Верхні Ворота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верхні Ворота
Verhni vorota gerb.png Verhni vorota prapor.png
Герб Прапор
Verhni Vorota entrance.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Верхньоворітська сільська рада
Код КОАТУУ 2121582501
Основні дані
Засноване 1558[1]
Населення 2258
Площа 3,267 км²
Густота населення 691,15 осіб/км²
Поштовий індекс 89132
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°44′48″ пн. ш. 23°08′50″ сх. д. / 48.74667° пн. ш. 23.14722° сх. д. / 48.74667; 23.14722Координати: 48°44′48″ пн. ш. 23°08′50″ сх. д. / 48.74667° пн. ш. 23.14722° сх. д. / 48.74667; 23.14722
Середня висота
над рівнем моря
489 м
Водойми річка Славка,
Місцева влада
Адреса ради 89132, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с. Верхні Ворота, вул. Верховинська, 3, тел. 3-13-10
Карта
Верхні Ворота. Карта розташування: Україна
Верхні Ворота
Верхні Ворота
Верхні Ворота. Карта розташування: Закарпатська область
Верхні Ворота
Верхні Ворота

Верхні Ворота — село в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

Колишня назва — Верхні Верецькі.

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Славка, ліва притока Латориці.

Історія села[ред. | ред. код]

В «Історії міст і сіл Української РСР» за 1983 рік зафіксовано, що Верхні Ворота — село, центр сільської ради, розташоване за 7-км від районного центру Воловець на автодорозі Воловець-Нижні Ворота. Перша згадка в історичних документах відноситься до 1430 року. В селі в радянські часи мешкало 2284 селян.

В середній місцевій сільській школі зберігається «Історія школи» Івана Васильовича Дем'яна — брата письменника Луки, в якій Іван Васильович свідчить, що «село Верхні Верецьки утворилися у 1880 році шляхом об'єдання чотирьох сіл: Драшовець, Береговець, Лазарів Потік і Вишні Верецьки. Кожне село мало свого старосту /бирова/.Церкви були у В. Верецьких і Драшівцю. У Воротах була 71 хата і 485 мешканців, в Берегівці жили 92 селян в 11 хижах. В 1646 році було 10 кріпаків, в Драшівцю була 21 хижа і 142 жителі. В сільську церкву ходили з Берегівця і Лазаревого Потоку. У 1689 році Драшовецькі селяни всі „вивмирали“ з голоду. А село Лазарів Потік засновано князем Лазарем в ХУІ ст. У 27 хижак проживало 180 людей. У 1657 році польський князь спалив В. Верецьки з Лазаревим Потоком. Після 1946 року село стали називати Верхні Воротами, але це мабуть неправильно, бо назву село колись одержало від місцевості, на якій воно розташоване. Гори колись називали вершками.»

У Верхніх Верецьких «Просвіта» була заснована 1920 року братами Іваном та Лукою Дем'янами. Першим її головою був Іван Шолтис. До «Просвіти» записалися 30 селян. «Народний календар» за 1922 рік писав, що 17 листопада 1921 року у В. Верецьких виставлено драматичним народним гуртком п'єсу «Святий Николай на Подкарпатской Руси». Дня 5 листопада 1922 року засновано перше на Підкарпатскій Русі «Брацтво тверезости». При «Просвіті» був лекторій, де з лекціями про бджолярство, щеплення дерев, шкідливість алкоголізму виступали отець Лар, учитель Й. Баланчук. В 30-х роках з'явився духовий оркестр.

З 1919 по 1939 роки старостою села був Федір Лакатош. При радянській владі він став поштарем. В різні роки село очолювали голови: М. В. Малярчинець., Лактош І. А., Реблян І.П,. Тимкович М. В., Зозулинець М. Ю., Волошин М. М., Пилипенко (Мучичка) Т. М., Дзямко М. Ю., Яворчак Г. М.

Першу заяву у колгосп «Нове життя» подав Малярчинець В .В. 31 жовтня 1948 року, а потім О. Ф. Мумряк, В. Гафинець та І. Зубаль, який і став головою колективного господарства. За відроблений трудодень платили 10 копійок, 4 кіло картоплі та півкіло зерна. Треба було відробити не менше 300 трудоднів.

Видатні люди[ред. | ред. код]

Широко відомі за межами Воловецького краю новеліст, оповідач, казкар — Дем'ян Лука. Закінчив неповну середню школу. Літературну діяльність розпочав збиранням і обробкою фольклорних матеріалів.

Один з перших закарпатських письменників, який почав писати твори сучасною мовою. Окремо вийшли: «Чорт на весіллі» (1921), «Відьма» (1924), «Із села» (1943), «Весілля без жениха» (1956), «Зустріч» (1961), «Оповідання синіх Карпат» (1966). У його обробці вийшли дві збірки закарпатських народних казок — «Зачарована підкова» (1959), «Казки» (1969). Шість оповідань включено до збірки «Закарпатські приповідки», що видана в Югославії («Руське слово», Новий Сад, 1979). У творах змальовується життя закарпатських селян, переважно лемків.

Поетеса Софія Малильо, ось яка розповідає про себе: Я, Софія Малильо, авторка віршів цієї книги, народилася 3 грудня 1926 року в чехословацькому на той час Підкарпатті, в селі Верхніх Воротах (тоді — Вишні Верецьки) як сьома дитина селян Михайла і Марії Малильо.

Початкову освіту здобула в рідному селі; середню освіту здобувала в українській гімназії в Чехії поблизу Праги, куди мене разом зі своїм сином направив директор школи Йосип Баланчук; завершила я свою середню освіту в 1945—1947 роках у місті Сваляві, повернувшись на Закарпаття після війни.

У 1947 році із «Золотою медаллю» я поступила на факультет французької мови Львівського державного університету імені Івана Франка.

2 листопада 1948 року, студенткою ІІ курсу, мене заарештовано і в 1949 році, без судового слідства, заочно, в Москві, засуджено «Особым совещанием» до 10 років каторжних таборів, які я відбувала на Колимі та в Іркутській області. У липні 1956 року мене звільнено з реабілітацією.

Восени 1956 року я поновилася на 2-у курсі французької філології Львівського університету. З великими суб"єктивними та об"єктивними труднощами, серед яких і відрахування з університету в 1959 році, я завершила студії в 1960 році. Працювала за спеціальністю в сільських школах областей Запорізької (с. Миколаївка), Закарпатської (с. Жденієво), Вінницької (с. Четвертинівка), Черкаської (с. Мошурів) і 5 років у Дрогобицькому педінституті ім. Ів. Франка.

Моє віршування розпочалося по-справжньому 19 січня 1990 року, тобто на 64-у році мого життя. Початковий його період тривав інтенсивно, але з перервами, 4 роки: 1990—1993.

У 1999 році мені надали квартиру в Мукачеві. Тут моє віршування спорадично продовжувалось. Із мого віршованого набутку видано 3 книги: «Іди і вір» (1994 р., Ужгород); «Воскресіння пам'яті» (1999 р., Ужгород); Вибране «А душа її — жива» (2006, 2007 рр., Львів). Нехай Господь благословить нашу державу Україну!

Відомий закарпатський історик Іван Дулишкович, священик — Василь Лар і ще багато, багато поважних і заслужених Веречан.

Джерело[ред. | ред. код]

Погода в селі

Посилання[ред. | ред. код]