Вилко Червенков

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вилко Червенков
болг. Вълко Вельов Червенков
Valko Chervenkov.jpg
Прапор
2-й Генеральний секретар ЦК БКП
2 липня 1949 — 4 березня 1954
Попередник: Георгій Димитров
Наступник: Тодор Живков
Прапор
3-й Голова Ради міністрів НРБ
3 лютого 1950 — 18 квітня 1956
Попередник: Васил Коларов
Наступник: Антон Югов
Прапор
Віце-голова Ради міністрів НРБ
18 квітня 1956 — 9 грудня 1961
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Посаду ліквідовано
 
Партія: БКП (1919–1962, 1969–1980)
Рід занять: політик і офіцер
Народження: 6 вересня 1900(1900-09-06)
Златиця, Князівство Болгарія
Смерть: 21 жовтня 1980(1980-10-21) (80 років)
Софія, Народна Республіка Болгарія
Національність: болгарин
Громадянство: Болгарія Болгарія
Дружина: Єлена Димитрова (у цивільному шлюбі)
Діти: син: Владимир
дочка: Ірина
Нагороди:
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Вилко Вельов Черве́нков (болг. Вълко Вельов Червенков; 6 вересня 1900, Златиця, Князівство Болгарія — 21 жовтня 1980, Софія, Народна Республіка Болгарія) — болгарський політик-сталініст, лідер Болгарської комуністичної партії у 1950–1954 роках. У 1920-тих член терористичних лівацьких угруповань. Швагер Георгія Димитрова.

Життєпис[ред.ред. код]

У 1920-х керував терористичною групою БКП, був заочно засуджений до страти, втік до СРСР, входив до складу керівництва Комінтерну.

У 1944 повернувся до Болгарії, увійшов до керівного складу БКП. Найближчий друг Георгія Димитрова та Йосипа Сталіна. З 1950, після смерті Васила Коларова — лідер БКП.

Формальної посади керівника партії до 1954 не існувало, однак про вплив Червенкова свідчив створений ним культ особи, на кшталт культу Сталіна. Займав також посаду голови Ради міністрів НРБ (1950-1956). Був послідовним сталіністом, здійснював репресії відносно до своїх супротивників. По смерті Сталіна поступово потрапив під вплив Тодора Живкова, який очолив болгарську компартію в 1954. Після звільнення з посади голови уряду (його наступником став Антон Югов) займав посади заступника голови Ради міністрів (1956–1961), міністра народної освіти й культури (1957–1958).

У 1962 виключений з лав БКП, у 1969 його членство було відновлено.

Був депутатом XVI Звичайних Народних зборів (1945–1946), VI Великих Народних зборів (1946–1949), I (1950–1953), II (1954–1957) і III (1958–1961) Народних зборів.

Родина[ред.ред. код]

З 1926 перебував у цивільному шлюбі з молодшою сестрою Георгія Димитрова Єленою Димитровою. У них народилося двоє дітей — син Владимир (1935–1965) і дочка Ірина (нар. 1939).

Ірина — філолог-русист, професор факультету славістики в Софійському університеті Св. Климента Охридського. Має двох синів — Павла й Александра.

Джерела[ред.ред. код]