Вершники Стародавнього Риму
Ве́ршники, або екві́ти (лат. equites, однина — eques) — основа кінного війська у Стародавньому Римі. Пізніше вони виділилися у окремий суспільний і соціальний стан, другий за статусом після сенаторів. Латинське слово equites походить від equus («кінь»).
Прообразом еквітів у ранній царський період були целери — постійний кінний загін в 300 вояків, який виконував роль особистої охорони римських монархів. Формування цього загону приписують першому римському царю Ромулу (VIII ст. до н.е.). Третій цар Риму Тулл Гостілій (VII ст. до н. е.) збільшив чисельність кінноти на 300 вояків, сформувавши додаткові турми з мешканців міста Альба-Лонга, яких переселив до Риму. Також деякі джерела вказують, що Тарквіній Пріск (VI ст. до н. е.) довів чисельність свого кінного війська до 1200 вояків, а чисельність кінноти його наступника Сервія Туллія, згідно античних джерел, історики визначають в 1800 вояків.[2]
У пізньому Римському царстві і ранній республіці приналежність до вершників визначалася громадянством та грошовим цензом: згідно законів Сервія Тулія (VI ст. до н. е.), найбагатші люди незнатного походження мали в разі збору ополчення виступати в похід на коні (звідки і назва «екві́ти»). Добрий кінь коштував дорого і незаможні громадяни не могли його собі дозволити. Відтак, вершниками були, в основному, патриції, а також представники комерційних та фінансових кіл, лихварі та торговці.
У IV—III ст. до н. е. вершники поступово перетворилися на окремий стан, який продовжив існувати у пізній республіці і в епоху імперії. Зберігаючи своє значення та соціальний зміст, вершники одночасно були представниками як комерційних, так і військових кіл. Саме з вершників переважно складався нижчий та середній командирський склад римської армії протягом більшої частини її існування.
Заможні мешканці Римської держави, які могли дозволити собі купити коня і необхідну збрую, але не мали громадянства, зараховувалися у військо з еквітів лише у винятково рідкісних випадках, зазвичай, вони проходили службу у допоміжних кінних загонах ауксиліїв. Там у винагороду за роки служби вони могли отримати громадянство і вже тоді перейти у підрозділ еквітів.
Еквітами не були також наймані кінні загони, що складалися з представників варварських народів.
Нагородою за роки служби або особливі заслуги для приміпіла (найвищого за рангом центуріона легіону) могло бути його переведення у стан вершників.[3]
- Арміній — вождь племені херусків і очільник антиримського повстання у 9 році н. е., свого часу, служив у римській армії і в нагороду був введений у стан вершників.
- ↑ лат. Titus Cornasidius Sabinus
- ↑ ВТ-РСКС, 1885, с. 490—491.
- ↑ Паркер Генри Майкл. История легионов Рима. Глава 7 Офицеры легиона. military.wikireading.ru (рос.). Процитовано 20 жовтня 2023.
- Equites // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Любкер Ф., Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885. — С. 490—491.(нім.)(рос.)
- Jona Lendering: Вершники на Livius.org(англ.)
