Вижниця

Вижниця
Герб Вижниці	Прапор Вижниці
	Вижниця на мапі Чернівецької області
	Вижниця на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Чернівецька область
Район	Вижницький район
Рада	Вижницька міська рада
Код КОАТУУ	7320510100
Засноване	1158
Статус міста	з 1904 року
Населення	▼ 4 068 (01.01.2016)
Площа	2,7 км²
Поштові індекси	59200
Телефонний код	+380-3730
Координати	48°14′43″ пн. ш. 25°10′56″ сх. д. / 48.24528° пн. ш. 25.18222° сх. д.Координати: 48°14′43″ пн. ш. 25°10′56″ сх. д. / 48.24528° пн. ш. 25.18222° сх. д.
Висота над рівнем моря	356 м
Водойма	р. Черемош, Виженка
День міста	остання субота травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Вижниця
До обл./респ. центру
- фізична	54 км
- автошляхами	70 км
До Києва
- автошляхами	584 км
Міська влада
Адреса	59200, Чернівецька обл., Вижницький р-н, м. Вижниця, вул. Українська, 34
Веб-сторінка	Вижницька міськрада
Міський голова	Чепіль Олексій Георгійович
	Вижниця у Вікісховищі

Ви́жниця — місто в Україні в Чернівецькій області, районний центр Вижницького району.

Місто розташоване на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемоші та Виженці, в межах Вижницької улоговини, за 70 км від обласного центру. З населенням 4 тис. осіб (на початок 2016 року), Вижниця, попри свій міський статус, менша за населенням за смт Берегомет, місто Вашківці та кількох сіл Вижницького району.

Історія[ред. • ред. код]

Коли виникла Вижниця, докладно невідомо. За однією з версій місто вперше згадується в літописах як городок на Черемоші під 1158 роком. За іншими даними, перша згадка про місто міститься у молдовському літописі за 1501 рік.

Герб часів Румунії

У 1514–1574 роках місто перебувало під владою турків.

До 1774 року Вижниця була підпорядкована Молдовському князівству, пізніше — Австро-Угорщині.

Вижниця розвивалася як торгове поселення, тісно пов'язане з гірськими і низинними районами Буковини, славилася хорошими ярмарковими традиціями. Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року.

Наприкінці XVIII століття, з початком розвитку лісової промисловості, Вижниця стає важливим пунктом торгівлі деревиною. Після регулювання русла Черемошу (1790–1812 роки) будівельний ліс і дрова сплавлялися до Чернівців, а звідти по ґрунтовій дорозі через Бояни — на Бессарабію і Поділля. Основна маса міщан займалась торгівлею і ремеслами.

Жорстока експлуатація, свавілля чиновників і дідичів викликали масові виступи і хвилювання серед народних мас. Населення гір піднялось на антифеодальну боротьбу. В 1817—1830 роках поблизу Вижниці діяв загін опришків, очолюваний Мироном Штолюком. В 1848—1849 роках вижницькі селяни брали участь в антифеодальному русі під керівництвом Лук'яна Кобилиці.

1855 року Вижниця стала повітовим центром.

Місто сильно постраждало в часи Першої світової війни.

Освіта[ред. • ред. код]

Навчальні заклади[ред. • ред. код]

Вижницька гімназія
Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка (раніш — Вижницьке училище прикладного мистецтва)^[1]

Відомі люди[ред. • ред. код]

Народилися[ред. • ред. код]

Отто Премінґер — видатний американський кінорежисер та продюсер.
Герард Ціолек — польський архітектор.
Бург Йосиф Кунович — єврейський письменник, громадський діяч. Заслужений працівник культури України.
Дутка-Жаворонкова Вікторія Валеріївна — мистецтвознавець.
Теодор Тарнавський — доктор теології, ректор Чернівецького університету у 1892—1893 навчальному році, громадський діяч.
Мирослава Єжеленко — українська естрадна співачка часів СРСР, співала дуетом з Назарієм Яремчуком.
Оксана Радул — українська естрадна співачка, солістка Естрадного оркестру ДСНС України.

Навчались[ред. • ред. код]

Василь Зінкевич — народний артист України^[2].
Іван Остафійчук — народний художник України, лавреат Шевченківської премії^[2].

Тут почали творче життя народні артисти України Левко Дутковський (засновник ансамблю «Смерічка»), солісти «Смерічки» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, заслжений діяч мистецтв України, художник-модельєр Алла Дутковська.

З Вижницею пов'язані імена відомих діячів української культури: Юрія Федьковича, Корнелія Устияновича, Лесі Українки, Івана Франка, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Гната Хоткевича.

Дідичі[ред. • ред. код]

Мечислав Рей^[3]

Пам'ятки архітектури[ред. • ред. код]

Дмитрівська церква (XIX ст.);
Миколаївська церква (кін. XIX ст.);
Петропавлівський костел (XIX ст.);
синагога (XIX ст.);
вокзал станції Вижниця, австрійських часів;
Вижницька ратуша (будинок міської ради, початок ХХ ст.);
будинок Москви-Голоти (вул Миру, 13).

Музеї[ред. • ред. код]

Вижниця, будівля краєзнавчого музею (коледжу прикладного мистецтва)

музей-садиба Назарія Яремчука при місцевій школі-інтернаті (вул Миру);
музей поета Миколи Марфієвича;
музей коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка (вул Українська, 76).

Література[ред. • ред. код]

Вижниця // Географічна енциклопедія України. — Том 1. / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К. : «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989. — С. 171.
Савченко І. В. Вижниця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 506.
Колодій В. Д. Вижниця: Путівник. — Ужгород, 1982.
Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К.: Вища школа, 1990. — С. 262. (рос.)

Цікаві факти[ред. • ред. код]

Герб та прапор Вижницького району розробив Жаворонков Валерій Павлович — художник-педагог, Заслужений працівник культури України, Член Національної спілки художників України.
Герб міста Вижниця також розробив Жаворонков Валерій Павлович.