Владимир
.png)
Влади́мир (рос. Владимир, МФА: [vlɐˈdʲimʲɪr], давньорус. Володимѣрь) — місто обласного підпорядкування в Російській Федерації, адміністративний центр Владимирської області.
Населення міста становить 339 494 особи (2008).
Зміст
Географія[ред. • ред. код]
Місто розташоване в основному на лівому березі річки Клязьма, лівої притоки Оки, басейн Волги, та невеликою площею на правому березі. З півдня на південного сходу до міста підходять лісові масиви.
Площа Владимира спочатку становила 124,6 км², хоча забудова займала тільки 60 км². У 2006 році в межі міста була включена низка навколишніх селищ, які нині перетворені на окремі мікрорайони. Після такої реформи площа Владимира становить 308 км².
Історія[ред. • ред. код]
Назва міста походить від князівського імені Володимир, і в старовину записувалося як Володимѣрь, де прикінцеве ь походить від праслов'янського присвійного суфікса *-jь (тобто «Володимирів», «місто Володимира»); надалі назва збіглася за формою з особовим ім'ям[1], яке в Росії зараз вживається у церковнослов'янській неповноголосній формі «Владимир» (див. докладніше про походження імені «Володимир»). Раніше вживались також назви Володимир-на-Клязьмі та Володимир-Заліський, що було пов'язане з існуванням ще одного Володимира, Володимира-Волинського, в Україні.
Перші люди на території міста селились ще приблизно 30-25 тисяч років до н. е. — Сунгірська стоянка. В III тис. до н. е. сюди приходять волго-фінські племена. В VI-VII століттях територію заселяють фіно-угорське плем'я меря. В IX—X століттях сюди проникають слов'яни — ільменські словіни. В VIII-X століттях на пагорбі, де пізніше був збудований Успенський собор, знаходилось мерянське поселення. З 1990-х років насаджується теза, що місто начебто заснував Володимир Святославович в 990 році, приписуючи час закладення Володимира на Волині до даного поселення.
З 1108 року місто закладається і укріплюється Володимиром Мономахом, як опірний пункт захисту Ростово-Суздальського князівства[2]. В 1157 році князь Андрій Боголюбський переніс сюди столицю Володимиро-Суздальського князівства. В XII столітті місто, разом із Суздаллю, було центром володимиро-суздальської школи мистецтва. В 1238 році на місто напали татари, які нападали потім ще кілька разів. В 1299 році Володимир стає резиденцією (осідком) київських митрополитів. Однак на середину XIV століття ця роль переходить до Москви. В 1382 році на місто напав Тохтамиш, в 1441 році — татарський царевич Талич та нижньогородський воєвода Карамишев.
В 1609 році володимирці повстали проти ставленика Лжедмитрія II воєводи Вельямінова. 1614 року на Володимир напали поляки на чолі з Лисовським. З 1719 року Владимир — центр провінції, з 1778 року — намісництва, з 1796 року — губернії. В листопаді 1797 році тут була відкрита перша типографія, 1804 року — гімназія, в 1834 році — бібліотека. В 1838-40 роках в місті був у засланні О. І. Герцен. 1847 року був заснований драматичний театр, 1861 року — прокладена залізниця, 1862 року — заснований краєзнавчий музей, 5 грудня 1908 року — збудована перша електростанція.
В жовтні-листопаді 1917 року в місті встановлюється радянська влада. 25 червня 1927 року тут бував В. В. Маяковський. 14 січня 1929 року Владимир переходить до складу Івановської області. 5 березня 1932 року почав працювати хімічний завод, у травні — машинобудівний. 14 серпня 1944 року Владимир стає центром області. 21 квітня 1945 року збудовано тракторний завод, 1950 року відкрито педагогічний інститут, 8 листопада 1952 року прокладена перша тролейбусна лінія, 1952 року відкрито стадіон «Торпедо», 1960 року збудовано міст через Клязьму, 1964 року відкрито політехнічний інститут.
Владимирська в'язниця[ред. • ред. код]
Владимирський централ — в'язниця для особливо небезпечних злочинців, яка була побудована за указом імператриці Катерини II в 1783 . В 1906 стала називатися централом.
Владимирська в'язниця входила в систему «особливих таборів і тюрем», організовану для утримання засуджених до позбавлення волі шпигунів, учасників різних антирадянських організацій та інших.
Адміністративний поділ[ред. • ред. код]
Місто адміністративно ділиться на три округи (2002):
- Ленінський — 119 356 осіб
- Октябрський — 79 991 особа
- Фрунзенський — 116 607 осіб
1 січня 2006 року в межі міста було внесено кілька навколишніх селищ:
- Абакумово
- Енергетик — 6 029 осіб (2002)
- Заклязьменський
- Злобіно
- Комунар — 3 208 осіб (2002)
- Кусуново
- Лунєво
- Мостострой
- Нємцово
- Оргтруд — 4 496 осіб (2002)
- Спаське
- Уварово
- Шепелєво
- Юр'євець — 11 618 осіб (2002)
Міста-побратими[ред. • ред. код]
Чехія — Усті-над-Лабем
Фінляндія — Керава
Польща — Єленя-Ґура
Німеччина — Ерланген
Італія — Ангіарі
Велика Британія — Кентербері
КНР — Чунцін
Франція — Сент
Канада — Калгарі
Японія — Нара
США — Блумінгтон-Нормал
Культура і освіта[ред. • ред. код]
Серед закладів освіти в місті діють державний університет, державний гуманітарний університет, юридичний інститут, інститут бізнесу та кілька філіалів інших вузів країни. Серед середніх спеціальних закладів освіти — 8 професійних ліцеїв, 2 професійних училища, сільськогосподарський технікум, авіамеханічний, медичний, музичний, культури та мистецтв, педагогічний, політехнічний, будівельний, торгово-економічний та хіміко-механічний коледжі, технікум економіки та права.
