Вивільнення працівників

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ви́вільнення працівникі́в — припинення трудових правовідносин з працівниками за ініціативою [власник]а або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників. Про вивільнення працівники мають бути попереджені персонально не пізніше як за 2 місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право залишитися на роботі, передбачене законодавством. Водночас з попередженням про вивільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові ін. роботу на тому самому підприємствіустанові, організації). Якщо роботи за відповідною професією чи спеціальністю немає, а також коли працівник відмовився від переведення на ін. роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації), він на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або знаходить роботу самостійно. Одночасно власник або уповноважений ним орган повідомляє державну службу зайнятості про наступне В. п. із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру зарплати.

За загальним правилом, коли говориться про припинення трудових правовідносин, законодавство вживає термін "припинення трудового договору", "розірвання трудового договору", "звільнення"). Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 27 травня 1988 року Кодекс законів про працю був доповнений главою, в якій з'явився новий термін "вивільнення працівників". Із змісту глави III-А КЗпП можна зробити висновок про те, що вивільнення працівників - це категорія, яка може застосовуватися тільки щодо припинення трудового договору на підставі, зазначеній у п. 1 ст. 40 КЗпП. 

Посилання[ред. | ред. код]