Вечірня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вечі́рня, вече́рня[1] (грец. Ὁ Ἑσπερινός; лат. Vesperae) — християнське спільнотне богослужіння, що традиційно правиться біля дев'ятого часу дня, лічачи від сходу сонця, тобто ввечері (звідси українська назва). Вечірня сягає ранніх століть християнства і правиться у всіх історичних церквах, що бережуть апостольське передання, а також у «традиційних» протестантських спільнотах (лютеранство, англіканство). Деякі пісні вечірні мають досить древнє походження й сходять до перших століть християнства.

Історія виникнення й розвитку[ред. | ред. код]

Старозавітні корені[ред. | ред. код]

Законом Мойсея наказувалося правлення двох громадських жертвопринесень: увечері й уранці. Згідно з 2 М. 29:38-43 у жертву приносилися один однолітній агнець без пороку, хліб, єлей і вино. До цих жертв приєднувалося принесення фіміаму (2 М. 30:7-8). Увечері старозавітні священики запалювали світильник у скинії зібрання, вогонь в якому повинен був підтримуватися до ранку (2 М. 27:20-21). Такий порядок жертвопринесень зберігався в Єрусалимському храмі до його руйнування в 70 році.

Разом із тим, пророки вказували, що молитва Богові не менш цінна, ніж жертвопринесення й кадіння. Зокрема, в 140 псалмі Давид молить: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх — як жертва вечірня!» (Пс. 140:2).

Оскільки перші єрусалимські християни продовжували додержувати закону Мойсея, їхні вечірні богослужіння могли надихатися храмовими жертвами. Надалі, єрусалимські християнські традиції поширювалися в інших помісних церквах. Зокрема, у більшості богослужбових традицій існували й/або зберігаються обряди благословення вечірнього світла (паралель із запалюванням світильника в скинії) і спів 140 псалма[2].

Агапа[ред. | ред. код]

Крім старозавітних коренів вечірня має й новозавітну першооснову — агапу. У перші століття християнства євхаристія з'єднувалася з агапою, але, починаючи з II століття на Заході, і з III століття на Сході, відбувається відділення Вечері Господньої від звичайної трапези. Відділена від євхаристії, агапа поступово здобувала власний чин[3]. Уперше особливий чин агапи згадується Тертуліаном:

У нас існує рід каси… зібране… вживається для їжі й поховання бідних, для виховання сиріт, для старців… Що б не коштували вечері наші, вигода в тім, що ми тратимося в ім'я благочестя на незаможних, тому що ми приносимо їм користь частуванням… Ми сідаємо за стіл не інакше, як помолившись Богові; вкушаємо стільки, скільки потрібно для угамування голоду; п'ємо як личить людям, що строго дотримують помірність і тверезість… розмовляємо, знаючи, що Бог усе чує. Після обмивання рук і запалювання світильників, кожний викликається на середину оспівати хвалебні пісні Богові, узяті зі Священного Писання або ким-небудь складені. Вечеря закінчується, як і почалася, молитвою[3].

— Тертуліан. «Апологетика», гл. 39

Із цього уривка видно, що на благодійній трапезі співали гімни, молилися, а також запалювали світильники, що вже прямо ріднить агапу з вечірнею.

В Александрійській Церкві розрив євхаристії з агапою відбувся в III столітті. Климент Александрійський (помер у 215 році) ще не розрізняє їх, а вже його учень Ориген згадує агапи тільки як поминальні й благодійні обіди[3]:

Ми здійснюємо пам'ять святих і батьків наших… Коли здійснюється пам'ять їхня, ми призиваємо благочестивих разом зі священиками й пригощаємо вірних. При цьому ми живимо бідних і незаможних, удів і сиріт — так, щоб свято наше служило на спогад і заспокоєння душі, пам'ять якої здійснюється[3].

— Оріген. «Тлумачення на книгу Іова»

Остаточно агапа деградувала в результаті державного визнання християнства, після чого в Церкву линув потік колишніх язичників. У цих умовах агапи вироджувалися у звичайні пиятики, позбавлені всякого благочестя. Іван Златоуст ще дозволяв збиратися для поминальної трапези на могилі мученика, а Амвросій Медіоланський заборонив агапи в Мілані, про що свідчить у «Сповіді» (6:2) блаженний Августин. У Карфагенській церкві агапи були скасовані собором[en] 419 року, а на латинському Заході вони протрималися ще кілька століть (їх забороняли послідовно Літихський собор 743 року, Ахенський собор 846 року)[4].

