Витіснення (психоаналіз)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поняття витіснення[1] (супресії) — одне з ключових в психоаналітичній теорії. Воно було запропоноване Зиґмундом Фройдом, і за межами психоаналізу не має спеціального психологічного значення.

Витіснення — активне недопущення в сферу свідомого або усунення з неї болісних, суперечливих почуттів та спогадів, неприємних бажань та думок.

З позицій психоаналізу, витиснене зі свідомості забувається людиною, однак зберігає в несвідомому властиву йому психічну енергію потягу (катексис). Прагнучи повернутися у свідоме, витиснений матеріал може асоціюватися з іншим витисненим матеріалом, формуючи психічні комплекси. З боку Я (Еґо) потрібні постійні затрати енергії на підтримання процесу витиснення. Порушення динамічної рівноваги за послабшання захисних механізмів — антикатексисів — може призвести до повернення в свідомість раніше витисненої інформації. Такі випадки спостерігалися під час захворювань, інтоксикацій (наприклад, алкогольних), а також під час сну. Безпосереднє витиснення, пов'язане з психічним шоком, може призвести до тяжких травматичних неврозів; неповне або невдале витиснення — до формування невротичних симптомів.

Серед психоаналітиків немає єдиної думки про місце витиснення серед інших захисних механізмів. Вважається, що витиснення є найважливішим механізмом захисту, завдяки якому неприйнятні для Я бажання стають несвідомими. Так, Анна Фройд в праці «Психологія Я та захисні механізми» пише про те, що теоретично витиснення може бути підведене під загальне поняття захисту і дорівняно до інших конкретних способів. Однак, з точки зору ефективності, порівняно з усіма іншими, воно займає унікальну позицію, тому що здатне здолати потужні інстинктивні імпульси, перед якими інші захисні механізми виявляються неефективними. Витиснення діє лише один раз, хоча антикатексис, який здійснюється для забезпечення витиснення, є постійним формуванням і потребує постійних енергетичних затрат.

Особливе місце витиснення серед захисних механізмів пояснюється також тим, що це не тільки найефективніший, а й найнебезпечніший механізм. Відокремлення від Я, яке настає внаслідок ізоляції свідомості від усього перебігу інстинктивного та афективного життя, може повністю зруйнувати цілісність особистості. Існує також інша точка зору, згідно з якою витиснення починає діяти лише після того, як не спрацьовують інші механізми (проекція, ізоляція та ін.). Причиною витиснення більшість сучасних психоаналітиків схильні вважати страх, яким Еґо реагує на ситуацію небезпеки. Згідно з З. Фройдом, витиснення реалізується у дві фази:

  • запобігає первісному виникненню імпульсу шляхом видалення зі свідомості в несвідоме неприємних спогадів, переживань, неприйнятних бажань;
  • забезпечує утримання в несвідомому різноманітних витиснених потягів, бажань, прагнень.

Усе витиснене не зникає і значною мірою впливає на стан психіки і поведінку людини. Час від часу відбувається спонтанне «повернення витисненого» на свідомий рівень, яке здійснюється у формі окремих симптомів, сновидінь, помилкових дій та ін.

З механізмами витиснення Фройд пов'язував деякі симптоми істерії, імпотенцію, фригідність, психосоматичні захворювання (виразка шлунку, бронхіальна астма). Людина легко може забувати деякі речі, особливо те, що знижує відчуття власної цінності як особистості. Частіше цей механізм проявляється в людей з незрілим Я, істеричними рисами характеру, у дітей. Згідно з клінічними дослідженнями, витиснення спостерігається в пацієнтів з домінуванням пасивної поведінки. Вони потребують переживати відчуття захищеності, а за його фрустрації виникає тривога.

Найчастіше людиною зі свідомості витиснюється психотравмуюча інформація, яка пов'язана з життям близьких людей, факти особистої біографії, коли особистість виявила найгірші свої якості, ворожість, жагу влади, уседозволеність, сексуальні потяги.

Основний спосіб боротьби з витисненням — це усвідомлення і осмислення витисненої інформації.

Розвиток витиснення може задіяти інший захисний механізм — проекцію. Окрім того, ряд авторів не розрізнює механізми витиснення та придушення; інші, напроти, аналізують їх окремо.

Примітки[ред.ред. код]