Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі
Maisières JPG02a.jpg
На службі з 1951 року
Належність НАТО Організація Північноатлантичного договору
Гарнізон/Штаб Париж, Франція (1951—1967)
Монс, Бельгія (з 1967 року)
Гасло Vigilia Pretium Libertatis
Командири
Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Філіп Брідлав
Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі Едріан Бредшоу
Начальник штабу Вернер Фрірс

Commons-logo.svg Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі у ВікіСховищі

Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (англ. Supreme Headquarters Allied Powers Europe, SHAPE) — центральний штаб збройних сил НАТО в Європі. З 1967 року і по цей час — штаб знаходиться в містечку Касто, що на півночі від бельгійського міста Монс[1], з 1951 по 1967 рік — штаб-квартира знаходилася у Парижі (поруч з Версалем).

Історія[ред.ред. код]

Інтегрована військова структура НАТО була створена тоді, коли постало питання щодо міцності в оборонній сфері Альянсу на території Європи, а передусім, від можливого вторгнення СРСР. Першим командиром в Європі став генерал армії США Дуайт Ейзенхауер, який керував висадкою союзників у Нормандії і командував військами Союзників проти Німеччини під час Другої світової війни[2]. 19 грудня 1950 року Північноатлантична рада затвердила генерала Ейзенхауера, як першого верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі.

У тому ж грудні 1950 року було оголошено, що до щойно сформованих сил НАТО у Європі під командуванням генерала Ейзенхауера увійде 7-ма армія Сполучених Штатів, Рейнська армія з 2-ї піхотної, 7-ї і 11-ї бронетанкової дивізій, три французькі дивізії, що базуються в Німеччині, Австрії, Данії, Бельгії, незалежні норвезькі бригади в Західній Німеччині, а також американські і британські гарнізони, що перебувають в Австрії, Трієсті та Берліні[3].

У січні 1951 року Ейзенхауер прибув з невеликою групою проектувальників до Парижа і швидко приступив до своїх обов'язків. Його першочерговим завдання було створення спеціальної структури нового європейського командування силами НАТО в Європі. Група з планування працювала в готелі «Асторія», що в центрі Парижа.

Через чотири дні після прибуття Ейзенхауера в Париж, 5 січня 1951 року італійський міністр оборони оголосив, що три італійських дивізії повинні також бути обов'язково включені у ряди Атлантичної армії, і що ці підрозділи підпадають під особистий контроль Ейзенхауера.

Первісна структура штабу[ред.ред. код]

2 квітня 1951 року генерал Ейзенхауер підписав указ[4] про активізацію військ союзного командування в Європі і створення 4-х округів: центрального (AFCENT), північного (AFNORTH), південного (AFSOUTH) і середземноморського (AFMED).

До 1967 року сили Атлантичної армії у Європі складалися з союзних військ Північної Європи (зі штаб-квартирою в Осло), союзних військ Центральної Європи (штаб-квартира у Фонтенбло), союзних військ Південної Європи (штаб-квартири в Парижі/Неаполі) і Середземноморських військ зі штаб-квартирою на Мальті (у 1967 році розформована)[5].

Командирами у 1957 році були[6]:

  • Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Лауріс Норстад, США.
  • Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі — фельдмаршал Монтгомері Аламейн, Велика Британія.
  • Начальник штабу — генерал Куртланд Ван Шайлер, США.
  • Командир союзних військ Північної Європи — генерал-лейтенант Сесіл Сагден, Велика Британія.
  • Командир союзних військ Центральної Європи — генерал Жан-Етьєн Валуу, Франція.
  • Командир союзних військ Південної Європи — адмірал Брістоль, США.
  • Командир союзних військ Середземномор'я — адмірал сер Ральф Едвардс, Велика Британія.

Навчання[ред.ред. код]

Протягом 1952 року стратегічним командуванням проведено чотири види навчань для союзників ВПС Центральної Європи з метою досягнення переваги у повітрі над Центральною Європою, а також з метою забезпечити підтримку з повітря сухопутних військ союзних сил. Командував навчаннями генерал Лауріс Норстад — верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (з 1956 по 1963 р.)[7][8].

Інші види тактичних навчань під умовно кодовою назвою «повітря-земля» були проведені спільно з французькою і американською арміями під командуванням Альфонса Жюена — маршала французької авіації. До цих навчань була залучена 150 000 армія, до якої увійшли збройні сили Великої Британії, Нідерландів, Бельгії та Канади.

У свою чергу союзні війська Північної Європи взяли участь у навчаннях наземних маневрів під командуванням генерала Річарда Нельсона. Маневри проводилися на схід від річки Рейн в британській і американській зонах окупованої Німеччини[9][10].

