Весела Гора (Слов'яносербський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Весела Гора
Благовіщинська церква у Веселій Горі
Благовіщинська церква у Веселій Горі
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Слов'яносербський
Рада/громада Веселогірська сільська рада
Код КОАТУУ 4424581101
Облікова картка Весела Гора 
Основні дані
Перша згадка 1765
Населення 1197
Площа 1,657 км²
Густота населення 722,39 осіб/км²
Поштовий індекс 93730
Телефонний код +380 6473
Географічні дані
Географічні координати 48°42′42″ пн. ш. 39°14′59″ сх. д. / 48.71167° пн. ш. 39.24972° сх. д. / 48.71167; 39.24972Координати: 48°42′42″ пн. ш. 39°14′59″ сх. д. / 48.71167° пн. ш. 39.24972° сх. д. / 48.71167; 39.24972
Середня висота
над рівнем моря
52 м
Водойми р. Сіверський Донець
Місцева влада
Адреса ради 93730, с. Весела Гора, вул. Калініна, 5; тел. 6-22-60; 6-54-42
Карта
Весела Гора. Карта розташування: Україна
Весела Гора
Весела Гора
Весела Гора. Карта розташування: Луганська область
Весела Гора
Весела Гора
Мапа

Весела Гора у Вікісховищі?

Весела Гора́  — село в Україні, у Слов'яносербському районі Луганської області. Населення становить 1197 осіб. Орган місцевого самоврядування — Веселогірська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на правому березі річки Сіверський Донець. Сусідні населені пункти: села Раївка (вище за течією Сіверського Дінця) на південному заході, Обозне та Христове на північному сході, Паньківка (нижче за течією Сіверського Дінця) на сході, Привітне, Світле та місто Луганськ на південному сході, село Лиман на півдні.

Історія[ред. | ред. код]

Предтечею села був хутір Лікарський, відомий за картографічними джерелами з 1765 р., а перша згадка про який у письмових документах припадає на 1775 р. [1]) Збереглися документи про те, як у Подонців'ї з'явився полковник розгромленої пугачовської армії Василь Журба (Злий), який зберігав прапор повстанців і портрет Омеляна Пугачова, проживаючи в слободі Староайдарській і на хуторі Лікарському. Звідси він таємно відвідував Білгород, Вороніж, Полтаву, Острогозьк, Черкаськ і Бахмут, говорив, що їздить «для высмотру разбежавшихся его партии людей». Для затримання полковника Журби було направлено дві розшукові команди, а Азовська губернська канцелярія завела секретну справу на 17 селян, які переховували повстанця, 13 з яких було направлено до каторги або переселено в райони нових прикордонних ліній на півдні між Дніпром і Азовським морем[2]

Власне село під назвою Весела Гора або Веселе (в офіційних документах до середини XIX ст. фігурує другий варіант, а назва Лікарське зберігалась паралельно до початку ХХ ст.[3]) виникло близько середини 1770-х років як центр рангової дачі площею 9600 десятин землі, виділеної Азовською губернською канцелярією Костянтину Миколайовичу Юзбаши (1724-17.9.1802?), що прибув у ці краї в серпні 1754 р. у складі першої хвилі слов'яносербської міграції в чині капітана полку Йована Шевича. Уперше Весела Гора згадується в письмових джерелах під 1776 р., коли в ньому Ізюмським протопопом була закладена дерев'яна Благовіщенська церква, будівництво якої здійснювалося коштом місцевого поміщика — підполковника Волоського гусарського полку К. М. Юзбаша — і було завершене у травні 1777 р. Першим священиком цієї церкви Білгородська єпархія призначила Афанасія Мерхалєвського. На той момент у Веселій Горі значиться 95 селянських подвір'їв[4]. За переписом населення Азовської губернії 1778 р. у с. Весела Гора вже полковника Юзбаша проживало 595 осіб селян (315 — ч.с., 280 — ж.с.)[5]. У відставку К. М. Юзбаши виходив 1781 р., отримавши військовий чин бригадира[6] і будучи нагородженим за 25-річну вислугу Орденом Святого Георгія 4 ступеню[ru][7]. За «Описом до Атласу Новоросійської губернії 1799 р.» у с. Веселому К. М. Юзбаша згадується дерев'яна церква, дерев'яний панський будинок з фруктовим садом, винокурний завод[8].

Після смерті бригадира і кавалера К. М. Юзбаши Веселу Гору (Веселе), разом з іншими селами (Олександрівкою, Раївкою, Єлисаветівкою), було успадковано його сином — відставним секунд-майором Бахмутського гусарського полку Олександром Костянтиновичем Юзбаши (до його смерті близько 1827-1828 р.)[9].

