Іван Вишенський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Вишенський
Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні
Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні
Дата народження народився майже півтисячоліття тому під Дрогобичем недалеко від Львова[1]
Місце народження Судова Вишня, Галичина
Дата смерті 1620
Місце смерті Афон, Греція афонський півострів
Національність русин (українець)
Громадянство (підданство) Alex K Kingdom of Poland-flag.svg Королівство Польське
Річ Посполита
Мова творів руська мова
Рід діяльності поет, прозаїк
Напрямок полемічна література
Жанр послання та інші
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Ви́шенський (рус. Іоанн Вишенский; близько 15501621) — український релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник-полеміст. Родом з Львівщини, з містечка Судова Вишня. У 1570-х роках став ченцем Афонського монастиря в Греції, де прожив 40 років. У 16041606 роках відвідав Україну, був гостем Львівського братства. Приятель Йова Княгиницького. Виступав на захист православ'я, критикував православний клір, був противником римо-католицької та греко-католицької церков. Автор близько 16 полемічно-дидактичних творів.

Біографія[ред.ред. код]

Іван Вишенський народився в середині 16 століття, в містечку Судова Вишня на Галичині. Його батьківщина була центром сеймикового життя Руського воєводства в Польському королівстві. Точний рік народження полеміста та його справжнє ім'я невідомі[2]. Іван (Іоанн) — це чернече ім'я. Вишенський — прізвище шляхетського роду Вишенських, що мешкали у Судовій Вишні[3], або прізвисько, взяте за місцем народження[2]. Невідоме також соціальне походження Івана. Припускають, що його батьки належали до руської дрібної шляхти[3] або православних міщан[4][5].

Не мав ґрунтовної освіти[2]. Це відзначали як сучасники полеміста, так і він сам у своїх творах[6]. Ймовірно, він здобув освіту вдома, але мав тісні зв'язки із представниками католицької латинської освіченості[6]. Був знайомий із польською та латинською літературою свого часу[7], мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестанськими ідеями социніан[6].

Замолоду вів розгульний спосіб життя[6][8]. Певний час мешкав у Луцьку. В зрілому віці жив у містах Волині, Галичини і Поділля. На думку В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був невідомий конфлікт з єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством[5]. Проте доказів цього дослідник не наводить[5].

Приблизно у 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Звідси він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобленням. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Твори Вишенського виражали визвольні прагнення народу. На Афоні письменник прожив більше сорока років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Сховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею й зваживши на заклики українських братств, у 1604 р. прибуває в Україну. Прожив 2 роки у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. 1615—1616 рр. — останній відомий твір «Позопище мисленне».

Вперше у літературному творі показав життя нижчих верств суспільства — селянства. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Василя Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всіх обще, в Лядской земли живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный отвіт» Петру Скарзі.

У молитвах і роздумах приблизно в 70-річному віці письменник помер.

Творчість[ред.ред. код]

Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового у Жовкві.

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

У своїх творах малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (Петра Скарги, Миколая Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).

Погляди[ред.ред. код]

Система поглядів Івана Вишенського близька до систем Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та інших. Незважаючи на відкидання полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестанських мислителів 16 століття[6].

Рання ідея Вишенського про існування православної церкви без владик навіяна реформаторами-социніанами[6].

Іван Вишенський — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та уніатське духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства і селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла.

Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі житимуть згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію. Оцінки В. подій та осіб кінця 16 — початку 17 ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. Він — майстер ораторсько-викривального стилю. В його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності. Творчість В. вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський»[9]. Твори В. вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.

