Вища освіта в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ви́ща осві́та в Украї́ні має довгу та багату історію. Українських студентів, випускників та вчених уже давно знають і цінують по всьому світі. Першовідкриття та новаторські дослідження вчених, які працювали в українських інститутах та академіях, таких як Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський і Євген Патон, є частиною загальної історії наукового прогресу світу.

Станом на 2007 рік в Україні налічувалось 951 закладів вищої освіти: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів, вищих професійних училищ та ін.

Структура[ред. | ред. код]

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

Вища освіта[ред. | ред. код]

Вища освіта — сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти[1]

Зміст навчання[ред. | ред. код]

Зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Нормативний термін навчання[ред. | ред. код]

Нормативний термін навчання — термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти;

Стандарт вищої освіти[ред. | ред. код]

Стандарт вищої освіти — сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Рівні вищої освіти[ред. | ред. код]

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:

  • початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
  • перший (бакалаврський) рівень;
  • другий (магістерський) рівень;
  • третій (освітньо-науковий) рівень;
  • науковий рівень.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов'язків за обраною спеціальністю.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Науковий рівень вищої освіти відповідає дев'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв'язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення. [1]

Якість вищої освіти[ред. | ред. код]

Якість вищої освіти  — рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти.[1]

Якість вищої освіти в Україні невисока, однією з причин є корупція у вишах.[2]

Якість освітньої діяльності[ред. | ред. код]

Якість освітньої діяльності — рівень організації освітнього процесу у закладі вищої освіти, що відповідає стандартам вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та сприяє створенню нових знань.[1]

Науково-методичне забезпечення вищої освіти[ред. | ред. код]

Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні заклади вищої освіти, науково-методичними установами та закладами вищої освіти.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею закладів вищої освіти. Підготовка та забезпечення закладів вищої освіти навчально-методичною документацією повинна відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

Закон України «Про вищу освіту»[ред. | ред. код]

З 2002 по 2014 роки в Україні діяв попередній Закон «Про вищу освіту».

1 серпня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав новий Закон «Про вищу освіту» № 1556-VІI, який парламент ухвалив у другому читанні та в цілому[3]. Закон сприймається як перемога громадянського суспільства і лобістів від освіти, хоча ним просувалися й лазівки щодо іншомовного навчання у вишах.

Закон визначає концептуальні засади модернізації вищої освіти — інтеграція вищої освіти України до Європейського простору шляхом реалізації положень та принципів Болонського процесу; забезпечення якості вищої освіти і науки шляхом розвитку незалежної системи забезпечення якості вищої освіти; інтеграція освіти, науки та інновації; автономія закладів вищої освіти; співпраця закладів вищої освіти та бізнесу у сфері вищої освіти і науки шляхом запровадження механізмів інноваційного розвитку країни за рахунок взаємодії освіти, науки, бізнесу і держави", — йдеться на веб-сайті українського президента.

Новий закон розширює автономію університетів, забороняє стягувати додаткову плату зі студентів за виготовлення дипломів та посилює відповідальність за плагіат.

Число вишів[ред. | ред. код]

Станом на січень 2017 в Україні мережа закладів вищої освіти І—II рівнів акредитації (коледжів, технікумів і училищ) налічує 742 заклади, з них 418 самостійних (175 — державної форми власності, 179 — комунальної та 64 — приватної форм власності), 324 структурні підрозділи університетів й академій.[4]

За формою власності

Сектор державної форми власності (заклади вищої освіти, шо засновані державою, фінансуються з державного бюджету й підпорядковуються відповідному центральному органу виконавчої влади) включає 232 виші III—IV рівнів акредитації та 517 — I—II рівнів&. Серед них 141 університет, 52 академії, 39 інститутів і консерваторій, 128 коледжів, 231 технікум і 158 училищ.

Сектор приватної форми власності (заклад вищої освіти, заснований на приватній власності й підпорядкований власнику (власникам)) налічує 126 вишів III—IV рівнів акредитації та 76 — I—II рівнів. У тому числі 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.

Чисельність і середній вік студентів[ред. | ред. код]

За роки незалежності України чисельність студентів на 10 тис. населення збільшилася з 310 до 578 осіб.

Станом на 1 серпня 2013 р. у ЗВО України було зареєстровано 2 200 100 заяв від 703 800 абітурієнтів[5].

Середній вік студента в 1993 році становив 20 років, в 2010 — 19.

Напрями і спеціальності освіти[ред. | ред. код]

Вища школа України готує фахівців із 76 напрямів і 584 спеціальностей, що дозволяє задовольняти потреби всіх сфер суспільного життя країни.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти[ред. | ред. код]

Цей орган управління у сфері вищої освіти було створено в 2014 року. Його повноваження це: формування вимог до системи забезпечення якості вищої освіти, аналіз якості освітньої діяльності закладів вищої освіти, формування пропозицій щодо переліку спеціальностей, проведення акредитації освітніх програм та інші.

