Верхів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Верхів
Verhiv s.png Verhov selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Острозький район
Рада/громада Верхівська сільська рада
Код КОАТУУ 5624281601
Основні дані
Засноване 1545[1]
Населення 537
Площа 2,138 км²
Густота населення 251,17 осіб/км²
Поштовий індекс 35825
Телефонний код +380 3654
Географічні дані
Географічні координати 50°23′10″ пн. ш. 26°18′47″ сх. д. / 50.38611° пн. ш. 26.31306° сх. д. / 50.38611; 26.31306Координати: 50°23′10″ пн. ш. 26°18′47″ сх. д. / 50.38611° пн. ш. 26.31306° сх. д. / 50.38611; 26.31306
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми Дерманка
Місцева влада
Адреса ради 35825, Рівненська обл., Острозький р-н, с.Верхів, вул.Центральна,19 , тел. 71-2-21
Карта
Верхів. Карта розташування: Україна
Верхів
Верхів
Верхів. Карта розташування: Рівненська область
Верхів
Верхів
Мапа

Ве́рхів — село в Україні, в Острозькому районі Рівненської області. Населення становить 537 осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Назва села походить від розташування на вершині гори.

Історія села[ред. | ред. код]

На околиці села виявлено два поховання в кам'яних гробницях епохи міді городоцько-здовбицької культури. Випадково виявлені оранкою у 1892 року. У 1948 році на території сільського кладовища біля кістяка дитини в кам'яній гробниці знайдено глиняний черпак комарівської культури.

Вперше село згадується в описі Луцького замку 1545 року. В 1583 р. в селі були млин і піп (отже, вже була церква).

В історичних документах є згадки про Верхів і його замок. У 1617 році село було знищене татарами.

В 1902 р. в селі було 133 хати і 683 жителі. Село при старому тракті так званому житомирському, положене в місцевості підгірській і дуже врожайній. Вознесенська церква була дерев'яна, 1785 р. Колись було власністю князів Острозьких і згідно з поборовим реєстром належало до князівського замку в Степані. Пізніше перейшло до Т. Чацького. В 1831 р. було сконфісковане царським урядом до «удільних фундушів». У середині ХІХст. дерев'яна церква згоріла, а на її місці 1875 р. була побудована кам'яна церква з дзвіницею. Село належало до Хорівської волості, Острозького повіту, Волинської губернії.

Після встановлення УНР більшовиками короткочасно було захоплело село в січні 1918 року. В 1919—1939 роках село було під польською владою, ОУН починала боротьбу проти окупантів, яка тривала десятиліття проти всіх зайд.

У селах Плоске і Верхів 1 серпня 1948 року закатована Дарія Михайлівна Защик, 1888 року народження, там її кров'ю зросились снопи. Убитий голова Сільської Ради Макар Прокопович Гайдук — демобілізований солдат-фронтовик. 6 вересня наклав головою Іван Романович Цюх, 1900 р., Феофан Євдокимович Марченко, 1902 р.

Історія Верхівської школи[ред. | ред. код]

Перший навчальний заклад у селі було відкрито у 1873 році. Удільним відомством. Це було однокласне народне училище, яке розмташовувалося у приміщенні цього ж відомства і утримувалось за його кошти. В 1878 році в ньому навчалось 43 учні чоловічої статі та 16 жіночої. Працювало з учнями 3 вчителі, один з яких викладав Закон Божий. Пізніше училище стало двокласним і було переміщене у більше приміщення, в якому проживав управитель маєтку графа Іллінського, Григорій Добринський. У цьому двоповерховому приміщенні школа функціонує і сьогодні.

До повалення самодержавства навчання у школі велося російською мовою, з 1922 по 1939 рік — польською. Школа в ці роки носила ім'я всесвітньо відомого вченого Миколая Коперника. Очолював її Томаш Тарновський, потім Франк Францішек, учетилювала і його дружина Стефанія. Вчило верхівських дітей подружжя Марії та Павла Ковальських — батьки доктора історичних наук, професора Національного університету «Острозька академія» М. П. Ковальського.

Слід відзначити, що вчителі школи брали активну участь у діяльності тодішньої «На початку 1920-х рр. в Галичині, на Волині, Закарпатті товариства провадили активну культурно-освітню діяльність. На Київщині, Катеринославщині, Поділлі діяльність „Просвіти“ провадилася до початку 1920-х рр., у середині 1920-х рр. частина їх була реорганізована, інші самоліквідовувалися. На Волині „Просвіта“ функціонувала до 1929 року в Рівному, до 1934 — у Луцьку, осередки товариства, підпорядковані Львівській „Просвіті“, до середини 1930-х рр. могли працювати в інших місцевостях Волині.

Найплідніше у 1920—30-ті рр. „Просвіта“ працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939 року, з окупацією угорськими і радянськими військами українських земель, діяльність товариств на Закарпатті та в Галичині була припинена.». Активним організатором просвітянської діяльності була Юлія Плисак.

Після радянської анексії західноукраїнських земель, більшість вчителів була замінена новими. Директором школи було призначено Персмана Пейсаха. У роки нацистської окупації діти не вчились.

Після війни відновилось навчання в школі. І першими вчителями у ній були Галина Павлюк та двоюрідна сестра Наталія Андріївна. Під виселення поляків з Волині приміщення школи стало місцем збору польських родин, які мешкали в селі. Звідси їх відправляли на залізничну станцію для перевезення в Польщу.

За роки війни школа зазнала різних пошкоджень, тому 1949 року її працівники під керівництвом директора Олександра Пашкульського зробили косметичний ремонт. Зміцнення навчально-матеріальної бази продовжувалось за директора Миколи Івановича Опацького та його наступника Олександра Михайловича Григорука.

Відомі люди[ред. | ред. код]

В селі народилась Юлія Федорівна Плисак (Луцька) — член обласного проводу ОУН і похідної групи ОУН та політв'язень радянських концтаборів. А також, люди, які переживали на власному тілі, бачили на власні очі ті страшні події 1941—1945 р.р. Барабаш Раїса Іванівна — 07 липня 1938 року народження, уродженка с. Верхів, Острозького району, очевидиця — дитина страшної війни.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]