Вилохвістка білочуба
| Вилохвістка білочуба | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Enicurus leschenaulti (Vieillot, 1818) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Turdus leschenaulti | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Вилохві́стка білочуба[2] (Enicurus leschenaulti) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Мешкає в Гімалаях і Південно-Східній Азії. Вид названий на честь французького ботаніка і орнітолога Жана-Батіста Лешено де ла Тура[en][3]
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 25-28 см, вага 27-38 г. Голова, горло і груди чорні, живіт білий. На лобі і тчмені велика біла пляма, пера на ній іноді формують невеликий "чуб". Спина чорна, нижня частина спини і надхвістя білі. Хвіст довгий, східчастий, глибоко роздвоєний. Стернові пера чорні з білими кінчиками, які формують на хвості три білі смуги. Крила чорні, на верхніх покривних перах крил помітна біла смуга. Дзьоб чорний, лапи рожевуваті[4][5].
Виду не притаманний статевий диморфізм. У молодих птахів верхня частина тіла, груди і горло коричнювато-чорні, боки коричневі, на животі коричнві плями. Білі плями на голові у них відсутні. Представники різних підвидів дещо різняться за розмірами.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють п'ять підвидів:[6]
- E. l. indicus Hartert, EJO, 1910 — від Сіккіма, Бутана і Північно-Східної Індії і М'янми до Юньнаня, Таїоанда і Індокитая;
- E. l. sinensis Gould, 1866 — Китай (Цинхай, Ганьсу, Сичуань, Чжецзян, Гуандун, острів Хайнань);
- E. l. frontalis Blyth, 1847 — Малайський півострів, Суматра, Ніас і низовини Калімантану;
- E. l. chaseni Meyer de Schauensee, 1940 — острови Бату[en] (на захід від центральної Суматри);
- E. l. leschenaulti (Vieillot, 1818) — Ява і Балі.
Борнейська вилохвістка раніше вважался підвидом білочубої вилохвістки, однак була визнана окремим видом.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Білочубі вилохвістки мешкають в Індії, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Китаї, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії і Брунеї[7]. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах і широколистяних гірських тропічних лісах, на берегах річок, струмків і боліт. Віддають переваги водоймам, береги яких порослі густою рослинність, трапляються як поблизу стрімких гірських струмків і водоспадів, так і поблизу стоячих водойм. У Східних Гімалаях зустрічаються переважно на висоті до 800 м над рівнем моря, іноді на висоті 1250 м над рівнем моря, на Суматрі і Калімантані переважно на висоті до 1400 м над рівнем моря, на Малайському півострові на висоті до 760 м над рівнем моря.
Білочубі вилохвістки живляться комахами та іншими безхребетними, яких шукають на берегах водойм. Сезон розмноження у них триває з березня по вересень, іноді по жовтень, його початок дещо різниться в залежності від регіону. Гніздо чашоподібне, відносно велике, робиться з моху, листя і рослинних волокон, розміщується над водою, серед коріння дерев, в заглибині в землі, за водоспадом, або у іншому вологому місці. В кладці від 2 до 5 кремових, рожевуватих або сіруватих яєць, поцяткованих червонувато-коричневими і ліловими плямками. На півдні Китаю за сезон може вилупитися два виводки. Білочубі вилохвістки іноді стають жертвами гніздового паразитизму азійської зозулі-дронго[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Enicurus leschenaulti: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 21 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 222. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Peter Clement (28 січня 2016). Robins and Chats. Bloomsbury Publishing. с. 458. ISBN 978-1-4081-5596-7.
- ↑ Richard Grimmett; Carol Inskipp; Tim Inskipp (2011). Birds of the Indian Subcontinent. Christopher Helm. с. 426. ISBN 978-1-4081-2763-6.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Chats, Old World flycatchers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 листопада 2022.
- ↑ Martin Walters (2008). Chinese Wildlife: A Visitor's Guide. Bradt Travel Guides. с. 93–. ISBN 978-1-84162-220-0.
- ↑ Paul A. Johnsgard (6 листопада 1997). The Avian Brood Parasites: Deception at the Nest. Oxford University Press. с. 377–. ISBN 978-0-19-535499-7.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |