Веселинівка (Баришівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Веселинівка
Veselynivka bar gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Баришівський район
Рада/громада Веселинівська сільська рада
Код КОАТУУ 3220280801
Облікова картка село Веселинівка 
Основні дані
Засноване 1890
Населення 1399 осіб (2001)
Площа 6,59 км²
Густота населення 212,29 осіб/км²
Поштовий індекс 07560
Телефонний код +380 4576
Географічні дані
Географічні координати 50°14′56″ пн. ш. 31°16′11″ сх. д. / 50.24889° пн. ш. 31.26972° сх. д. / 50.24889; 31.26972Координати: 50°14′56″ пн. ш. 31°16′11″ сх. д. / 50.24889° пн. ш. 31.26972° сх. д. / 50.24889; 31.26972
Середня висота
над рівнем моря
95 м
Водойми р. Ільтиця
Відстань до
обласного центру
55 км
Відстань до
районного центру
6 км
Місцева влада
Адреса ради 07560, c. Веселинівка, Б. Хмельницького,58 , тел. 3-73-32
Карта
Веселинівка. Карта розташування: Україна
Веселинівка
Веселинівка
Веселинівка. Карта розташування: Київська область
Веселинівка
Веселинівка

CMNS: Веселинівка у Вікісховищі

Весели́нівка (до 1946 — Скопці) — село у Баришівському районі районі Київської області

Розташовано на річці Альта. Населення — 1,4 тис. чол.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване за 55 км від столиці України міста Києва, 18 км від районного центру міста Баришівка, 6 км від автомагістралі М03 Київ — Харків.

Історія[ред. | ред. код]

Відоме з початку — середині XVI століття за назвою Скопці (сучасна назва — з 1946 року).

За козаччини село належало до Першої сотні Переяславського полку Війська Запорозького.[1]

Карта Київського намісництва на якій також відображено Скопці, 1792 р.

За описом Київського намісництва 1781 року Скопці відносилось до Переяславського повіту цього намісництва, і у ньому нараховувалось 338 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих та підсусідків. Також у селі жив один шляхтич, два різночинці, два духівники та ще два інші церковники.[2]

За книгою Київського намісництва 1787 року у Скопцях проживало 1060 душ (цікаво, що у Баришивці, яка мала статус міста, тоді проживало навіть трохи менше — 1058 душ). Село Скопці тоді були у володінні різного звання «казених людей», козаків та власників — полковника Лукашевича, Надвірного радника Сулими, і бунчукового товариша Константиновича.

З ліквідацією Київського намісництва село як і увесь Переяславський повіт перейшло до складу Полтавської губернії.

За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії, мешкало 2913 осіб (1443 чоловічої статі та 1470 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква, сільське училище та сільська управа[3].

Комплекс споруд садиби поміщиці Семиградової, Будівля млину. 1910 р.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Скопецької волості, мешкало 3267 осіб, налічувалось 618 дворових господарств, існували православна церква, школа, земська станція, 5 постоялих будинків, 5 лавок, 39 вітряних млинів, 2 маслоробних заводи[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4068 осіб (2001 чоловічої статі та 2067 — жіночої), з яких 4056 — православної віри[5].

Село сильно постраждало від Голодомору 1932—1933 років, проведеного радянським урядом з метою винищення українського селянства. Як відповідь на опір примусовій колективізації комуністична влада проводила масове вилучення хліба у місцевих жителів. Місцеві активісти, які допомагали більшовикам, отримали народу назву «щупалець» через завзятість у вишукуванні зерна і всіх харчових продуктів. Керували цією бригадою Мелешко Дмитро, Дніпровський Петро та Красноштан Іван — агент, присланий з області. Особливу активність проявляли Либарецькі, які мешкали в комуні. За свідченням очевидців, коли один із «щупальців» Петро Дніпровський виявив у свого сусіда Куделі Мусія зерно, яке той приховав для голодних дітей, комунар забрав його собі. За вцілілими архівними даними з 5 січня 1932 року по 24 грудня 1932 року встановлено прізвища 168 загиблих голодною смертю жителів села. Очевидці трагедії називають число у понад півтисячі померлих. Вони ж доповнили архівний список прізвищами ще 25-ти своїх замучених голодом односельців[6].

7 березня 1946 р. вийшов Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області», відповідно до якого, зокрема, у Баришівському районі с. Війтівці перейменовано на с. Поділля та с. Скопці перейменовано на с. Веселинівка.[7][8]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

У селі є дитсадок, школа, будинок культури та церква.[9]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Веселинівка. Вище училище ткацтва. 1910 р.
Веселинівка. Вище училище ткацтва. 1910 р.

В селі народилися:

Примітки[ред. | ред. код]

Братські могили воїнів Радянської Армії та пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, село Веселинівка, центр села
Братські могили воїнів РСЧА та пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки німецько-радянської війни, центр села Веселинівка
  1. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 185—186.
  2. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6.
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 3149)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-176)
  6. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський область. — «Буква», 2008. — с. 32
  7. Інформаційні матеріали щодо відзначення 85-ї річниці Київської області на сайті Баришівської районної державної адміністрації
  8. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7 березня 1946 р.
  9. СТОВ «Старинська птахофабрика», Миронівський хлібопродукт
  10. Микола Мироненко: «Я знаю, що я вмираю, але моя місія — боротися зі злом, і я її виконаю до кінця»

Посилання[ред. | ред. код]