Виноградівський замок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Замок Канків
Замок Канків.jpg
Сучасний вигляд Виноградівського замку

48°08′27″ пн. ш. 23°03′00″ сх. д. / 48.14083° пн. ш. 23.05000° сх. д. / 48.14083; 23.05000Координати: 48°08′27″ пн. ш. 23°03′00″ сх. д. / 48.14083° пн. ш. 23.05000° сх. д. / 48.14083; 23.05000
Тип замок
Країна

Україна Україна

Розташування Закарпатська область
м. Виноградів
Матеріал каміння
Перша згадка 903 р.
Стан руїни
Виноградівський замок. Карта розташування: Україна
Виноградівський замок
Виноградівський замок (Україна)

Виноградівський замок у Вікісховищі?

Виногра́дівський замок (інша назва — За́мок Ка́нків) — замок на Закарпатті. Розташований на східній околиці міста Виноградова, біля підніжжя Чорної Гори.

Опис[ред. | ред. код]

Замок мав форму чотирикутника (46,9 x 44,8 м) з масивними квадратними вежами по кутах, мав велику в'їздну браму. П'ята башта була над брамою. У середині замку місцями видно фрагменти проміжних стін. Кажуть, з замку вів у місто підземний хід. Традиційна легенда будь-якої фортеці у Виноградові все ж має під собою деяке підґрунтя: принаймні, хід на довжину 12 метрів було знайдено — а далі наказано його засипати глиною.

До нашого часу споруда дійшла тільки у вигляді руїн, її руйнування продовжується і дотепер, в тому числі місцевими мешканцями. Збереглись лише два фрагменти замку, звідусіль оточені присадибними ділянками та виноградниками. Людська недбалість про історичне минуле свого краю, розкрадала потроху стіни замку. Якщо піднятись до замку, який височить над містом, то донині можна бачити міць його мурів, що від них залишилися лише фрагментами. Є кілька шматків стін із бійницями. Найкраще збереглися стіни та монументальний фундамент каплиці. Вочевидь, на її місці колись була вежа.

Сьогодні залишки замку Канків мають статус національної пам'ятки архітектури. Археологи, очолювані відомим знавцем і дослідником Закарпаття паном Котигорошко, зробили рекомендації, що руїнам треба надати статус археологічної пам'ятки, бо досліджувати тут є що — можна прогнозувати чимало історичних відкриттів та сенсацій.

Етимологія[ред. | ред. код]

Кажуть, у часи міжусобиць, які настали з припиненням династії Арпадів, замком володів розбійник Канко. Та є й інша версія: начебто монахи в замку носили верхній одяг з овечої вовни, який називали «канко». Є також гіпотеза, що назва походить від угорського слова, яке в перекладі на українську означає «кам'яна брила».

Історія[ред. | ред. код]

Руїни Виноградівського замку (фото 1950-х рр.)

Вперше замок згадується в анонімній угорській хроніці ("Gesta Hungarorum") 903 року у зв'язку з приходом угорців в Тисо-Дунайську низовину. У той час він був укріпленим городищем місцевого слов'янського вождя, що захищало народ від нападів угорців.

В XI столітті, у зв'язку з приєднанням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства, на цьому місці був збудований замок місцевого феодала. Замок перетворився на рицарський. Тут довгий час розташовавувався підрозділ воїнів, які супроводжували по річці Тисі вантажі з сіллю. На початку XIV століття його власник опинився в феодальній коаліції, що виступила проти Карла Роберта. Внаслідок штурму королівськими військами замок значно постраждав.

У вересні 1307 року король Карл Роберт дарує Севлюш (тодішня назва Виноградова) разом з укріпленням королівському казначею Беке Барші, вірогідно для того, аби мати Баршу, одного з найвпливовіших людей Угорщини, що походив з древнього знатного роду угрів (Borsa nemzetseg), на своєму боці, оскільки становище в країні в цей період було надзвичайно напруженим — Карлу Роберту доводилося вести жорстоку боротьбу з угорськими феодалами, котрі відмовлялися визнавати його за законного короля. Барша приймає подарунок і зводить на місці укріплення міцний деревяний замок-фортецю, про котру вже через рік, 1308 року, згадується в документах. Однак кілька років по тому Барша переходить на бік противників короля на чолі з Матей Чаком, у руках якого на той час перебувала майже вся Словаччина.

Та коаліція феодалів у 1312 році зазнає поразки, а в 1317 році королівські війська захоплюють місто Севлюш і замок Канків. Під час штурму замок був сильно пошкоджений, Баршу позбавили всіх королівських милостей. Після відбудови фортеці король дарує його королеві Марії.

Вигляд із замку на Чорну Гору

З 29 серпня 1399 року замок Канків король Сигізмунд (тодішній король Угорщини) передав у володіння барона Перені. На місці дерев'яного укріплення зводять кам'яну фортецю — «для зміцнення могутності держави, збереження світу і спокою для дворян і їх підданих, щоб вони могли жити без страху», як сказано в грамоті від 5 листопада 1399 року. Барон передає замок монахам-францисканцям, що перетворили його на монастир, а сам будує неподалік для себе палац, перебравшись із сімейством в Нялаб.

Ченці переносять сюди прах героя битви з турками під Белградом 21 липня 1456 року Яноша Капистрана, ченця-францисканця, який разом зі своїми хрестоносцями допоміг угорському полководцеві Яношу Гуняді в критичний момент битви. Згодом Янош Капистран був канонізований і в період боротьби з турками став одним із найбільш вшанованих католицьких святих.

У період Реформації нащадок Перені став протестантом і вигнав католицьких священослужителів зі своїх володінь. В 1556 році він захопив францисканський монастир. Ченців, що чинили опір, феодал наказав убити, а тіла жертв було кинуто до замкового колодязя. Проти Перені був посланий загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який штурмом узяв і зруйнував замок у 1557 році. Ця подія знайшла своє місце в усній народній творчості, породивши багато легенд і переказів. Одна з легенд розповідає про те, що монастир був зруйнований за наказом барона Перені тому, що ченці заманили туди його дочку, теж виховану в протестантській вірі, і тримали її в ув'язненні довгі роки. Звільнив її зрештою один прочанин, але вона вже була хвора і незабаром померла.

Остаточно замок був зруйнований в останній третині XVI століття за наказом австрійської імператорської влади, яка в цей час вела активну боротьбу проти угорського дворянства.

Замок у мистецтві та кінематографі[ред. | ред. код]

Руїни замку неодноразово надихали художників та фотографів, і навіть кінематографістів. Останні ще в радянські часи трохи звільнили кам'яні мури від вікових заростей, зробивши їх декораціями для ряду фільмів — «Злива над полями», «Над Тисою» та знаменитого «Табір іде в небо».

Фотографії[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  •  
  • Виноградівський замок «Канків»
  • Сова П. П. Архітектурні пам'ятки Закарпаття. — Ужгород, 1958.
  • Поп Дмитро, Поп Іван, Замки Підкарпатської Русі. — Ужгород, 2004
  • Deschmann Alajos: Karpatalja muemlekei. Bp. 1990. 139—140.

Посилання[ред. | ред. код]