Владимир Вазов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владимир Вазов
болг. Владимир Вазов
Vladimir Vazov.jpg
Народження 14 травня 1868(1868-05-14)
Сопот
Смерть 20 травня 1945(1945-05-20) (77 років)
с. Рібаріця, Тетевен
Поховання
Рід військ Артилерія, піхота
Освіта Військове училище (Софія)
Роки служби 18871920
Звання генерал-лейтенант
Командування Q12277776?
Війни / битви Перша Балканська війна 1912—1913
Друга Балканська війна 1913
Перша світова війна
По відставці мер Софії (1926-1932)
Нагороди
Liakat Medal орден «Святий Олександр» орден «За хоробрість» орден «За військові заслуги»
Владимир Вазов у Вікісховищі?

Владимир Вазов (болг. Владимир Вазов; нар. 14 травня 1868, Сопот — пом. 20 травня 1945, с. Рібаріця, Тетевен) — болгарський військовик, генерал-лейтенант.

Сім'я[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї купця Мінчо Вазова. Його братами були письменник Іван Вазов і генерал Георгі Вазов. Був одружений на Маре Горановій, в сім'ї було троє синів. Перші двоє — Георгі (хімік) і Іван (адвокат) — були названі в честь братів. Третій носив батькове ім'я Владимир і також став офіцером.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив гімназію в Пловдиві (1886), Військове училище в Софії (1887), стажувався в Ессені (Німеччина). Закінчив Стрілецьку артилерійську школу в Царському Селі в Росії (1903), курс скорострільних знарядь у Франції.

Військова служба[ред. | ред. код]

З 1888 служив в 5-му артилерійському полку в Шумені, з 1891 — ад'ютант у 2-му артилерійському полку, в 1893 входив до складу комісії з прийому нової артилерійської матеріальної частини. З 1893 — командир батареї в 5-му артилерійському полку, з 1896 — на тій же посаді в 4-му артилерійському полку в Софії.

У 1904 був членом спеціальної комісії, що займалася вибором скорострільних знарядь для болгарської артилерії, яка брала участь в порівняльних випробуваннях в Німеччині і Франції. З 1904 — командир відділення в 8-му артилерійському полку. З 1906 — помічник начальника новоствореної Артилерійській школи і начальник стройового та господарського відділення в Артилерійській інспекції. З 1909 — знову командир відділення в 8-му, а з 1910 — в 5-му артилерійському полку.

Участь в Балканських війнах[ред. | ред. код]

У 1912-1913 — командир 4-го швидкострільного артилерійського полку в складі 1-ї Софійської дивізії. На цій посаді брав участь у Першій і Другій Балканських війнах.

Під час Першої Балканської війни воював в переможному для болгарських військ бою при Гечкенлі (9 жовтня 1912).

Під час Другої Балканської війни брав участь в боях між Царібродом і Піротом.

Після закінчення війни, в 1913, знову був начальником стройового та господарського відділення в Артилерійській інспекції.

Участь у Першій світовій війні[ред. | ред. код]

З 1915 — командир 5-ї артилерійської бригади. Учасник Першої світової війни, в листопаді 1915 був важко поранений.

З березня 1916 — командир 1-ї піхотної бригади 5-ї піхотної дивізії. З березня 1917 — командир 9-ї Плевенської піхотної дивізії в складі 1-ї армії, змінив генерала Стефана Нерезова. Ця дивізія з 1916 займала ділянку фронту від річки Вардар до озера Дойран. Під керівництвом і за найактивнішої участі полковника Владимира Вазова тут був створений глибоко ешелонований оборонний район, при цьому командир дивізії використовував поради свого брата, генерала і військового інженера Георгі Вазова. У квітні — травні 1917 болгарські війська успішно захистили ці позиції від наступаючих британських військ. З 22 по 26 квітня болгарські позиції витримали потужну артилерійську підготовку, в якій брали участь 86 важких і 74 польових знаряддя, що випустили в цілому 100 тисяч снарядів. Атака 8 — 9 травня завершилася невдачею, з великими втратами для британців. За відзнаку 20 травня 1917 Вазов був підвищений до звання генерал-майора.

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Пѣевъ, Петко. Генералъ-лейтенантъ Владимиръ Вазовъ. София, Печатница «Стопанско развитие», 1943.
  • Марков, Иван. Осми випуск на Софийското военно училище. София, Печатница на Военно-издателския фонд, 1937.