Усі навчання були інійційовані вищим керівництвом Штабу ОЗС НАТО в Європі з метою попередити можливе вторгнення радянський військ. Під час навчань була створена стратегія «повітря-земля», яку пізніше, у 1954 році, проголосив тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Альфред Грюнтер, зокрема він сказав[11]:

« У нас є (...) щит, який, хоч все ще не досить міцний, аби змусити ворога відступити, але він може стати ефективним (...) Це команда «повітря-земля», яка буде боротися в разі нападу до кінця (...).  »

У 1957 році генерал Лауріс Норстад, зазначив, що радянські війська і країни Варшавського договору переважають силами, тому закликав до збільшення військового контингенту НАТО у Центральній Європі. У тому ж році союзним командуванням ОЗС в Європі були проведені: операція «Counter Punch», яка розтягнулася по всьому європейському континенту, серія багатосторонніх військово-морських навчань «Strikeback», які були зосереджені на східній частині північноєвропейського флангу НАТО і метою яких було імітування тотального радянського нападу, операція «Deep Water», в якій взяли участь штурмові сили НАТО, що розтягнулися вздовж південного флангу НАТО в Середземному морі[12][13]. Також з метою поліпшення бойової готовності Альянсу були запроваджені щорічні осінні навчання FALLEX[14].

Перенесення штаб-квартири[ред.ред. код]

Штаб-квартира Стратегічне командування ОЗС НАТО в Європі в Монсі (Бельгія)

З 1951 по 1967 рік штаб-квартира об'єднаного командування ОЗС НАТО в Європі знаходилась у Парижі. Але через вихід Франції з інтегрованої військової структури НАТО постало питання щодо перенесення усіх стратегічних об'єктів НАТО (в тому числі штаб-квартири командування ОЗС НАТО) з території Французької Республіки[15].

Образа Франції на військову структуру НАТО назрівала роками. Французький уряд послідовно дорікав, що командування силами НАТО постійно переходить від рук Великої Британії до рук США і навпаки. Французький вплив на структуру вгасав, а тому у лютому 1966 році Президент Франції Шарль де Голль заявив, що враховуючи зміну світового порядка, його країна виходить з Альянсу. Французька влада після виходу офіційна заявила, що всі об'єкти НАТО і союзних військ Центральної Європи повинні залишити територію Франції якнайшвидше, але не пізніше квітня 1967 року.

Після голосливої заяви Франції допомогу Альянсу запропонував бельгійський уряд[16], який погодився надати місце для штаб-квартири ОЗС НАТО в Європі та інших важливих стратегічних об'єктів Альянсу. Генерал Ліман Лемніцер, тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, сподівався, що штаб буде розташований поряд з штаб-квартирою НАТО, як це і було в Парижі, але бельгійська влада заявила, що штаб повинен бути розташований на відстані не менше ніж 50 кілометрів від Брюсселя. Було запропоновано містечко-табір Касто, що у 2 км від Монса. У вересні 1966 року Альянс погодився на пропозицію Бельгії і 30 березня 1967 року відбулася офіційна церемонія відкриття нової штаб-квартири стратегічного командування ОЗС НАТО в Європі.

Процес виходу Франції з військового блоку запустив механізм реформ в середині ОЗС НАТО. Насамперед, постали військові труднощі у південному окрузі. І, як наслідок, 5 червня 1967 року були розформовані союзні війська Середземномор'я[17].

Структура у 1970-ті, 1980-ті, 1990-ті роки[ред.ред. код]

  • Союзні війська Північної Європи
    • Союзні війська Північної Норвегії
    • Союзні війська Південної Норвегії
    • Союзні війська Балтії
    • Сухопутні війська Шлезвіг-Гольштейн та Ютландії
    • Союзні сухопутні війська Данії
    • Союзні ВПС Данії
    • Союзні ВМС Данії
  • ВПС Великої Британії
  • Allied Command Europe Mobile Forces
  • Сили раннього повітряного попередження
  • Союзні війська Центральної Європи
    • Північна група військ
    • Центральна група військ
    • Allied ВПС
      • Allied Tactical Air Force
      • Allied Tactical Air Force
  • Союзні війська Південної Європи
    • Сухопутні війська Південної Європи
    • Сухопутні війська Південно-Східної Європи
    • Allied ВПС
    • Військово-морські сили Південної Європи
      • ВПС Середземномор'я
      • Підводний флот Середземномор'я
      • Командування Західного Середземномор'я
      • Командування Центрального Середземномор'я
      • Командування Східного Середземномор'я
      • Командування Північно-Східного Середземномор'я

Сучасна структура[ред.ред. код]

У 2003 році була розроблена нова структура стартегічного командування силами НАТО у Європі. Було створено 3 штаби союзного командування операціями[18]:

У проміжку між 2003 і 2006 роками була створена ще одна категорія сил «Rapid Deployable», головним завданням яких було поліпшити гнучкість сухопутних військ. Вони складалися з 6-ти корпусів:

Як третій ешелон сил швидкого реагування зі штаб-квартирою в Щецині (Польща) було створено багатонаціональний корпус.

