Вижниця

Вижниця
Герб Вижниці	Прапор Вижниці
Основні дані
Країна	Україна
Область	Чернівецька область
Район	Вижницький район
Громада	Вижницька міська громада
Код КОАТУУ:	7320510100
Засноване	1158
Статус міста	з 1904 року
Населення	▼ 4032 (01.01.2017)
Площа	9,1 км²
Поштові індекси	59200
Телефонний код	+380-3730
Координати	48°15′00″ пн. ш. 25°11′30″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	356 м
Водойма	р. Черемош, Виженка
День міста	остання субота травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Вижниця
До обл./респ. центру
- фізична	54 км
- автошляхами	70 км
До Києва
- автошляхами	584 км
Міська влада
Адреса	59200, Чернівецька обл., Вижницький р-н, м. Вижниця, вул. Українська, 34
Вебсторінка	Вижницька міськрада
Міський голова	Чепіль Олексій Георгійович
Карта
	Вижниця
	Вижниця

Ви́жниця — місто в Україні в Чернівецькій області, центр Вижницького району і Вижницької міської громади.

Місто розташоване на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемоші та Виженці, у межах Вижницької улоговини, за 70 км від обласного центру. З населенням 4 тис. осіб (на початок 2016 року), Вижниця, попри свій міський статус, менша за населенням за смт Берегомет, місто Вашківці та кількох сіл Вижницького району.

Природа[ред. | ред. код]

Неподалік від міста розташований Вижницький національний природний парк (адміністративна будівля — у смт смт Берегомет).

Природоохоронні об'єкти[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Коли виникла Вижниця, докладно невідомо. За однією з версій місто вперше згадується в літописах як городок на Черемоші під 1158 роком. За іншими даними, перша згадка про місто на кордоні Молдавського князівства міститься у молдовському літописі за 1501 рік.

Герб часів Румунії

У 1514–1574 роках місто перебувало під владою турків, оскільки Молдавія потрапила у васальну залежність від них.

До 1774 року Вижниця входила до складу Молдовського князівства, після цього — Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 року — Австро-Угорщини).

Вижниця розвивалася як торгове поселення, тісно пов'язане з гірськими і низинними районами Буковини, славилася хорошими ярмарковими традиціями. Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року.

Наприкінці XVIII століття, з початком розвитку лісової промисловості, Вижниця стає важливим пунктом торгівлі деревиною. Після регулювання русла Черемошу (1790–1812 роки) будівельний ліс і дрова сплавлялися до Чернівців, а звідти по ґрунтовій дорозі через Бояни — на Бессарабію і Поділля. Основна маса міщан займалась торгівлею і ремеслами.

Жорстока експлуатація, свавілля чиновників і дідичів викликали масові виступи і хвилювання серед народних мас. Населення гір піднялось на антифеодальну боротьбу. В 1817—1830 роках поблизу Вижниці діяв загін опришків, очолюваний Мироном Штолюком. В 1848—1849 роках вижницькі селяни брали участь в антифеодальному русі під керівництвом Лук'яна Кобилиці.

1855 року Вижниця стала повітовим центром.

Місто сильно постраждало в часи Першої світової війни. До складу міста включене село Рівня — тепер це західна частина міста, відділена річкою Виженка.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Архітектури[ред. | ред. код]

Дмитрівська церква (XIX ст.);
Миколаївська церква (кін. XIX ст.);
Петропавлівський костел (XIX ст.);
синагога (XIX ст.);
вокзал станції Вижниця, австрійських часів;
Вижницька ратуша (будинок міської ради, початок ХХ ст.);
будинок Москви-Голоти (вул Миру, 13).

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Лук'янові Кобилиці;
пам'ятна дошка Іванові Миколайчуку (на будівлі кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка);
Тарасу Шевченку;
Темістоклю Вірсті;
Валерію Васькову;
барельєф Манолію Попадюку;
меморіальна дошка І.Франку, Лесі Українці та О. Кобилянській;
Н. Яремчуку

Освіта, культура[ред. | ред. код]

Навчальні заклади[ред. | ред. код]

Вижницька гімназія
Вижницький фаховий коледж мистецтв та дизайну імені В. Ю. Шкрібляка (раніш — Вижницьке училище прикладного мистецтва, потім — Вижницький коледж прикладного мистецтва)^[2]
Вижницька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. імені Юрія Федьковича
Вижницька спеціалізована школа імені Н. Яремчука

