Вилкове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вилкове
Vilkovo emblem.png
Герб Вилкового
Vâlcov 28.jpg
Білогородський канал - одна із центральних вулиць Вилкова
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область
Район Ізмаїльський район
Громада Вилківська міська громада
Код КОАТУУ 5122310300
Засноване 1746
Статус міста з 1762 року
Населення 8006 (01.01.2019)[1]
Площа 3.5 км²
Густота населення 2365 осіб/км²
Поштові індекси 68355
Телефонний код +380-4843
Координати 45°23′57″ пн. ш. 29°35′37″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря м
Водойма Дунай
День міста 25 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Дзинілор
До станції 63 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 226 км
 - автошляхами 207 км
До Києва
 - автошляхами 668 км
Міська влада
Адреса 68355, Одеська область, Кілійський район, м. Вилкове, вул. Моряків-Десантників, 18, буд. 47а; тел. 04843-31052
Вебсторінка http://vilkovo.pp.ua
Міський голова Дзядзін Микола Тихонович

Commons-logo.svg Вилкове у Вікісховищі

Карта
Вилкове. Карта розташування: Україна
Вилкове
Вилкове
Вилкове. Карта розташування: Одеська область
Вилкове
Вилкове

Ви́лкове, Вилків[2] (рум. Vâlcov, рос. Вилково) — місто, розташоване в українській частині дельти Дунаю, на крайньому південному заході України, у Ізмаїльському районі Одеської області. Це останній населений пункт на берегах Дунаю перед його впадінням в Чорне море. Відстань до обласного центру становить близько 207 км і проходить автошляхом Т 1628. Місто є адміністративним центром Вилківської міської громади.

У місті розташований Усть-Дунайський морський торговельний порт. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Вилкове — Періправа.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Місто засновано 1746 року під назвою Посад Липованське, статус міста отримано в 1762 році.

Вилкове на початку 20-го століття

Це місто також відоме під назвою «Українська Венеція» завдяки численним каналам (місцеві жителі називають їх єриками), проритим вздовж вулиць. Тому човен тут є звичнішим засобом пересування, ніж автомобіль. Місто налічує близько 11000 мешканців (на 2001 рік), з них близько 70 % — росіяни-липовани, близько 25 % — українці, а також румуни, молдовани, гагаузи та болгари.

Найбільша християнська конфесія міста — православні старообрядці-липовани, решта — вірні Української Православної Церкви Московського патріархату. В місті три церкви: дві належать старообрядцям, одна — УПЦ МП.

З огляду на те, що Вилкове розташоване посеред боліт дельти Дунаю, загальноприйнятий в Одеській області тип зернового сільського господарства тут неможливий, тому найбільшою сферою зайнятості населення є рибальство на Дунаї, озерах дельти та в Чорному морі. Окрім рибальства Вилкове відоме як місце виноградарства та вирощування полуниць (ці культури масово вирощуються мешканцями міста на островах дельти).

У Вилковому розташована адміністрація Українського Дунайського біосферного заповідника, чия територія охоплює острови дельти вгору та вниз за течією Дунаю, плавні на північ від Дунаю, озера дельти та двокілометрову смугу морської акваторії вздовж узбережжя.

Поблизу міста створено ботанічний заказник місцевого значення Ліски.

Населення[ред. | ред. код]

Таблиця зміни чисельності населення
1959 1970 1979 1989 2001 2016
8767 9873 10 302 11 022 9260 8278
Мовний склад населення (2001)
українська мова російська молдовська болгарська
15,34 % 83,46 % 0,54 % 0,28 %
Національний склад населення (2001)
українці росіяни молдавани гагаузи
25,5 % 70,5 % 1,2 % 0,3 %

Релігія[ред. | ред. код]

Найбільша християнська конфесія міста — православні старообрядці — липовани, решта — віруючі Української православної церкви (Московський патріархат) і протестанти. З середини XIX століття в Вилковому існував чоловічий старообрядницький Петропавлівський монастир, закритий радянською владою в 1948 році. На згадку про нього споруджено каплицю. Діють дві старообрядницьких церкви (Святого Миколая і Різдва Пресвятої Богородиці) і три православні храми (Миколаївський, Серафимовский і Свято-Троїцький). Також в місті розташовані три протестантських церкви: одна належить баптистському руху; друга — п'ятидесятницькому руху, а третя є частиною Української Протестантської Церкви «Нове Покоління».

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Музей побуту імені Шаронова — в колекції музею картини та старовинні предмети побуту від місцевих. Заснував музей місцевий художник Олександр Шаронов.[3]

Вилкове у мистецтві[ред. | ред. код]

Література

Незвичайність розташування населеного пункту привертала увагу літераторів. Булат Окуджава створив нарис «Містечко на єриках» («Літературна газета», №122 від 11.10.1962 р.)[4] та вірш «Дунайська фантазія» (1985)[5]. У 2013 році у Вилковому було відкрито пам'ятник Булату Окуджаві у рамках міжнародного фестивального проекту «Пісня Булата на Дунаї»[6].

Про Вилково йдеться у повісті «Інше життя» Валерія Попова[ru]. У Вилковому відбувається дія книги «Трава і сонце» Анатолія Мошковського[ru] (безпосередньо назва міста не згадується, протое, воно є цілком впізнаваним).

Кулінарні традиції міста увійшли до книги «Вилкове. Рибна кухня липован. Історія, традиції, сучасність» (2013)[7].

У Вілково тривалий час мешкала й учителювала молдовсько-російська письменниця Ольга Накко. Тут народився румунський та радянський письменник Ілля Константиновський.

Кінематограф

У Вилковому знімалося кілька фільмів. Дія українського радянського художнього фільму «Шурка обирає море» (1963) режисера Якова Хромченко починається у Вілковому.

У 1981 році вийшла музична стрічка «Про тебе» режисера Родіона Нахапетова із Вірою Глаголєвою у головній ролі.

У 2004 році вийшов художній фільм «Дванадцять стільців»[ru] («Zwölf Stühle») за однойменним романом Іллі Ільфа та Євгена Петрова у постановці німецької режисерки Ульрике Оттингер[de] зі Георгієм Делієвим в ролі Остапа Бендера. Зйомки відбувалися у Вилковому та його околицях[8][9].

Надзвичайна повінь 2018[ред. | ред. код]

У третій декаді березня 2018 року у місті розпочалася велика повінь, яка призвела до затоплення прибережних районів. Реалізується значна державна програма допомоги місцевому населенню.[10]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. На мапі 1937 р. позначене як «Вилків»
  3. Путівник Вилковим: пелікани, острови й рибний борщ. О, Море.Сity (ru). Процитовано 2020-01-20. 
  4. Булат Окуджава. Містечко на єриках
  5. Булат Окуджава. Дунайская фантазия
  6. Александр ЛЕВІТ (31 жовтня 2013). «Как бы мне сейчас хотелось в Вилковo вдруг очутиться…» (ru). «Перший одеський портал». Процитовано 2020-7-19. 
  7. Інна ІЩУК (6 вересня 2013). Рецепты «Украинской Венеции» (ru). «Порто Франко» №33. Процитовано 2020-7-19. 
  8. Ірина ГОРДІЙЧУК (17 квітня 2020). Вірус, дунаєчка, сюрприз, …або Друга серія несподіванок від підприємців під час карантину (ua). Г-та «День». Процитовано 2020-7-19. 
  9. «Двенадцать стульев» по-немецки
  10. Дунай вийшов із берегів. «Місто на воді» Вилкове потерпає від повені /УНН, 24.3.2018/

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]