У 2013 році командні пункти Гейдельберга та Мадрида були закриті[21], враховуючи їх непотрібність, та через скорочення фінансування об'єднаного командування НАТО в Європі.

На сьогодні союзне командування операцій має такий вигляд:

За цими двома основними оперативними штабами закріплені складові командні пункти — Allied Air Command at Ramstein, Allied Land Command at Izmir та Allied Maritime Command at Northwood[22].

Верховні головнокомандувачі ОЗС НАТО в Європі[ред.ред. код]

Ім'я Зображення Країна походження Початок
повноважень
Кінець
повноважень
1. Генерал армії Дуайт Ейзенхауер EisenhowerChiefofStaffPortrait.jpg США США 2 квітня 1951 30 травня 1952
2. Генерал Метью Ріджуей Matthew Ridgway.jpg США США 30 травня 1952 11 липня 1953
3. Генерал Альфред Грюнтер Alfred W. Gruenther 1946.jpg США США 11 липня 1953 20 листопада 1956
4. Генерал Лауріс Норстад Maj. Gen. Lauris Norstad at a meeting during the Potsdam Conference in Germany - NARA - 198834 ks01.tif США США 20 листопада 1956 1 січня 1963
5. Генерал Ліман Лемніцер Lyman L. Lemnitzer.jpg США США 1 січня 1963 1 липня 1969
6. Генерал Ендрю Гудпастер Andrew Goodpaster portrait.jpg США США 1 липня 1969 15 грудня 1974
7. Генерал Алекс Хейг General Alexander M. Haig, Jr.jpg США США 15 грудня 1974 1 липня 1979
8. Генерал Бернард Роджерс Bernard W. Rogers.jpg США США 1 липня 1979 26 червня 1987
9. Генерал Джон Галвін John Galvin, official military photo, 1991.JPEG США США 26 червня 1987 23 червня 1992
10. Генерал Джон Шалікашвілі John Shalikashvili.jpg США США 23 червня 1992 22 жовтня 1993
11. Генерал Джордж Джоулвен George Joulwan, official military photo, 1991.JPEG США США 22 жовтня 1993 11 липня 1997
12. Генерал Уеслі Кларк General Wesley Clark official photograph.jpg США США 11 липня 1997 3 травня 2000
13. Генерал Джозеф Ролстон Joseph Ralston, official military photo.jpg США США 3 травня 2000 17 січня 2003
14. Генерал Джеймс Логан Джонс James L. Jones 2.jpg США США 17 січня 2003 7 грудня 2006
15. Генерал Банц Кредок Craddock SACEUR.jpg США США 7 грудня 2006 2 липня 2009
16. Адмірал Джеймс Ставрідіс Stavridis SACEUR.jpg США США 2 липня 2009 13 травня 2013
17. Генерал Філіп Брідлав Breedlove 2013 HR.jpg США США 13 травня 2013 4 травня 2016
18. Генерал Кертіс Скапаротті[23] Scaparrotti EUCOM.jpg США США 4 травня 2016 повноваження не закінчилися
[24]

Заступники верховних головноковандувачів НАТО в Європі[ред.ред. код]

