Вибухова машинка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вибухова машинка, підривна машинка (рос. взрывная (подрывная) машинка, англ. blasting machine, нім. Zündmaschine) — переносний пристрій для електричного підривання зарядів ВР. Розрізнюють динамоелектричні та конденсаторні вибухові машинки. Вітчизняні типи вибухових машинок: батарейні конденсаторні прилади КВП-1/100 м, ПИВ-100 м; іскробезпечний високочастотний вибуховий прилад ІВП-1/12; граничні вибухові прилади КВП 200 і КВП 750. Призначені для висадження від електричних мереж в шахтах безпечних по вибухах газу і пилу.

Використання терміну «машина» походить від ранніх конструкцій, в яких використовувався електричний генератор, який керується шляхом намотування поворотної ручки або натискання вниз Т-подібної ручки. Сучасні вибухові машини живляться від батарейок і керуються за допомогою перемикачів і кнопок і не нагадують старі конструкції.

Історія[ред. | ред. код]

Першу задовільну магнітно-індукційну вибухову машину сконструював у 1878 році Генрі Джуліус Сміт з Маунтін-В'ю, Нью-Джерсі.[1] Його механізм складався з Т-подібної рукоятки, яка була стиснута вниз; нижній кінець рукоятки був рейкою, яка приводила в рух шестерню, яка, у свою чергу, приводила в рух високовольтне магнето, яке створювало високу напругу, необхідну для підриву вибухової речовини.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. See: