Іван Вишенський
Іван Вишенський | ||||
---|---|---|---|---|
Народився |
1550 Судова Вишня, Перемишльський повіт | |||
Помер |
не раніше 1620 Афон, Айон-Орос[d], Греція | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | полеміст | |||
Мова творів | руська | |||
Напрямок | полемічна література | |||
Жанр | послання, інвектива, апологія тощо | |||
Magnum opus | «Книжка» | |||
Конфесія | Ортодоксія і православ'я | |||
| ||||
Іван Вишенський у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Іва́н Ви́шенський (близько 1550 — після 1621) — український релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник-полеміст консервативного, ортодоксального напрямку.
Родом зі Львівщини, з містечка Судова Вишня. У 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, де прожив 40 років. У 1604–1606 роках відвідав Україну, був гостем Львівського братства. Приятель Йова Княгиницького.
Виступав на захист православ'я, але критикував православне духовенство, був противником римо- та греко-католицької церков, Берестейської церковної унії 1596 року, західної освіти і філософії, і радив вірникам обмежуватися лише богослужбовими книгами й Святим Писанням[1]. Автор близько 16 полемічно-дидактичних творів. Разом із Йовом Княгиницьким є засновником Манявського монастиря.[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Іван Вишенський народився в середині XVI століття, у містечку Судова Вишня на Галичині. Його батьківщина була центром сеймикового життя Руського воєводства в Польському королівстві. Точний рік народження полеміста та його справжнє ім'я невідомі[3]. Іван (Іоанн) — це чернече ім'я. Вишенський — прізвище шляхетського роду Вишенських, що мешкали в Судовій Вишні[4], або прізвисько, узяте за місцем народження[3]. Невідоме також соціальне походження Івана. Припускають, що його батьки належали до руської дрібної шляхти[4] або православних міщан[5][6].
Вважають, що Вишенський не мав ґрунтовної освіти[3]. Це відзначали як сучасники полеміста, так і він сам у своїх творах[7]. Імовірно, він здобув освіту вдома, але також мав тісні зв'язки із представниками католицької латинської освічености[7]. Був знайомий із тогочасною польською та латинською літературою[8], мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестантськими ідеями социньян[7].
Замолоду вів розгульний спосіб життя, як вважають деякі дослідники, зокрема І. Франко[7][9]. Певний час мешкав у Луцьку[10]. В зрілому віці жив у містах Волині, Галичини й Поділля. На думку В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був конфлікт із єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством[6].
Приблизно у 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Звідти він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти з'єднання православної і католицької церков, окатоличення й ополячення України. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Сховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею і зваживши на заклики українських братств, у 1604 р. прибуває в Україну. Прожив 2 роки у Львові, бо розминувся думками з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домникії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. Обряд «відречення монаха від світу» зобразив художньо Іван Франко в поемі «Іван Вишенський».1615–1616 рр. — останній відомий твір «Позорище мисленноє».
У своїх творах Вишенський привертав увагу до життя нижчих верств суспільства, зокрема селянства. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвідоміші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Василя Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещеніє краткоє», «Писаніє до всіх обще, в Лядской землі живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличеніє діавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный отвіт» Петру Скарзі.
У молитвах і роздумах приблизно в 70-річному віці письменник помер.
Творчість[ред. | ред. код]
Твори Вишенського займають особливе місце в українській полемічній літературі XVI—XVII ст. не лише завдяки винятковому літературному таланту автора, але і його своєрідній позиції. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та греко-католицизмом. Спираючись на засади візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад, і вимагав простоти старохристиянського братства, як запоруки здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту й народні старовинні звичаї, як поганські. Полеміст у своїх писаннях постійно компонував літературні жанри інвективи, послання, апології та різноманітні діалогічні форми.
Письменник зображав яскраві, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств суспільства, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Урочистий тон, емоційне піднесення майстерно поєднані з гострою сатирою, сарказмом. Низки епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови («простої мови»)[11] надавало творам Вишенського переконливості й ефектності. Стиль полеміста, що має чимало запозичень від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (Петра Скарги, Миколая Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).