Ім'я Зображення Країна походження Початок
повноважень
Кінець
повноважень
1. фельдмаршал Бернард Монтгомері Bernard Law Montgomery.jpg Велика Британія Велика Британія 2 квітня 1951 23 вересня 1958
2. Генерал Річард Нельсон Гейл Richard Gale in Normandy June 1944 IWM B 5352.jpg Велика Британія Велика Британія 23 вересня 1958 22 вересня 1960
3. Генерал Х'ю Стоквел The Suez Operation October - December 1956 MH29031.jpg Велика Британія Велика Британія 22 вересня 1960 1 січня 1964
4. Маршал авіації Томас Пайка Kammhuber and Pike.jpg Велика Британія Велика Британія 1 січня 1964 1 березня 1967
5. Генерал Роберт Брей General RNHC Bray GBE KCB DSO.jpg Велика Британія Велика Британія 1 березня 1967 1 грудня 1970
6. Генерал Десмонд Фіцпатрік Велика Британія Велика Британія 1 грудня 1970 12 листопада 1973
7. Генерал Джон Мок Велика Британія Велика Британія 12 листопада 1973 12 березня 1976
8. Генерал Гаррі Туззо Велика Британія Велика Британія 12 березня 1976 2 листопада 1978
9. Генерал Герд Шмокле Німеччина Німеччина 3 січня 1978 1 квітня 1980
10. Генерал Джек Харман Велика Британія Велика Британія 2 листопада 1978 9 квітня 1981
11. Адмірал Гюнтер Лютер Bundesarchiv B 145 Bild-F047568-0012, Günther Luther.jpg Німеччина Німеччина 1 квітня 1980 1 квітня 1982
12. Маршал авіації Пітер Террі Велика Британія Велика Британія 9 квітня 1981 16 липня 1984
13. Генерал Гюнтер Кісслінг Guenter Kiessling.jpg Німеччина Німеччина 1 квітня 1982 2 квітня 1984
14. Генерал Ханс-Йоахім Мак Німеччина Німеччина 3 квітня 1984 1 жовтня 1987
15. Генерал Едвард Берджесс Велика Британія Велика Британія 16 липня 1984 26 червня 1987
16. Генерал Джон Ахекарст Велика Британія Велика Британія 26 червня 1987 17 січня 1990
17. Генерал Еберхарл Емлер Німеччина Німеччина 1 жовтня 1987 2 жовтня 1990
18. Генерал Браян Кенні Велика Британія Велика Британія 17 січня 1990 5 квітня 1993
19. Генерал Дітер Клаус Німеччина Німеччина 2 жовтня 1990 1 липня 1993
20. Генерал Джон Уотерс Велика Британія Велика Британія 5 квітня 1993 12 грудня 1994
21. Генерал Джеремі Маккензі Велика Британія Велика Британія 12 грудня 1994 30 листопада 1998
22. Генерал Руперт Смітт Велика Британія Велика Британія 30 листопада 1998 17 вересня 2001
23. Генерал Дітер Стокман Dieter Stockmann.jpg Німеччина Німеччина 17 вересня 2001 18 вересня 2002
24. Адмірал Райнер Фест Німеччина Німеччина 18 вересня 2002 1 жовтня 2004
25. Генерал Джон Райт Велика Британія Велика Британія 1 жовтня 2004 22 жовтня 2007
26. Генерал Джон Макколл John McColl.jpg Велика Британія Велика Британія 22 жовтня 2007 березень 2011
27. Генерал Річард Ширрефф Велика Британія Велика Британія березень 2011 березень 2014
28. Генерал Адріан Бредшоу Siradrianbradshaw.jpg Велика Британія Велика Британія березень 2014 березень 2017
29. Генерал Джеймс Еверард Велика Британія Велика Британія березень 2017 повноваження не закінчилися

Примітки[ред.ред. код]

  1. SHAPE, 7010 Casteau Belgium SHAPE on NATO homepage. Процитовано 2006-03-12. 
  2. NATO, History of SHAPE and Allied Command Operations, updated 14 March 2007
  3. Brian L. Davis, NATO Forces: An Illustrated Reference to their Organization and Insignia, Blandford Press, London, 1988, p.20
  4. Chapter 7 – The Military Structure – Allied Command Europe. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 17 June 2011. 
  5. Lord Ismay, NATO: The First Five Years 1949–54, Chart 9: Allied Command Europe July 1954
  6. Who is who at NATO (PDF). NATO. Процитовано 3 October 2008. 
  7. «The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402—404.
  8. «The NATO Exercises, Part II», Flight, p. 489—454
  9. Time, September 29, 1952
  10. «NATO Ships Enter Baltic Sea» — Sydney Morning Herald, p. 2
  11. Chapter 9. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 November 2008. Chapter IX-B. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 November 2008. 
  12. Emergency Call. Time. 30 September 1957. Процитовано 3 October 2008. 
  13. All Ashore. Time. 7 October 1957. Процитовано 7 November 2008. 
  14. John Clearwater. Canadian Nuclear Weapons: The Untold Story of Canada's Cold War Arsenal, p. 121
  15. NATO, Original SHAPE relocation article, verified August 2008
  16. See also L. James Binder, Lemnitzer: A Soldier For His Time
  17. Franco Veltri, AFSOUTH 1951—2004: Over Fifty Years Working for Peace and Stability, AFSOUTH, April 2004
  18. The Evolution of NATO’s Command Structure, 1951-2009. NATO. Процитовано 16 April 2013. 
  19. HRF.tu.nato.int
  20. Ejercito.mde.es
  21. Vandiver, John (30 November 2012). NATO Activates Allied Land Command. Stars and Stripes. Процитовано 2 February 2013. 
  22. Structure. NATO. Процитовано 14 June 2014. 
  23. Головнокомандувачем збройних сил НАТО в Європі став Кертіс Скапаротті
  24. List of Former SACEURs

Література[ред.ред. код]

  • Jordan, Robert S. Norstad: Cold War NATO Supreme Commander — Airman, Strategist, Diplomat St. Martin's Press, 2000. 350 pp.
  • Lt. Col. William A. Knowlton, Early Stages in the Organization of SHAPE, International Organization, Volume 13, No.1, Winter 1959
  • Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1990, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0598-6
  • Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1991, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0976-2