Музеї[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку

Ратуша, пам'ятник Лук'янові Кобилиці

музей-садиба Назарія Яремчука при місцевій школі-інтернаті (вул Миру);
музей коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка (вул Українська, 76).
музей-садиба Назарія Яремчука «Смерекова хата» (Рівня)

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Клавдія Бобикевич-Сора — українська письменниця, громадсько-культурна діячка.
Йосиф Бург — єврейський письменник, громадський діяч. Заслужений працівник культури України.
Мирослав Гайдук — український віськовик, військовий референт Буковинського окружного проводу ОУН, один з організаторів Буковинського куреня УПА.
Вікторія Дутка-Жаворонкова — українська мистецтвознавиця.
Мирослава Єжеленко — українська естрадна співачка часів СРСР, співала дуетом з Назарієм Яремчуком.
Отто Премінґер — видатний американський кінорежисер та продюсер.
Герард Цьолек — польський архітектор.
Теодор Тарнавський — доктор теології, ректор Чернівецького університету у 1892—1893 навчальному році, громадський діяч.
Оксана Радул — українська естрадна співачка, солістка Естрадного оркестру ДСНС України.

Навчались, працювали[ред. | ред. код]

Жуковський Едуард Федорович — український графік, заслужений працівник культури України, навчався, працював викладачем, директором Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка;
Василь Зінкевич — народний артист України^[3].
Іван Остафійчук — народний художник України, лауреат Шевченківської премії^[3].
Жаворонков Валерій Павлович — український художник - педагог. Член Національної спілки художників України від 1971 року. Заслужений працівник культури України (2006), навчався, працював викладачем, директором Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка, був депутатом міської ради чотирьох скликань.
Баричев Іван Сергійович — український педагог-художник, працював у Вижницькому училищі прикладного мистецтва.

Пов'язані з Вижницею[ред. | ред. код]

Діячі української культури: Юрій Федькович, Корнелій Устиянович, Леся Українка, Іван Франко, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич.
Тут почали творче життя народні артисти України Левко Дутковський (засновник ансамблю «Смерічка»), солісти «Смерічки» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, заслужений діяч мистецтв України, художник-модельєр Алла Дутковська.

Дідичі[ред. | ред. код]

Мечислав Рей^[4]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Герб та прапор Вижницького району розробив Жаворонков Валерій Павлович — художник-педагог, Заслужений працівник культури України, Член Національної спілки художників України.
Герб міста Вижниця також розробив Жаворонков Валерій Павлович.

Світлини[ред. | ред. код]

Будинок дитячої та юнацької творчості
Будинок, у якому жив Федькович Ю. А., вул. Загула, 7
Дмитрівська церква (дер.)
Костьол Петра і Павла
Михайлівська (Миколаївська) церква
Колишня садиба єврея-лісопромисловця
Будинок народної творчості та дозвілля (Стара синагога)
Старе єврейське кладовище
Міст між Чернівецькою та Івано-Франківською областями з Вижниці до Кутів
Вижниця, будівля краєзнавчого музею (коледжу прикладного мистецтва)

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
↑ Офіційний сайт Вижницького коледжу прикладного мистецтва
↑ ^а ^б Колодяжний Володимир. Кузня краси // Україна молода. — 2013. — № 158 (4598) (30 жовт., середа). — С. 11.
↑ Dunin-Borkowski J. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 1090 (книга) (1109 інтернет). (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Вижниця // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 171.
Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область. — Київ: Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1969. — С. 19, 22, 27, 29, 92, 98-110, 121, 122, 125, 132, 158, 164, 167, 170, 174, 175, 177, 390, 461, 467, 473, 481, 490, 499—501.
Колодій В. Д. Вижниця: Путівник. — Ужгород, 1982.
Савченко І. В. Вижниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 506. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Чепіль О. Г. Вижниця // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2005. — Т. 4 : В — Вог. — С. 393. — 10 000 прим. — ISBN 966-02-3354-X.
Wyżnica… miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 165. (пол.)
Riwna 1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 644. (пол.)
Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К. : Вища школа, 1990. — С. 262. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вижниця

Вижниця
Вижниця (фото)
S-Електрик (Послуги електрика в Вижниці)
Старі фото Вижниці^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[2] Офіційний сайт Вижницького коледжу прикладного мистецтва

[К1-3] а ^б Колодяжний Володимир. Кузня краси // Україна молода. — 2013. — № 158 (4598) (30 жовт., середа). — С. 11.

[4] Dunin-Borkowski J. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 1090 (книга) (1109 інтернет). (пол.)

[1]

[2]

[3]

[4]