Погляди[ред. | ред. код]
Система поглядів Івана Вишенського близька до переконань Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та ін. Незважаючи на заперечення полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI століття[7].
Рання ідея Вишенського про існування православної церкви без владик навіяна реформаторами-социніанами[7].
Іван Вишенський не лише теолог, але й демократ, патріот. Часто у творах проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства й селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом усього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла. Найвлучніше про це написав Іван Франко: «І ось він перший у нашім краю різко та сміло підніс голос в обороні того бідного робочого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик — їх брат, а не просто робоча худоба, що він радується і терпить, як чоловік і хоче жити, як чоловік.»
Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі жили згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію.
Оцінки Вишенського подій та осіб кінця XVI — початку XVII ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. Він — майстер ораторсько-викривального стилю. У його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності, як вважає А. Ніженець. Творчість полеміста вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець і популяризатор творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський»[12]. Твори Вишенського вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.
Нині творчість Івана Вишенського викликає інтерес не лише в літературознавчому середовищі, а й у філософському, правничому, психологічному. Але, на превеликий жаль, зі шкільної програми вилучено години вивчення творчості полеміста, представника барокової літератури в Україні. Серед науковців існують праці з вивченням концептосфери писань полеміста[13], ролі його полемічної діяльності в полі структурного психоаналізу[14][15], а також із дослідженням філософсько-правових[16] і богословсько-теологічних ідей[17] Вишенського. Дослідники звертають увагу й на особливості стилістики «Книжки» полеміста[18][19] і на синтетичний характер його текстів[20].
Свідомо відокремлював руську мову від московської. В «Книзі» (1600) писав наступне:
И на полудне и полночи кождый отменный своим голосом зовомый язык, а меновите греци, арапи, сиверани, серби, болгаре, словяне, арабанаши, мултяне, богданци, москва и наша Рус[21].
Праці[ред. | ред. код]
- «Книжка» (1600)[22] — збірник творів, складених до 1600 року:
- «Писаніє до всѣх обще, в Лядской земли живущих» (1588)
- «Извѣщеніє краткоє о латинских прелестях…» (1588–1589)
- «Обличеніє діявола-миродержца…» (1599–1600)
- «Послання князю Василю Острозькому…» (1599—1600)
- «Порада» (1599–1600)
- «Писаніє к утекшим от православкой вѣри єпископам» (1598)
- «О єретиках» (1599–1600)
- «Загадка философам латинским…» (1599–1600)
- «Слѣд к постиженію и изучению художества…» («Слѣд краткий») (1599–1600)
- «Новина, или Вѣсть…» (не вважається оригінальним твором Вишенського).
- «Краткословный отвѣт Феодула… Петру Скарге» (1601)
- «Послания Домнікії» (1605)[23]
- «Зачапка мудрого латынника з глупым русином» (1608–1609)
- «Послання львівському братству» (1610)
- «Послання Іову Княгиницькому» (1610)[24]
- «Позорище мысленноє» (1615–1616).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Пам'ятник у Судовій Вишні (1979, автор проєкту — Микола Бевз).
- Вулиця Івана Вишенського у Львові.
- Вулиця Івана Вишенського у Дніпрі.
- Вулиця Івана Вишенського в Рівному.
Вулиця Івана Вишенського в м. Снятин Івано-Франківської області.
Канонізація[ред. | ред. код]
20 липня 2016 — Синод УПЦ Московського патріархату вирішив канонізувати Вишенського в лику преподобного.[25][26]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Барсук А. Я. Беларуска-ўкраінскія ўзаемадачыненні ў Рэчы Паспалітай: гістарыяграфічная рэканструкцыя / А.Я. Барсук; пад рэд. С. Я. Рассадзіна. — Мазыр : УА МДПУ імя І. П. Шамякіна, 2017. — С. 70. — ISBN 978-985-477-630-9.
- ↑ Манявський скит розпочався з «Блаженного каменя». Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 9 вересня 2021.
- ↑ а б в Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 4.
- ↑ а б Щурат В. Г. Франків «Іван Вишенський». — Львів, 1925.
- ↑ Стратій Я. Вишенський, Іван [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.
