування[2]

У селищі була центральна садиба радгоспу «Сколівський», що спеціалізувався на молочно-м'ясному тваринництві[8]. До нього входило 4715 га сільгоспугідь, зокрема 1115 га ріллі та 3469 га пасовиська і сінокосу.

Поруч із радгоспом функціонували автоколона Дрогобицького автопарку, асфальтний завод (на базі сланцевих покладів), а також лісозавод, що залишився з австрійських часів.

Влітку 1991 року ще до проголошення незалежності України мешканці селища за власний кошт спорудили, відкрили й освятили пам'ятник Тарасові Шевченку, приурочивши його 750-річчю від часу першої згадки про Верхнє Синьовидне.

Легенда

Жили два брати — Стрий і Опір. Народила їх одна мати — висока гора Явірник, що здавен стереже південні границі Тухольщини. На них чекала одна дорога до синього Дністра. Стрий, як розважніший і старший, вирушив у дорогу зразу ж. Ішов він широким півколом, обминаючи вузькі ущелини та перепади. Опір, легковажний, не думаючи про важливу мандрівку, заснув солодким сном. Коли ж пробудився, сонце було вже в зеніті, а Стрий далеко за лісами та горами. Опір, не роздумуючи, кидається стімголов униз, навпростець через гори. Він пливе тісними ущелинами, рветься вперед через круті схили, піниться, шумить, реве, підточуючи скелі та береги. Наприкінці, прорвавшись через Ворота, які звуться тухольськими, побачив у широкій, мальовничій долині свого старшого брата. Тут злилися їх води, і це місце люди назвали Синевідсько. До заходу сонця Стрий та Опір підгірською долиною доплили до Дністра.

Сучасне селище[ред.ред. код]

Нині у селищі розвивається зелений туризм. Гостей та відпочиваючих приймають база відпочинку «Вогник» та готель «Соняшник»[9].

Протягом 2000-х років у селищі закінчилася газифікація, освітлено центральні вулиці, відремонтовано лікарню, народний дім. У Верхньому Синьовидному функціонують дільнична лікарня, середня школа, ДНЗ «Теремок»[10], а також селищна хорова капела «Синьогора». Працюють деревообробні підприємства.

Відомі люди[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б Верхнє Синьовидне // Українська Радянська Енциклопедія
  3. а б в Історія Верхнього Синьовидного // Карпати. інфо.
  4. а б в Історія селища Верхнє Синьовидне
  5. Галицько-Волинський літопис.
  6. Про село Верхнє Синьовидне // Сайт міста Сколе.
  7. Верхнє Синьовидне // Незалежний культурологічний часопис «Галичина — країна міст». — 2005. — № 36.
  8. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 577
  9. Відпочинок в Верхньому Синєвиднему // Все включено.
  10. Верхнє Синьовидне // Довідник компаній.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Географія Львівської області Це незавершена стаття з географії Львівської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.