Зникнувши з богослужбової практики, агапа залишила ряд слідів у богослужінні:

  • благословення хлібів, вина і єлею на великій вечірні,
  • благословення артоса на пасхальній утрені[en] і його наступна роздача вірним,
  • благословення великодньої трапези (пасок, яєць),
  • дотримуваний у монастирях чин панагії, а також невигубні самочинні поминки, що мають цілком церковну першооснову (чин над кутею на згадку покійних)[4].

Винесення агапи за межі богослужіння привело до виникнення властиво вечірні.

Виникнення вечірні[ред. | ред. код]

Перший чин властиво вечірні знаходимо в «Канонах Іполіта» (середина III століття). Структура первісної вечірні схематично виглядає так:

  • вхід єпископа й диякона; диякон вносить у збори світильник;
  • єпископ благословляє вірних «Господь із вами» і призиває «Благодарім Господа» (схоже з євхаристійним каноном), після відповідного народного вигуку «Достойно і праведно є» читає особливу вечірню молитву;
  • благословення хлібів, народний спів псалмів і гімнів;
  • благословення народу й відпуст[3].

«Апостольські перекази» (III століття) докладно описують добове коло християнських богослужінь. Більшість із них ще були особистими моліннями, але вечірня служба дев'ятого часу «більшим молінням і більшим благословенням», що піднімає її над попередніми часами[2]. «Канони Іполіта» і «Апостольські перекази» дають майже тотожний текст вечірньої молитви єпископа:

Дякуємо Тобі, Господи, через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого Ти просвітив нас, виявляючи нам світло нерушиме. І тому що ми провели день і прийшли до початку ночі, насичувалися денним світлом, що Ти створив для нашого задоволення й тому що нині по Твоїй милості не маємо нестачі у вечірньому світлі, то ми вихваляємо й славимо Тебе через Сина Твого Ісуса Христа…[3]

Таким чином, уже в III столітті була сформульована одна з основних ідей вечірні: запалений посеред нічної тьми світильник символізує Христа, що став для Своїх вірних Сонцем правди й Світлом правдивим. У IV столітті, коли християнство було остаточно визнане в Римської імперії, вечірня стрімко перетворюється в одне з основних громадських богослужінь. Описи або вказівки на вечірню зустрічаються в Євсевія Кесарійського, Василя Великого, Григорія Ніського[2]. Докладний опис вечірні в Єрусалимській церкві кінця IV століття наводиться в «Паломництві Егерії», а в Антіохійській — в «Апостольських постановах»[4]. Зокрема, Егерія повідомляє, що світильник вносився в храм Воскресіння з Гробу Господнього, що вказує на формування майбутньої церемонії Благодатного вогню.

У підсумку, вечірня, реконструйована за джерелами IV століття, виглядала так:

  • світильничний псалом (140, у міру розвитку чину витіснений у середину вечірні, а попереднім став 103);
  • інші псалми й антифони;
  • вхід єпископа й диякона, що відповідає нинішньому вечірньому входу на «Світе тихий» («Світло тихе»);
  • паремії[ru];
  • велика (мирна) єктенія;
  • вечірня молитва єпископа й молитва головопреклоніння[5];
  • благословення й відпуст[4].

У IV столітті вже існував гімн «Світе тихий[en]», що супроводжує вечірній вхід зі світильником[3]. Василь Великий (помер у 379 році) згадує цю пісню:

Батьки наші не бажали в мовчанні приймати благодать вечірнього світла, але при явленні його негайно й дякували… народ виголошує древню пісню… А якщо кому відома й пісня Афіногена… то він знає, яку думку про Духа мали мученики[3].

— Василь Великий. «Про Святого Духа до Амфілохія», гл. 29

На підставі цих слів у грецьких Церквах прийнято приписувати авторство «Світе тихий» священномученику Афіногенові Севастійському, і так вона підписана в грецьких богослужбових книгах. Тим часом, є підстави вважати, що цей гімн ще більш древнього походження й сходить до Григорія Неокесарійського (середина III століття)[3]. У кожному разі, «Світе тихий» є найдревнішою з не-біблійних пісень вечірні.