- ↑ а б Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 6.
- ↑ а б в г д е Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 5.
- ↑ Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.
- ↑ Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
- ↑ Усі письменники і народна творчість: довідник (укр.) . Київ: Майстер-клас. 2008. с. 45—47. ISBN 978-966-471-096-8.
- ↑ Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- ↑ Текст поеми «Іван Вишенський» у Вікіджерелах
- ↑ Бондаревська, Ірина (2004). Концепт простоти у творах Івана Вишенського (українською) . Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ. педагогічного ун-ту. с. 165—179.
- ↑ Дем’янюк, М. Б. (2014). Полемічна література і постать Івана Вишенського у полі структурного психоаналізу Жака Лакана. Молодий вчений. № 7(1). с. 114—118. ISSN 2304-5809. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Дем’янюк, Марія Борисівна (2014). Специфіка світогляду Івана Вишенського у дискурсі структурного психоаналізу (PDF) (українською) . № 15. Актуальні проблеми духовності. с. 1—13. Архів оригіналу (PDF) за 6 червня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Колич, Ольга (2015). Філософсько-правові ідеї Івана Вишенського (українською) . Науковий вісник Львівської комерційної академії. Серія юридична. с. 43—51.
- ↑ Бондарчук, Ярослава (2012). Духовний подвиг блаженної пам’яті великого старця Івана Вишенського (PDF) (українською) . № 6. Наукові записки Національного університету Острозька академія. Серія "Історичне релігієзнавство". с. 64—75. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2022. Процитовано 17 травня 2022.
- ↑ Павленко, Ганна (2016). Засоби переконання в посланнях Івана Вишенського (на матеріалі "Поради") (укр.). Акта. ISBN 978-966-8917-72-1. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Мудрак, Марина (2019). Стилістичні особливості полемічної прози Івана Вишенського (на матеріалі "Порада како да ся очистит церков") (укр.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Mudrak, Maryna (2019). Полемічний трактат Івана Вишенського «Порада» як текст синтетичного характеру. Наукові записки НаУКМА. Літературознавство (укр.). Т. 2, № 0. с. 10—16. doi:10.18523/2618-0537.2019.2.10-16. ISSN 2663-242X. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Москва і Русь мають окремі мови, 1600 р.
- ↑ Іван Вишенський. Книжка [Архівовано 2013-02-04 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
- ↑ Іван Вишенський. Послання до Домнікії [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
- ↑ Іван Вишенський. Послання Іову Княгиницькому [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
- ↑ УПЦ МП ввела до лику святих письменника-полеміста Івана Вишенського [Архівовано 24 червня 2020 у Wayback Machine.] / Новинарня. — 20.07.2016
- ↑ Выдающегося афонского старца и писателя-полемиста прп. Иоанна Вишенского Святогорца Синод УПЦ причислил к лику святых. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 5 жовтня 2016.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іван Вишенський |
- Білецький О. І. Полемічна література. Іван Вишенський // Зібрання праць: у 5 т. — Київ, 1965. — Т. 1. : Давня українська і давня російська література. — 1965. — 528 с.
- Білоус П. Іван Вишенський: проблема символічної біографії. // Волинь філологічна: текст і контекст. — 2015. — Вип. 19. — С. 12—30.
- Вишенський Іван. Твори / пер. В. О. Шевчука. — Київ: Дніпро, 1986. — 247 с.
- Вишенський Іван [Архівовано 12 лютого 2013 у WebCite]. Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наук. думка, 1988.
- Вишенский Иван. Сочинения / под ред. И. П. Еремина. — Москва ; Лениград: Изд-во Академии наук СССР, 1955.— 327 с. (рос.)
- Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т. — Київ: Либідь, 1993—1996. — Т. 5, кн. 1 : Культурні і літературні течії на Україні в XV—XVI вв. і перше відродження (1580—1610 рр.) — 1995. — С. 91—163, 234—266. (link [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.])
- Житецкий И. П. Литературная деятельность Иоанна Вышенского Киевская старина. — 1890. — № 6. — С. 434—532.
- Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії. — Київ, 1957. — 90 с.
