Височина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Височина́ — рівнинна ділянка земної поверхні з абсолютними висотами від 200 до 500 м, що характеризується підвищенням відносно навколишніх просторів (наприклад, Подільська височина, Середньоруська височина тощо). Височини, як і низовини, належать до рівнин. Височинами можуть також називати ділянки, що лежать вище навколишніх територій. Піднесеність переважно не має чітко виражених схилів.

Більшість височин характеризуються значною розчленованістю річковою і яружно-балковою мережею. Височинам властиві інтенсивні денудаційні процеси. Матеріали денудації виносяться на прилеглі низовини.

Генезис[ред.ред. код]

Утворення височин пов'язане з геологічною будовою і тектонічними рухами. Так, в Україні відроги Середньоросійської височини фіксують виступи кристалічного фундаменту; Донецька височина є залишком домезозойського фундаменту Донецької складчастої споруди. Висхідні неотектонічні рухи на південно-західному схилі Східно-Європейської платформи призвели до формування Волинської і Подільської височин. Підняття окремих блоків фундаменту сформували Придніпровську і Приазовську височини.

Класифікація[ред.ред. код]

За морфологічними ознаками розрізняють:

  • горбисті височини,
  • хвилясті височини,
  • плескаті височини тощо.

За генезисом виділяють:

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]