Подальший розвиток[ред. | ред. код]

У V столітті в результаті христологічних суперечок спілкування з Православною церквою розірвали давньосхідні церкви, розвиток їх літургіки йшов надалі незалежно від православної традиції візантійського обряду. Своїм шляхом пішов також розвиток латинських обрядів на Заході. Надалі описується розвиток тільки вечірні візантійського обряду.

Вирішальний вплив на формування вечірні в сучасному вигляді зробила традиція Єрусалимської церкви і палестинського чернецтва. Єрусалимська вечірня V-VII століть, відома завдяки вірменському і грузинському перекладам Лекціонарія й Часослова, уже дуже схожа на сучасну: читаються степе́нні[5] — псалми 18 кафізми (119-133, вони збереглися на своєму місці на літургії передосвячених дарів), співаються або читаються «Сподоби, Господи» і пісня Симеона Богоприємця, Трисвяте[en] і «Отче наш» (між ними поміщалася молитва, з якої родилася сучасна «Пресвята Трійце»), а також 120 псалом із гімнографічними приспівами (з яких родилися сучасні стихо́вні стихири)[2].

Найдавніший із грецьких рукописів палестинського Часослова (IX століття) уже містить усі сучасні читання й пісні вечірні: початковий псалом (103), степе́нні, «Господи, візвав» (140, 141, 129 і 116 псалми, але ще без стихир), «Світе тихий», «Сподоби, Господи», пісня Симеона Богоприємця, Трисвяте, «Отче наш». Палестинська послідовність чинів вечірні була запозичена студійськими ченцями і до кінця XII століття витіснила константинопольську соборну практику, від останньої в сучасній вечірні залишилися єктенії й таємні (тихі) священикові молитви. У період IX—XII століття у Студійському монастирі остаточно сформувалася сучасна вечірня, доповнена чималою гімнографією. Саме студійцями у вечірню введено три змінюваних цикли пісень:

Православ'я (візантійський обряд)[ред. | ред. код]

Час здійснення[ред. | ред. код]

За своїм змістом вечірня повинна правитися на заході сонця, тобто переміщатися разом зі збільшенням/зменшенням світлового дня. У сучасній практиці (як монастирській, так і парафіяльній) вечірня відбувається у фіксований час увечері, незалежно від часу заходу сонця. Треба зазначити, що вечірня є першим богослужінням добового кола, так що літургійна тема кожного дня починається саме на вечірні, чиненій напередодні[2]. Винятком є дні Страсного тижня (богослужбовий день починається з утрені і закінчується повечір'ям), Світла Неділя (перша пасхальна служба починається з опівнічниці[en]), навечір'я[6] Різдва Христового і Богоявлення (день починається утренею і закінчується вечірнею, сполученою з літургією), Різдво Христове й Богоявлення (день починається з повечір'я).

У парафіяльній практиці Російської православної церкви вечірня звичайно об'єднана з утренею, остання тим самим переміщена на вечір попереднього дня. У сучасній практиці грецьких Церков вечірня правиться ввечері, а утреня — ранком, перед літургією[2]. Винятки із цієї практики пропонуються Типіконом:

  • будні дні Великого посту і особливі пісні дні: Великі понеділок, вівторок, середа, четвер і субота. У цих випадках вечірня з'єднується з часами і зображальними (вони випереджають її), а потім переходить у літургію (у середу й п'ятницю шести тижнів Великого посту й у перераховані особливі пісні дні).
  • Вечірня Великої п'ятниці присвячена до дев'ятого часу, рахуючи від сходу сонця (години хресної смерті Спасителя), і опиняється в середині дня (близько 14-15 години).
  • Вечірня в день П'ятидесятниці відбувається відразу після літургії, тобто в середині дня.
  • У разі, якщо навечір'я Різдва Христового й Богоявлення збігаються з будніми днями, то вечірня з'єднується з часами і зображальними (вони випереджають її), а потім переходить у літургію.
  • У разі, якщо навечір'я Різдва Христового й Богоявлення збігаються з суботою або неділею, то вечірня правиться не перед літургією, а після неї, тобто в середині дня.

Види[ред. | ред. код]

  • Мала вечірня — див. нижче.