Агентство формується з 25 членів і формується на квотних засадах. 27 липня 2016 Кабінет Міністрів затвердив персональний склад НАЗЯВО. Деякі призначення одразу викликали спротив громадськості. Наприклад в наукових роботах Руслана Гурака, що був обраний до НАЗЯВО 9 вересня 2016 року на ІІ Всеукраїнському з'їзді закладів вищої освіти державної форми власності, було знайдено плагіат.[6]

Реформи у вищій освіті[ред. | ред. код]

Влітку 2016 вперше було впроваджено Зовнішнє незалежне оцінювання для студентів, що вступають на магістратуру[7]. Воно стосуватиметься тільки юридичних спеціальностей восьми університетів, що погодилися взяти участь в пілотній програмі.

Восени 2016 року було оприлюднено плани МОН відмінити ряд освітньо-кваліфікаційних рівнів: спеціалістів, кандидатів наук та неповної вищої освіти. Після введення змін, повинні залишитися таки рівні: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук.[8]

Узимку 2016 року було заявлено про створення нового ЗВО[9] — Київського академічного університету (навчальний заклад на основі КНУ ім. Тараса Шевченка та Академією наук). Його мета створення закладу вищої освіти з якісною освітою, що підвищив би рівень конкуренції між університетами та модернізувати саму вищу освіту в Україні. Спільно з Академією наук фізико-технічний заклад прийматиме і навчатиме дітей найбільш розвинутих у математиці. Київський академічний університет — це пілотний проект, такі університети планується відкрити і в Львові, Одесі, Харкові та Дніпрі.

Джерела фінансування[ред. | ред. код]

Контингент студентів за джерелами фінансування розподіляється так:

  • у вишах I—II рівнів акредитації
  • 51,3 % студентів навчаються на кошти державного бюджету,
  • 35,5 % — на кошти фізичних і юридичних осіб,
  • 11,7 % — на кошти місцевого бюджету,
  • 1,5 % — на галузеві кошти;

у вишах III—IV рівнів акредитації

  • 54,9 % студентів навчаються на кошти державного бюджету,
  • 43,0 % — на кошти фізичних і юридичних осіб,
  • 0,4 % — на кошти місцевого бюджету,
  • 1,7 % — на кошти зацікавленої галузі.

Тобто кожен другий студент є інвестором системи вищої освіти.

Проблеми територіальної організації вищої освіти в Україні[ред. | ред. код]

З набуттям незалежності України, відбувалося почасти анархічне утворення закладів вищої освіти, що призвело до суттєвих диспропорцій. Наприклад, у невеликому містечку Глухів з 34-тисячним населенням діє Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, в якому навчається понад 5 тисяч студентів. Подібна ситуація і з Національним університетом «Острозька академія» в невеличкому містечку Острог, де проживає всього 16 тисяч мешканців. А з іншого боку, у багатьох великих містах Донбасу (наприклад, Хрустальний, Бахмут, Кадіївка, Єнакієве, Костянтинівка, Довжанськ) та інших територій України (наприклад, Горішні Плавні, Ковель, Коростень, Шепетівка, Бердичів, Конотоп, Ізмаїл тощо) немає жодного закладу вищої освіти, що вкрай негативно відбилося на морально-інтелектуальній сфері у цих населених пунктах.

Детальний науковий аналіз даних проблем вперше зробив у своїй кандидатській дисертації «Територіальна організація вищої освіти України», кандидат географічних наук, науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України Січкаренко Кирило Олексійович. У даній науковій роботі дані оптимізовані рекомендації по усуненню наявних диспропорцій в територіальній організації вищої освіти в Україні.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Від контролю до культури якості: перезавантаження процесів забезпеченя якості в українській вищій школі = От «что такое плохо?» к культуре качества: перезагрузка процессв обеспечения качества в украинской школе="We chare because we care": reloading the processes of quality assurance in the Ukrainian higher education: практ. посіб. / [редкол.: С. Гришко та ін.]. — Львів: Компанія «Манускрипт», 2014. — 168 с. : іл. — (Програма Tempus). — Текст парал. укр., рос. — ISBN 978-966-2400-38-0
  • Імператив якості: вчимося цінувати і оцінювати вищу освіту = «Что такое хорошо»: учимся ценить и оценивать высшее образование=Quality matters: how to value and evaluate higher education: навч. посіб. / [за ред. Т. Добка, М. Головянко, О. Кайкової та ін.]. — Львів: Компанія « Манускрипт», 2014. — 572 с. : іл. — (Програма Tempus). — Текст парал. укр., рос. — ISBN 978-966-2400-37-3
  • Національний портал забезпечення якості вищої освіти. Інструкція для користувача: інстр. для користувача / О. Л. Шевченко, Ю. М. Горобець, О. Ю. Шевченко, В. В. Сокол. — Львів: [б. в.], 2014. — 48 c. — (Програма Tempus).
  • Національний портал забезпечення якості вищої освіти. Інструкція для розробників сторонніх систем щодо інтеграції їх з національним порталом забезпечення якості вищої освіти / О. Ю. Шевченко, В. В. Сокол, О. Л. Шевченко. — Львів: [б. в.], 2014. — 32 c. : іл. — (Програма Tempus).