Праці[ред.ред. код]

Скоропис із творів Вишенського.
  • «Книжка» (1600)[10] — збірник творів, складених до 1600 року:
    • «Писание до всѣх обще, в Лядской земли живущих» (1588)
    • «Извѣщеиие краткое о латинских прелестях…» (15881589)
    • «Обличение диявола-миродержца…» (15991600)
    • «Послання князю Василю Острозькому…» (15991600)
    • «Порада» (15991600)
    • «Писание к утекшим от православкой вѣрн єпископам» (1598)
    • «О єретиках» (15991600)
    • «Загадка философам латинским…» (15991600)
    • «Слѣд к постижению и изучению художества…» («Слѣд краткий») (15991600)
    • «Новина, или Вѣсть…» (не вважається оригінальним твором Вишенського).
  • «Краткословный отвѣт Феодула… Петру Скарге» (1601)
  • «Послания Домнікії» (1605)[11]
  • «Зачапка мудрого латынника з глупым русином» (16081609)
  • «Послання львівському братству» (1610)
  • «Послання Іову Княгиницькому» (1610)[12]
  • «Позорище мысленное» (16151616).

Вшанування[ред.ред. код]

Вулиця Івана Вишенського у м. Снятин Івано-Франківської області.

20 липня 2016 року Священний Синод Української Православної Церкви на своєму засіданні у Свято-успенській Києво-печерській Лаврі канонізував Іоанна Вишенского в лику преподобного[13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Твори. — Київ, 1986. — С. 4.
  2. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.A8.D0.B5.D0.B2.D1.87.D1.83.D0.BA_4 не вказаний текст
  3. а б Щурат В. Г. Франків «Іван Вишенський». — Львів, 1925.
  4. Стратій Я. Вишенський, Іван // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.
  5. а б в Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори. — Київ, 1986. — С. 6.
  6. а б в г д е Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори. — Київ, 1986. — С. 5.
  7. Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.
  8. Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
  9. Текст поеми «Іван Вишенський» у Вікіджерелах
  10. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  11. Іван Вишенський. Послання до Домнікії // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  12. Іван Вишенський. Послання Іову Княгиницькому // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  13. Выдающегося афонского старца и писателя-полемиста прп. Иоанна Вишенского Святогорца Синод УПЦ причислил к лику святых. Процитовано 2016-10-05. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Сумцов Н. Ф. Иоанн Вышенский (Южно-русский полемист начала XVII ст.) // Киевская старина. — 1885. — № 4.
  • Житецкий И. П. Литературная деятельность Иоанна Вышенского // Киевская старина. — 1890. — № 6.
  • Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
  • Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.
  • Вишенский, Иван. Сочинения / Под ред. И. П. Еремина. — Москва-Лениград, 1955.
  • Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії. — Київ, 1957.
  • Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст. — Київ, 1964.
  • Полемічна література. Іван Вишенський // Білецький О. І. Зібрання праць: у 5 т. — Київ, 1965. — Т. 1.
  • Пашук А. І. Суспільний ідеал І. Вишенського // Від Вишенського до Сковороди. — Київ, 1972.
  • Gröschel, Bernhard. Die Sprache Ivan Vyšens'kyjs. Untersuchungen und Materialen zur historischen Grammatik des Ukrainischen (Slavistische Forschungen 13). — Köln und Wien: Böhlau Verlag, 1972.
  • Іван Вишенський і його твори // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. — К., 1981. — Т. 30.
  • Харитонов В. С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму // Література спадщина Київської Русі і українськ література XVI—XVIII ст. — Київ., 1981.
  • КолоЯременко П. К. Іван Вишенський. — Київ, 1982.
  • Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові // Паславський І. В. З історії розвитку філоссова В. П. Автограф Ивана Вишенского // Федоровские чтения, 1978. — Москва, 1981.
  • офських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984
  • Іван Вишенський. Твори / Пер. В. О. Шевчука. — Київ: Дніпро, 1986.
  • Іван Вишенський // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  • Grabowicz, George G. The Question of Authority in Ivan Vyšens'kyj: A Dialectics of Absence. // Harvard Ukrainian Studies: Proceedings of the International Congress Commemorating the Millenium of Christianity in Rus’-Ukraine. — Vol. 12/13. — 1988/1989. — P. 781—794.
  • Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — Київ, 1990.
  • Стратій Я. М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації // Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ, 1991.
  • Перше Відродження (1580—1610) // Грушевський, М. Історія української літератури: у 6 т. — Київ: Либідь, 1995. — Т. 5. — С.91-163, 234—266.
  • Стратій Я. Вишенський, Іван // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.

Посилання[ред.ред. код]