- Ісіченко Ігор, архиєпископ. Іван Вишенський і Львівське братство: літературні аспекти діалогу. Духовні виміри барокового тексту: літературознавчі дослідження. — Харків: Акта, 2016. — С. 233—246.
- Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст. — Київ, 1964. — 479 с.
- Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — Київ, 1990. — 192 с.
- Ніженець А. М. Реалізм у творчості Івана Вишенського: конспект лекцій по спецкурсу з давньої укр. літератури для студентів-філологів ХДУ. — Харків: [б. в.], 1964. —137 с.
- Паславський І. В. Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — Київ, 1984.
- Пашук А. І. Суспільний ідеал І. Вишенського. Від Вишенського до Сковороди: з історії філософської думки на Україні XVI—XVIII ст. — Київ, 1972. — 141 с.
- Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.(рос. дореф.)
- Пінчук С. П. Іван Вишенський. Літературний портрет. Державне видавництво художньої літератури. Київ, 1959. — 96 с.
- Савченко С. Іван Вишенський поза контекстом «православної реформації» та «українського ренесансу». — Дніпропетровськ: Інновація, 2007. — 76 с.
- Самусік А. Ф. Палеміка вакол мэтазгоднасці дзейнасці брацкіх школ на беларуска-ўкраінскіх землях у пачатку XVII ст. Государства Центральной и Восточной Европы в исторической перспективе : сборник научных статей по материалам IV Международной научно-практической конференции, Пинск, 20 – 21 декабря 2019 г. / редкол. : К. К. Шебеко [и др.]. — ПолесГУ, 2019. — Вып. 4. — C. 56–60.
- Стратій Я. Вишенський, Іван [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.]. Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002. — 243 с.
- Стратій Я. М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ, 1991. — 202 с.
- Сумцов Н. Ф. Иоанн Вышенский (Южно-русский полемист начала XVII ст.) Киевская старина.— 1885. — № 4. — С. 649—677. (рос. дореф.)
- Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.]. — Львів, 1895. — 536 с.
- Франко І. Іван Вишенський і його твори. Зібрання творів: у 50 т. — Київ: Наук. думка, 1976—1986. — Т. 30 : Літературно-критичні праці (1895—1897). — 1981.— 720 с. [Архівовано 3 грудня 2019 у Wayback Machine.] .
- Харитонов В. С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму. Література спадщина Київської Русі і українська література XVI—XVIII ст. — Київ, 1981.— С. 196—222.
- Щурат В. До біографії і писань Івана з Вишні // ЗНТШ. Львів, 1909. Т. LXXXVII. С. 48-63. (link [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.])
- Яременко П. К. Іван Вишенський. — Київ, 1982.— 139 с.
- Grabowicz, George G. The Question of Authority in Ivan Vyšens'kyj: A Dialectics of Absence. Harvard Ukrainian Studies: Proceedings of the International Congress Commemorating the Millenium of Christianity in Rus’-Ukraine. — Vol. 12/13. — 1988/1989. — P. 781—794.(англ.)
- Gröschel, Bernhard. Die Sprache Ivan Vyšens'kyjs. Untersuchungen und Materialen zur historischen Grammatik des Ukrainischen (Slavistische Forschungen 13). — Köln und Wien: Böhlau Verlag, 1972.(нім.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Вишенський Іван [Архівовано 2 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Зема В. Є. Вишенський Іван [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — С. 517.
- Вишенський Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 160. — 1000 екз.
- Вишенський Іван // Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с. ISBN 978-966-485-156-2
- Вишенський, Іван // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Вишенський Іван // Українські письменники: біо-бібліографічний словник: у 5 т. / ред. кол.: відп. ред. О. І. Білецький (голова) та ін. Т. 1 : Давня українська література (XI—XVIII ст.) / уклад. Махновець, Л. Є.— Перероб. вид. Харків: Прапор, 2005. — С. 233—240. ISBN 966-8690-20-6.
- Творчість Івана Вишенського // Українська література XI—XVIII ст.: навч. посіб. для самостійної роботи студента / П. В. Білоус, О. П. Білоус. — К.: ВЦ «Академія», 2010. — С. 100—116. — 360 с. — ISBN 978-966-580-326-3.
|