У традиції деяких Православних Церков, у тому числі Російської, напередодні днів, коли згідно з Уставом «служиться бдіння (пильнування)», Велика вечірня з'єднується з утренею і Першим часом і входить до складу Всеношної.

Велика й щоденна вечірня[ред. | ред. код]

Послідовність у наведеній таблиці не містить послідовності чину литії.

Велика вечірня Коментарі до щоденної вечірні
Кадіння храму відбувається настоятелем мовчки при відкритих Царських вратах. У парафіяльній практиці безмовне кадіння відбувається тільки у вівтарі, а весь храм і молільників кадять під час наступного співу передпочаткового псалма[en][8]. Кадіння немає.
При відкритих Царських вратах диякон піднімає свічу (слід стародавнього звичаю внесення світильника в богослужбові збори[2]), виголошуючи: «Восстаните». Народ (або крилас) відповідає: «Господи, благослови». Пропускається.
Виголос «Слава святій і єдиносущній і животворчій і нероздільній Тройці, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків». Звичайний виголос: «Благословенний Бог наш…», а потім звичайний початок[en].
Трикратний заклик «Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богові», співається кліриками.
Завершується четвертим «Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього».
На щоденній вечірні виконується трикратно читцем.
Спів початкового 103 псалма про створення світу згідно з Типіконом починається настоятелем, а потім продовжується поперемінно двома хорами; у парафіяльній практиці виконується хором, а настоятель у цей час кадить храм і тих, що моляться[8]. 103 псалом читається, а не співається.
Священик таємно (про себе, тихо) читає сім світильничних молитов перед відкритими Царськими вратами. Спочатку в константинопольській соборній практиці ці молитви були розкидані по всьому тексту вечірні, але потім Єрусалимський устав зібрав їх воєдино і пристосував до передпочаткового псалма[2]. Назва «світильничні» не відображає змісту молитов[9], але нагадує про звичай запалювання (або внесення) вечірнього світильника[10]. На щоденній вечірні вони вимовляються під час читання початкового псалма перед закритими Царськими вратами.
Велика єктенія (уперше формулюється в Апостольських постановах IV століття[11]).
Виголошується дияконом або священиком (коли диякона немає): «В мирі Господеві помолімся…» Складається з 12 прохань.
Стихослов'я (спів) кафізми (кілька псалмів). Залежно від дня тижня, свята й пори року катизми змінюються, але в парафіяльній практиці на недільних і святкових вечірнях співається «Блажен муж» — складений спів із віршів 1, 2 і 3 псалмів, а під час Великого посту читається 18-та катизма (119-133 псалми)[2]. Увечері в неділі й свята кафізма скасовується за Типіконом. У парафіяльній практиці на щоденній вечірні катизма пропускається.
Мала єктенія. Пропускається.
«Господи, візвав» — співаються й/або читаються псалми 140, 141, 129 і 116 із стихира ми (залежно від дня тижня, свята й пори року їх може бути 3, 6, 8 або 10, звідси походить назва служб «на шість», «на вісім»)[12]. У цей час диякон робить повне кадіння вівтаря й храму. У парафіяльній практиці співається менша кількість стихир, достатня для кадіння храму. Стихира на «Слава» називається наславником, на «і нині» — богородичен. Богородични на недільній вечірні містять догматичне визначення Халкідонського собору про дві природи у Христі й тому називаються догматиками. 140 псалом є однією з найдавніших пісень вечірні, займаючи в ній місце з IV століття, і нагадує про християнську молитву, що замінила старозавітні жертви[2]. Крім догматиків, відомі й інші стихири на «і нині», наприклад, приписувана Касії стихира Великої середи, «Нині благодать Святого Духа нас зібрала…»[13] Вербної неділі тощо.
Під час співу догматика відбувається вечірній вхід кліриків із кадиломЄвангелієм, якщо на вечірні належиться його читання). На чолі процесії йдуть свічоносці із запаленими свічами (ще одне нагадування про внесення світильника в богослужбові збори, з якого властиво й зародилася вечірня[2]). Священик тихо промовляє молитву входу й благословляє вхід, після цього диякон виголошує «Премудрість, прості!», призиваючи всіх бути уважними. Спочатку цим входом вечірня починалася, у міру розвитку богослужбової практики вона була доповнена попередніми псалмами, так що вхід опинився в середині служби[2].
Вечірній вхід на вечірні
На щоденних вечірнях (за винятком тих, що здійснюються ввечері в Прощену неділю і п'ять неділь Великого посту) пропускається. Винятки пов'язані з тим, що в зазначені дні співається великий прокімен.
Спів «Світе тихий» — найдавнішого з небіблійних гімнів вечірні[3].
Спів вечірнього прокимена, одного із семи відповідно до дня тижня. Винятки: великі прокімени, що співаються у вечори двунадесятих Господніх свят (крім Вербної неділі), Антипасхи[ru], Прощеної неділі і п'ять неділь Великого посту[14].
Читання паремій. Виконується тільки у великі (у тому числі двунадесяті), храмові свята, у дні пам'яті деяких святих, у будні дні Великого посту, в усі дні Страсного тижня, у навечір'я Різдва Христового і Богоявлення[14].
Сугуба (посилена) єктенія (відома з IX-X століть, у своєму сучасному вигляді встановилася до XV століття)[15]. Пропускається.
Спів вечірньої молитви «Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха зберегтися нам…» — перифраз біблійних віршів Дан. 3:26, Пс. 32:22, Пс. 118:12, Пс. 137:8, відома на Сході в VII столітті, а первісний текст перебуває в «Апостольських постановах» (IV століття)[16]. Тут читається.
Прохальна єктенія (практично в сучасному вигляді наводиться в «Апостольських постановах», примітно, що вона знаходиться там саме в чині вечірні й утрені, і, отже, в літургію вона була введена пізніше)[17].

