Верьовка Григорій Гурійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Верьовка Григорій Гурійович
Верьовка.jpg
Народився 13 (25) грудня 1895
Березна, Менська волость, Чернігівська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 21 жовтня 1964(1964-10-21) (68 років)
Київ
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1955–1980).svg СРСР
Національність українець
Діяльність диригент, композитор, музичний педагог
Відомий завдяки композитор і хоровий диригент
Alma mater Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Членство Спілка композиторів СРСР
Партія КПРС
У шлюбі з Скрипчинська Елеонора Павлівна
Нагороди
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1968 Сталінська премія Народний артист України
Сторінка в Інтернеті veryovka.com

Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка (13 (25) грудня 1895(18951225), Березна — 21 жовтня 1964, Київ) — український композитор і хоровий диригент, педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в українській родині в козацькому містечку Березна на Чернігівщині, серед братів і сестер — Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант. 1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. 19181921 навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.

Від 1919 року працює організатором і керівником самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

1923—1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки — відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.

1941—1945 — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.

1943 організував Український державний народний хор, 1943—1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.

1943—1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Надгробок Григорія Верьовки на Байковому кладовищі

Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 7; надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде». Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об'єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».

Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.

Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».

Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор співав українські пісні.

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Григорію Верьовці в приміщенні Київської консерваторії.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Літературні твори[ред. | ред. код]

  • Музична студія ім. Леонтовича при Музичному товаристві /У Музика. — 1924. — N° 7—9 № 10—12
  • Перша Київська хорова олімпіада // Там само. — 1924. — № 10—12
  • Про V школу II Там само. — 1925. — № 9—10
  • Державна музична проф. школа ім. Леонтовича//Там само. — 1927. — № 1
  • Державна музична проф. школа ім. Леонтовича П Музика — масам. — 1929. — № 2
  • Музична творчість часів Великої Вітчизняної війни (Спостереження 1941—1942 pp.) II Мистецтво, фольклор, етнографія: Наук, записки АН. — К., 1947. — Т. 1-2
  • Берегти народні пісенні багатства // Музика. — 1995. — № 6.

Музичні твори[ред. | ред. код]

кантата для солістів, мішаного хору та оркестру народних інструментів
«Ми ковалі своєї долі» (сл. П. Тичини, 1961);
пісні й хори (понад 16) —
a cappella — «Нехай собі та й шумлять дуби», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1923), «Там на горі за Дніпром», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1924), «Заклик», мішаний хор (сл. Д. Загула, 1927), «Не забудь юних днів», мішаний хор (сл. І. Франка, 1941), «Виряджала милого», мішаний хор (сл. М. Грудницької, 1942), «Пісня про Хрещатик», жіночий хор (сл. П. Тичини, 1944); з фортепіано  — «Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жіночий хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;
з фортепіано  —
«Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жін. хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;
романси —
«Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена неділя» (сл. П. Тичини, 1919—20), «Хтось мене ще пам'ятає» (сл. О. Олеся, 1919—20), «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922—23), «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М. Рильського, 1925), «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925), «На червоній на весні» (сл. А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925), «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри, 1931), «Ой не п'ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Перед картиною Айвазовского» (сл. О. Туманяна, перекл. П. Тичини, 1939), «Чайка» (сл. М. Стельмаха, 1943), «Туга за Україною» (сл. Т. Масенка, 1943), «Слово матері» (сл. С. Кудаша, перекл. П. Тичини, 1943), «Десь на дні мого серця» (сл. П. Тичини, 1962);
інструментальні твори —
для малого симфонічного оркестру — сюїта «П'ять народних пісень» (1929), для симфонічного оркестру  — «Вулична інтермедія» (1930), для скрипки і фортепіано  — Соната (1932), «Лірична пісня» (1933); для 2-х скрипок і фортепіано  — обр. укр. народних пісень (1934); для оркестру народних інструментів — обр. «Плескач» (1935);
аранжування народних пісень —
«Вперед, народе, йди» для мішаного хору (1921); «Карманьйола» для хору з фортепіано, «Сміло вперед» для хору з фортепіано (1922);
аранжування українських народних пісень для різних складів хору —
бл. 50, поміж них — «Поза лугом зелененьким» (1934), «І шумить і гуде», «Ой у полі могила» (1935), «Чи це ж тії чоботи», «По діброві вітер виє» (1938—39), «Дума про визволення України» на сл. В. Перепелюка (1944), «Дівчино моя, переяславко», «Ой на горі жита много», «Ходила я по садочку», «Чи чули ви, миле браття», «Широкий місточок заломився», «Ой по горі льон» (1945—46), «Ішов козак потайком», «Місяць на небі», «Рибалка молоденький», «Ой ходив чумак» (1951), «Пливе човен», «Ти, дівчино, ти, моє серденько», «Сім день молотила» (1956), «Чи ти чула, молода дівчина» (1960), а також 2 польські і 2 чесські мелодії.

Література[ред. | ред. код]

  • Ященко Л. Григорій Гурійович Верьовка. — К., 1963
  • Перепелюк В. Повість про народний хор: Сторінки з щоденника / Літ. запис В. Донилей- ка. — К., 1970
  • Григорій Верьовка: Спогади і Упоряд. 3. Клименко. — К., 1972
  • Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. — К., 2002
  • Гуменюк А Народжений для музики // Музика. — 1970. — № 6
  • Андрієвсько Н. Його пісні з нами Н Там само. — 1974. — № 1
  • Юдіна В. Співці нового життя // Там само. — 1977. — № 6
  • Дженков В., Посещенко Л. Хормейстер, композитор, педагог II Там само. — 1985. — № 6
  • Дженков В. Дивосвіт Григорія Верьовки // Всесвіт. — 1986. — № 6
  • Ласещенко Л. Пам'яті художника // Музика. — 1986. — № 6
  • Кобач і. Співоче поле у Березані /У Укр. культура. — 2004. — № 4
  • Кречко М. Жизнь на высокой ноте // Юг. — 1995. — 19 дек. (передрук: КіЖ. — 1995. — 20 груд.)
  • Кречко М. Фундатор // КІЖ. — 1985. — 22 груд.
  • Кирейко В. Краса таланту /7 Рад. Україна. — 1985. — 25 груд.
  • Стонішєвський Ю. Чародій народної пісні // Веч. Київ. — 1985. — 25 груд.
  • Музиченко С. Народжений для музики // Сільські вісті, — 1985. — 27 груд.
  • Кобач І. Чарівник хорового співу // Там само. — 1995. — 26 верес.
  • Куценко П. Чарівник української пісні // Там само. — 19 жовт.
  • Біленко В. Могуття Григорія Верьовки // Там само. — 1995. — 26 груд.
  • Повнииа А. Песня Верьовки // Правда Украины. — 1995. — 26 дек.
  • Михайленко Р. На святі основоположника хору // УМГ. — 1996. — Січ. — берез.
  • Доріченко О. Життя у пісню перелив
  • Уроки Г. Верьовки // Жива вода. — 1997. — № 1
  • Гаврилюк Л. О. Верьовка Григорій Гурійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 494. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Гамкало І. Д. Верьовка Григорій Гурійович // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]