Владимир має розвинену базу туристичних закладів — численні готелі («Владимир», «Золоте кільце», «Зоря», «Клязьма» та ін.), кафе та ресторани.
Серед закладів культури діють обласний драматичний театр імені А. В. Луначарського, театр ляльок та філармонія. Працюють музеї Владимиро-Суздальського заповідника.
Економіка[ред. • ред. код]
Владимир — великий промисловий центр Росії. В місті працюють підприємства машинобудівної (заводи автоприладобудівний, тракторний, точних машин, електроніки та електроприладів), хімічної (хімічний завод), електроенергетики (ПМЕС та 2 ТЕЦ) та харчової (заводи лікеро-горілчаний, молочний) промисловостей. На 2008 рік всіма підприємствами міста було вироблено продукції на загальну суму 37,8 млрд руб.
Транспорт[ред. • ред. код]
Місто є великим транспортним вузлом. Через Владимир проходить залізниця Москва-Нижній Новгород, тут починається залізнична гілка Владимир-Тума. Центральний залізничний вокзал знаходиться на березі річки Клязьма, поряд з річковим вокзалом. Великі вокзали містяться також в нових мікрорайонах міста — Юр'євець та Боголюбово.
Через місто проходить автомагістраль М-7 «Волга» з Москви на Нижній Новгород. На північ йдуть магістралі А-113 до міста Іваново, Р-74 на Ростов та Р-75 на Александров, на південь — Р-72 на Муром та Р-73 на Туму. В останні роки збудована велика об'їздна дорога правим берегом річки Клязьма.
На західній околиці міста знаходиться аеропорт міжнародного значення «Владимир».
В самому місті діють тролейбусне та автобусне сполучення. Є проект будівництва метрополітену.
Сакральні споруди та інші видатні місця[ред. • ред. код]
В місті нараховується 239 будівель, що охороняються. Більшість збережених храмів Владимира відносяться до доби бароко.
- «Золоті ворота» (1158–1164 рр., перебудовані наприкінці XVIII ст. — білокам'яна тріумфальна арка, над нею церква Ризположення (1795–1810 рр.)
- Успенський собор (1158–1160 рр., перебудований в 1185–1189 рр.) — білокам'яний собор з фресками XII ст. та 1408 р. (роботи Андрія Рубльова та Даниїла Чорного), 1810 р. до собору прибудована дзвіниця у стилі псевдоготики
- Дмитрієвський собор (1194–1197 р.)
- Княгинін монастир із Успенським собором (межа XV–XVI ст., фресковий ансамбль 1640-х рр.) та Казанською церквою (1789 р.)
- Церква Успіння Богородиці (раніше тут був монастир; 1644–1649 р., т. зв."узорочьє")
- Церква Миколи Чудотворця Галейського (1732–1735 рр.) — в наришкінському стилі
- Церква Святого Микити (1762–1765 р.) — в стилі єлизаветинського бароко
- Миколо-Кремлівська церква, 1761 р., бароко.
- Троїцька церква — 1740–1746 рр., в наришкінському стилі, дзвіниця XIX ст., класицизм
- Ансамбль холодної Спасо-Преображенської (1772–1778 рр., бароко, на місці найдревнішого у місті храму XII ст.) та теплої Микольської (кінець XVII ст.) церков
- Споруди Богородице-Різдвяного монастиря (XVII–XXI ст.)
- Вознесенська церква (1718–1724 рр., бароко) із дзвіницею (1813 р., класицизм)
- Князь-Володимирська церква (1785 р., бароко)
- Георгіївська церква (1778–1796 рр., бароко, на місці храму XII ст.)
- Церква Михайла Архангела у Красному Селі (1788 р., перехід від бароко до класицизму)
- Олексіївський монастир із собором Костянтина та Єлени (1770-і рр., бароко)
- Церква Михайла Архангела («Червоний храм»). 1893 р., псевдоросійський стиль.
- Церква Миколи Чудотворця в Кусуново. 1721 р., в наришкінському стилі.
- Церква Різдва Богородиці в Ковергіно (1845–1856 рр.) — у псевдовізантійському стилі
- Торгові ряди (1787 р.)
- Будівля міської лікарні («Білий корпус») — 1799–1802 рр., класицизм
- Срітенська церква (класицизм, 1807 р.)
- Троїцька церква («Червона») — 1913 р., модерн
- Католицький храм Святого Розарія (1894 р.)
- Пам'ятник до 850-річчя Владимира (1960 р.) — скульптор Д. Б. Рябічев, архітектор О. Н. Душкін
Відомі люди[ред. • ред. код]
- Володимир Безобразов — російський економіст, академік Петеребурзької АН (з 1867)
- Микола Воронін — археолог, доктор історичних наук
- Микола Казанський — російський ботанік, флорист
- Михайло Лазарєв — російський адмірал, мандрівник
- Михайло Сперанський — державний діяч
- Микола Столєтов — генерал, герой Шипкінської оборони
- Сергій Танєєв — російський композитор
Література[ред. • ред. код]
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Владимир |
- Сайт міської ради
- Інтернет-енциклопедія міста
- Владимиро-Суздальський заповідник
- Історія міста
- Інформаційний портал
- Супутниковий знімок та галерея
|
||||||||||||||