Виголос священика після єктенії: «Бо благий і Чоловіколюбець Бог єси…».
Хор: «Амінь».
Священик: «Мир усім».
Хор: «І духові твоєму».
Священик починає таємно читати молитву головоприклонення[5]: «Господи Боже наш, що прихилив небеса і зійшов на спасення роду людського»[18], що замінила древнє покладання єпископом рук на кожного з тих, що моляться[17]. У цей час:
Диякон: «Голови ваші Господеві приклоніть».
Хор: «Тобі, Господи».
Священик: «Нехай буде держава Царства Твого…».

Спів «стихо́вних стихир»[19].
«Нині відпускаєш», або Пісня Симеона Богоприємця Лк. 2:29-32. За Статутом читається, але на Всеношній звичайно співається.
Трисвяте, «Пресвята Тройце», «Отче наш». Відкриваються Царські врата.
Спів тропарів. Тропарі свята або святого з Мінеї, «Слава, і нині», богородичен з III додатка Мінеї після гласу тропаря.
На недільному пильнуванні тут «Богородице Діво, радуйся» 3 рази.
На пильнуванні в інші дні тропар святому двічі, «Богородице Діво, радуйся» 1 раз.
Тропар святому з Мінеї, «Слава», тропар другому святому, якщо є, «і нині», богородичен з IV додатка Мінеї а) після гласу першого тропаря, або б) після гласу «Слави», якщо є другий тропар.
Трикратне «Нехай буде благословенне ім'я Господнє віднині і довіку» (Пс. 112:3) і псалом 33 (точніше його перші вірші Пс. 33:2-11, «Благословлю Господа повсякчасно…» — співаються або читаються, у будні дні Великого посту псалом читається повністю).

Священик: «Благословення Господнє на вас…».
Хор: «Амінь».

Сугуба єктенія.
Вигук священика після її закінчення: «Яко милостивий і Людинолюбець Бог єси…».

Диякон: «Премудрість».
Хор: «Благослови».
Священик: «Благословенний Христос…»
Хор: «Амінь», «Утверди, Боже…»

Особливості деяких вечірень[ред. | ред. код]

Докладніше: Литія
  • Численні особливості має велика вечірня Великої п'ятниці, під час якої відбувається винос плащаниці.
Докладніше: Велика п'ятниця
  • Цілком особливим різновидом вечірні є літургія Напередосвячених Дарів.

Мала вечірня[ред. | ред. код]

Нині збереглася тільки в монастирській практиці й займає місце звичайної вечірні в ті дні, коли правиться Всеношна. У такі дні звичайна «повна» вечірня відбувається пізніше й з'єднується з утренею, а її звичайне місце в часі займає мала вечірня. Вона являє собою скорочення щоденної вечірні: пропускаються світильничні молитви, усі єктенії (крім сугубої), кафізма; скорочено прокімен і стихири на «Господи, візвав».

