Вибори Європейського Парламенту 2014

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плакат на Будівлі Австрійського парламенту із закликом до громадян взяти участь у виборах 25 травня
Дні голосування по країнах:

   22 Травня
   23 Травня

   24 Травня
   25 Травня
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу

Вибори до Європейського Парламенту 2014 — восьмі за рахунком вибори депутатів до Європейського парламенту, що відбулися в країнах Європейського Союзу з 22 по 25 травня 2014 року.

Історія[ред. | ред. код]

Важлива новація цих виборів — той факт, що вперше висуваються кандидати на посаду президента Єврокомісії. Серед них це Жан-Клод Юнкер від Європейської народної партії, Мартін Шульц від Партії європейських соціалістів, Гі Вергофстадт від Альянсу лібералів і демократів за Європу, Ска Келлер і Жозе Бове спільно від Європейської партії зелених та Алексіс Ципрас від Партії європейських лівих.[1]

Терміни проведення[ред. | ред. код]

Вибори відбулися в усіх 28 країнах ЄС. Першими голосували громадяни Нідерландів та Великої Британії — 22 травня. Наступного дня голосували жителі Ірландії. 24 травня вибори відбувалися у Латвії, Мальті, Словаччини та на Французьких заморських територіях. В Чехії вони проходили два дні протягом 23-24 травня. У решті країн голосування відбулися в неділю 25 травня, це такі як Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція (детал.), Угорщина, Італія, Литва, Люксембург, Польща, Португалія, Румунія, Швеція, Словаччина та Іспанія.

Результати[ред. | ред. код]

За результатами виборів головною новиною стала зростання популярності так званих «євроскептиків», попри те проєвропейські сили в парламенті збережуть більшість. Так, дві найбільші проєвропейські партії Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів отримають відповідно 214 та 189 місць з 751 у Європарламенті. Решту партій отримали такі результати: Альянс лібералів і демократів за Європу — 66 місць; Зелені — Європейський вільний альянс — 52; Європейські консерватори та реформісти — 46; Європейські об'єднані ліві — Ліво-зелені Півночі — 42; Європа свободи та демократії — 38; незалежні депутати — 104.

Щодо посади президента Єврокомісії питання залишається відкритим. За результатами переговорів між двома найбільшими партіями ними можуть стати Жан-Клод Юнкер або Мартін Шульц.

Явка серед 400 мільйонів потенційних виборців у Євросоюзі була трохи більшою, аніж на минулих виборах, і складала близько 43,1 відсотка в середньому по ЄС. Найнижча явка — лише 13 відсотків — була зафіксована у Словаччині.[2]

Національні етапи голосування[ред. | ред. код]

Попри прогнозоване зростання популярності ультраправих партій, популістів та євроскептиків на цих виборах, для деяких країн ЄС результати голосування перевершили прогнози. Так, у Франції правопопулістська партія Національний фронт, лідером якої є Марін Ле Пен, залишила позаду провідну партію соціалістичного президента країни Франсуа Олланда. До Європейського парламенту Ле Пен надішле понад 25 депутатів. На виборах у Великій Британії перемогу здобула правопопулістська Партія незалежності Сполученого Королівства. У Данії, Ірландії, Болгарії та Греції виборці також не підтримали правлячих у цих країнах партій. У Греції за результатами голосування найбільше голосів отримала ліворадикальна партія СІРІЗА. Хороші показники неонацистської партії «Золотий світанок» у Греції та ксенофобської «Йоббік» в Угорщині.

Однак під час цих виборів у деяких країнах Євросоюзу проявилася і протилежна тенденція. У Німеччині, Австрії, Італії, Нідерландах, Румунії, Польщі та інших країнах національні партії влади загалом здобули перемогу. А в охопленому кризою Кіпрі перемогла відверто проєвропейська партія, котра підтримує запровадження болючих заходів економії.[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]