Щонайменше від початку 1830-х рр. Весела Гора стає володінням штаб-ротмістрши Олени Родіонівни Нілус (1812-19.11.1888). Саме вона наділила 1400 десятин землі для 350 душ колишніх своїх кріпосних селян (відтепер тимчасовозобов'язаних) містечка Веселогорськ, що зафіксовано в документах від 20 листопада 1862 р.[10] Цією ж власницею у Веселій Горі були побудовані цегляні поміщицький будинок і церква (1839 р., а стару дерев'яну церковну споруду продали у Верхні Сотні).[11]). 1864 р. у Веселій Горі було побудовано новий винокурний завод[12], що діяв до 1917 р.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Веселогірське (Лікарське, Веселе) Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії було 93 селянських подвір'я, в яких проживало 817 селян (404 чоловіки та 413 жінок), існували православна церква, завод, переправа через річку Донець[13].

Пізніше, у 1860-х рр., помістя з центром у Веселій Горі перейшло ще одному з нащадків перших слов'яносербів — спадкоємному дворянинові Петру Вікторовичу Голубу, якого можна вважати одним з найуспішніших господарів-поміщиків Слов'яносербського повіту, у всякому разі для періоду 1880-х рр. Це засвідчують численні статистичні матеріали, що демонструють високі, почасти найкращі в повіті, показники розвитку його економії[14]. По смерті П. В. Голуба помістя спільно успадкували його діти — Митрофан (1868–1912), Дмитро, Микола, Петро (1869–1905), Олена, Катерина (1870 р.н., заміж. Булацель і Чвалінська) й Анастасія (1872 р.н., заміж. Гарнієр), яким воно належало до 1917 р. Втім на початку ХХ ст. різні ділянки цього землеволодіння почали продаватися іншим власникам[15]. В цей період містечко Веселогорськ нараховувало 1100 мешканців[16].

Краєвид на Луганську електростанцію (що в місті Щастя) з села Весела Гора.

Станом на 1886 рік у містечку, яке було центромі Веселогірської волості, мешкало 845 осіб, налічувалось 154 двори, існували православна церква, школа, лавка, винокурний завод, паровий млин, відбувалось 2 щорічних ярмарки[17].

Війна на сході України[ред. | ред. код]

У 2014 році біля селища точилися бойові дії. 15 червня 2014 село було звільнене від проросійських збройних формувань.

5 вересня в засідку потрапила колона батальйону «Айдар». Колону «Айдару» зупинили на блокпосту навпроти автобусної зупинки «Весела гора», і, дізнавшись назву батальйону, російські формування відкрили вогонь на ураження. За словами Олексія Мільчакова, російського нациста і учасника засідки, шістьох поранених українських бійців стратили на місці. Всього українські сили втратили загиблими та зниклими безвісти понад 40 чоловік.

Від початку вересня 2014-го Весела Гора знаходиться під контролем бойовиків та російських військових.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 1197 осіб, з них 26,07% зазначили рідною українську мову, а 73,93% — російську[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Литвиненко Р. Історія села Весела Гора на Луганщині: історична пам’ять і документована реальність // Історичні і політологічні дослідження. – Спецвипуск: доп. на міжнар. наук.-практич. конф. «Трансформації історичної пам’яті». – Вінниця, 2018. – С. 211-218.
  2. Лисянский А. С. Эхо крестьянских войн // Неизвестное об известном. — Донецк: Донбасс, 1978. — С. 69.
  3. Литвиненко Р. О. Село Весела Гора на Луганщині: історія назв і адміністративного статусу // Грані історії: зб. наук. праць. Спеціальний випуск – матер. ІІ-ї Всеукраїнської наук.-практич. конф. «Бахмутська старовина: краєзнавчі дослідження – 2018». – Слов’янськ, 2018. – Вип. 1 (9). – С. 97-103.
  4. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 161.
  5. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI–XVIII ст. — Донецьк, 2009. — С. 22.
  6. Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — Луганськ: Світлиця, 1998. — С. 56.
  7. [1]
  8. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI–XVIII ст. — Донецьк, 2009. — С. 112.
  9. Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — Луганск: Світлиця, 1998. — С. 56.
  10. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Оп. 5. — Спр. 237.
  11. Справочная книга Екатеринославской Епархии. — Екатеринослав, 1908. — С. 1004.
  12. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. — Вып. 3: Славяносербский уезд. — Екатеринослав, 1886. — С. 129.
  13. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2252) (рос. дореф.)
  14. Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. — Вып. 3: Славяносербский уезд. — Екатеринослав, 1886. — Ч. ІІ.
  15. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Оп. 1. — Спр. 725; 851; 982; 985; 993 та ін.
  16. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. — СПб, 1910. — Т. 14 . — С. 858.
  17. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  18. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Див. також[ред. | ред. код]

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]