Древньосхідні церкви[ред. | ред. код]

Вірменський обряд[ред. | ред. код]

Як правило, вечірня правиться напередодні недільних і святкових днів, але пропускається в будень. Послідовність чинів схожа з єрусалимською кафедральною вечірнею V-VII століття. У складі вірменської вечірні є:

Східно-сирійський обряд[ред. | ред. код]

В Ассірійській церкві Сходу вечірня звершується щодня, існує щоденна й недільна (святкова) вечірня. Остання містить у собі:

Щоденна вечірня набагато коротша й складається із Трисвятого, вечірнього антифону, «Алилуя» і процесії з антифоном мученикам[2].

Західно-сірський обряд[ред. | ред. код]

Вечірня звершується щодня разом із дев'ятим часом. Після початкових молитов, молитви дня й респонсорійного псалма (аналога прокімена) співаються «Господи, візвав», що складаються з 140, 141, 118, 105-112 і 116 псалмів з «Алилуя» і антифоном (як у східно-сірському обряді). Характерна «седра» (молитва фіміаму) — особлива молитва, що супроводжує кадіння (збереглася й у літургії апостола Якова)[2].

Коптський обряд[ред. | ред. код]

У Коптській церкви збереглася древня послідовність чинів вечірніх зборів, що містить властиво вечірню, псалмодії і вечірнє кадіння. У сучасній практиці вечірні збори відбуваються тільки напередодні дня, у який належиться літургія.

Коптська вечірня сягає єгипетської чернечої практики IV-V століть і вирізняється винятковою простотою. Вечірня складається з початкових молитов, 12 незмінних псалмів (з 116-го по 128-й псалом, без 118-го), читання Євангелія, тропарів, багаторазового «Господи, помилуй», Трисвятого, «Отче наш» і відпусту.

Псалмодія містить у собі початкові молитви, псалом 116, хвали́тні[5] псалми (148-150) і гімни.

Вечірнє кадіння, на відміну від вечірні, має складний чин і походить від древнього кафедрального богослужіння. До складу вечірнього кадіння входять: початкові молитви; молитви до Богородиці і святих; «молитва кадила»; перше кадіння й заступницькі моління; Трисвяте[en], «Отче наш»; піснеспіви й Символ віри; друге кадіння; благословення хрестом і свічами; єктенія; читання Євангелія з попередньою молитвою й «Алилуя»; третє кадіння; «молитва розрішення»; поклоніння Хрестові й Євангелію; заключне благословення[2].

Ефіопський обряд[ред. | ред. код]

У стародавності вечірня правилася щодня, у сучасній практиці — напередодні свят і в період Великого посту. Святкові й великопісні вечірні схожі, але існують і деякі відмінності. Спільний порядок вечірні такий:

  • початкові молитви;
  • триразово повторювана послідовність чинів (прохання, псалом із приспівом і гімн); на святкових вечірнях використовуються 23, 92 і 140 псалми, а на великопісних — перші два міняються щодня, а замість 140-го читається покаянний псалом 50,
  • подячна вечірня пісня,
  • читання Апостола,
  • пісня трьох отроків (скасовується у Великий піст) із наступним гімном,
  • читання Євангелія,
  • вечірні молитви й стихири на псалми 101 і 84,
  • троєкратна молитва до Христа,
  • заключне благословення,
  • славослів'я, Символ віри, «Отче наш» і відпуст[2].

Католицизм (римський обряд)[ред. | ред. код]

Вечірня входить до складу служб Літургії часів. Структура вечірні в латинському обряді дуже відмінна від структури у візантійському.

У латинському обряді порядок правлення вечірні пройшов складну еволюцію. У результаті літургійних реформ II Ватиканського Собору чин вечірні став таким:

  • гімн,
  • 2 псалми й пісня з Нового Завіту (початково 5 псалмів),
  • коротке біблійне читання, після якого може бути проповідь,
  • відповідь (респонсорій),
  • пісня Богородиці з антифоном (Магніфікат),
  • прохання, що завершуються молитвою Господньою,
  • заключна молитва й відпуст.

Протестантизм[ред. | ред. код]

Evensong — вечірня в Англіканській церкві[ред. | ред. код]

У ході англійської Реформації архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер видав обов'язкову для реформованої Англіканської церкви Книгу спільних молитов[en] (перший варіант — 1549, другий — 1552), що містить, у числі інших, вечірню. Англіканська вечірня (англ. evening prayer або англ. evensong) була утворена в результаті переробки католицьких вечірні й повечір'я. У 1662 році була видана нова Книга спільних молитов, що формально залишається головною богослужбовою книгою дотепер.

Послідовність чинів англіканської вечірні — див. Вечірня (в Англіканській церкві)[en].

Щоденне чинення вечірні обов'язкове для кліриків, але в перші століття Реформації це богослужіння дійсно відбувалося у всіх парафіяльних церквах. Тепер вечірня щодня правиться тільки в кафедральних соборах. Вечірня молитва використовується мирянами в основному як особисте молитовне правило, для кліриків її звершення як і раніше обов'язкове.

Лютеранство[ред. | ред. код]

Спочатку вечірня зберігалася у структурі реформованих богослужінь. Лютер сам позитивно ставився до цієї служби, кажучи, що вона не містить нічого, крім Слова Божого, гімнів і молитви. Він тільки замінив «малі капітули» римського бревіарія на читання текстів із Біблії рідною мовою. Древні мелодії для антифонів і кантиків були надалі адаптовані для євангелічного богослужіння. Крім цього, рекомендувалося перед службою дзвонити в дзвони (нім. kleine glocken). Проте, у складі веспера (нім. Vesper — вечірня) зберігалися досить великі фрагменти латинською мовою, що поступово призвело до зникнення вечірні з літургійної практики Євангелічної Церкви. У XIX столітті вечірня знову була введена до складу лютеранських послідовностей чинів, втім і тепер вона проводиться досить рідко.

Послідовність веспера включає спів псалмів, версикул[en], читання з Біблії й проповідь, кантики Магніфікат і Nunc dimittis, заключну молитву, Benedicamus і напутнє благословення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Вечерня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Вечірня — стаття в Православній енциклопедії (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л В.Алимов «Лекції з історичної літургіки», глава «Богослужіння часів III століття» (рос.)
  4. а б в г В. Алимов «Лекції з історичної літургіки», глава «Богослужіння часів IV—V століть» (рос.)
  5. а б в г Пуряєва Н. В. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів : Свічадо, 2001. — 160 с. — ISBN 996-561-228-X.
  6. Пуряєва Н. В. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів : Свічадо, 2001. — 160 с. — ISBN 996-561-228-X. — С. 80.
  7. Переполовення святої П'ятидесятниці. Архів оригіналу за 23 травень 2015. Процитовано 23 травень 2015. 
  8. а б Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Предначинательний псалом». Архівовано 23 серпень 2009 у Wayback Machine. (рос.)
  9. Текст вечірні на Літургія.ру. Архів оригіналу за 24 грудень 2008. Процитовано 23 травень 2015. 
  10. Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Світильничні молитви». Архів оригіналу за 14 серпень 2009. Процитовано 23 травень 2015. 
  11. Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Велика єктенія». Архів оригіналу за 15 серпень 2009. Процитовано 23 травень 2015. 
  12. Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Господи, воззвах». Архів оригіналу за 1 жовтень 2009. Процитовано 23 травень 2015. 
  13. Страсна Седмиця / Вхід Господній до Єрусалима
  14. а б Послідовність вечірні на Літургія.ру. Архів оригіналу за 26 листопад 2007. Процитовано 23 травень 2015. 
  15. Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «2-га частина вечірні». Архів оригіналу за 29 липень 2009. Процитовано 23 травень 2015. 
  16. Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Сподоби Господи». Архів оригіналу за 12 грудень 2009. Процитовано 23 травень 2015. 
  17. а б Михайло Скабаланович «Тлумачний Типікон», гл. «Благальна єктенія». Архів оригіналу за 15 липень 2010. Процитовано 23 травень 2015. 
  18. Послідовність вечірні на Літургія.ру. Архів оригіналу за 24 серпень 2007. Процитовано 23 травень 2015. 
  19. Найвідомішими є великодні стихири «Пасха священна», що співаються протягом 39 великодніх днів

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Добове коло богослужінь

Вечірня · Повечір'я · Полуношниця · Утреня · Часи · Божественна літургія