Владиславка (Миронівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Владиславка
Vladisl 2.jpg Wlad flag.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська
Район/міськрада Миронівський
Рада/громада Владиславська сільська рада
Код КОАТУУ 3222981201
Основні дані
Засноване 1754
Населення 1666
Площа 30,7 км²
Густота населення 54,270 осіб/км²
Поштовий індекс 08842
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°37′39″ пн. ш. 30°56′41″ сх. д. / 49.62750° пн. ш. 30.94472° сх. д. / 49.62750; 30.94472Координати: 49°37′39″ пн. ш. 30°56′41″ сх. д. / 49.62750° пн. ш. 30.94472° сх. д. / 49.62750; 30.94472
Водойми р. Бутеня
Відстань до
обласного центру
102 км
Відстань до
районного центру
3 км
Найближча залізнична станція Миронівка
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради 08842, Київська обл., Миронівський р-н, с. Владиславка, вул. Центральна, 183; тел. 4-51-37[1]
Сільський голова Лясківська Тетяна Миколаївна[1]
Карта
Владиславка. Карта розташування: Україна
Владиславка
Владиславка
Владиславка. Карта розташування: Київська область
Владиславка
Владиславка

Владиславка у Вікісховищі?

Владисла́вка — село в Україні, у Миронівському районі Київської області, розташоване при автомагістралі Київ — Дніпропетровськ, за 3 км від районного центру — м. Миронівка та за 4 км від однойменної залізничної станції.

Село є центром Владиславської сільської ради, якій підпорядковані села Вахутинці та Гулі. Чисельність населення становить 1666 осіб.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Владиславка на топографічній мапі[2]

Село розташоване в долині річки Мокра Бутеня — правої притоки річки Росава. Межує на півночі з селом Юхни, на заході з селом Шупики, на сході з райцентром, а на півдні з селом Гулі.

Урбаноніми[ред. | ред. код]

Вулиці: Заводська, Кириченка Федора академіка, Набережна, Центральна[3]

Герб[ред. | ред. код]

Опис: «На червоному три квітки в косу балку срібні».

Кольори — від засновників села Браницьких.Квітки — села Владиславка, Гулі та Вахутинці, які входять до складу громади та до приходу церкви Успення Богородиці. Квітку іноді вважали символом цієї небесної покровительки села Владиславки. Сьогодні також — весна, відродження, процвітання та екологічні гаразди.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про хутір Владиславка датується початком XVIII століття, а письмова згадка 1754 роком — у діаріуші отця Якова та у люстраціях нового власника Богуславського староства Францішека Жевуського.

На початку ХІХ століття власником цих земель став польський коронний гетьман, а згодом генерал від інфантерії російської служби Францішек Ксаверій Браницький. На місці невеличкого поселення був влаштований великий фільварок, котрий мав площу у 1300 десятин і з часом розрісся у село, яке було назване на честь сина його засновника — Владислава Браницького. Тоді село належало до Богуславського староства.

У середині ХІХ століття цими землями володів останній представник цього роду — онук Ксаверія Браницького Костянтин. За даними люстрації 1858 року у поселенні Владиславовка (з плином часу назва трансформувалася у Владиславку) чисельність населення складала 1783 особи — 878 чоловіків та 905 жінок.[4]

Ось як пише про це відомий краєзнавець Леонтій Похилевич у своїй книзі «Сказання о населённых местностях Киевской губернии», виданій у 1864 році, пише: «Владиславка…населена недавно и названа в прославление имени Владислава Браницкого. В деревне этой устроен фольварок — один из главных и живут экономические оффициалисты; учреждены также волостное управление и волостной суд».[5][6]

Костянтин Браницький у 1869 році продав свої маєтки в межах Богуславщини царському уряду, до яких належала й Владиславка.

У 1880 році в селі почала працювати цегольня. У 1899 році побудована перша шосейна дорога через Владиславку, що сполучала Миронівку та Богуслав. Завдяки фінансовій підтримці промисловця Михайла Коржуйова в селі у 1903 році почав працювати млин (нині — млин-крупзавод, який є філією ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів», випускає вісім видів круп), а у 1910 році завершено будівництво церкви Різдва Богородиці (проект київського архітектора Миколи Юргенса).

У 1930 році у Владиславці був створений колгосп «Жовтнева перемога». До населення почали застосовуватися заходи репресивного характеру, а саме, відбиралися продукти харчування, худоба, посівні фонди (пшениця, гречка та ін.), виселялися цілі родини з власних осель, відбирали сільськогосподарську техніку (молотарки, плуги тощо). Заходи радянської влади посилилися у 1932—1933 роках та призвели до масових смертей, переважно, серед сільського населення. Під час Голодомору 1932—1933 років, від штучного голоду у Владиславці померло 318 осіб.[7]

Багато мешканців Київщини, у тому числі й Владиславки, стали жертвами необгрунтованих політичних репресій 19371938 роках, в історичній литературі ці події відомі, як Великий терор. У цей час було репресовано шість мешканців села, із таборів повернулося лише троє.[8]

Пам'ятник на місці братської могили воїнів Червоної Армії, які загинули під час Другої світової війни

За мужність та героїзм, проявлені у роки Великої Вітчизняної війни, понад 250 мешканців села нагороджено орденами та медалями.

У 1960-1970-х роках в селі знаходилася центральна контора колгоспу ім. В. Чапаєва, земельні угіддя якого становили 2120 гектарів, у тому числі орної землі 1780 гектарів. Напрям господарювання — вирощування зернових культур та м'ясо-молочне тваринництво.[9] У 1975 році в результаті укрупнення колгоспу ім. В. Чапаєва, до нього було приєднано колгосп «Перше Травня» (с. Юхни), а 1988 року юхнівський колгосп від'єднюється від колгоспу ім. В. Чапаєва та стає самостійним господарством.

За особливі успіхи у розвитку сільського господарства орденами, медалями Радянського Союзу було нагороджено Г. Я. Кириченка — орденом Леніна, К. І. Корнієнко — орденом Леніна та орденом Жовтневої Революції, В. Ф. Комара — орденом Жовтневої Революції, А. М. Бреуса — орденом Жовтневої Революції, В. Я. Коваленка — орденом «Знак Пошани», а також присвоєння почесного звання Заслужений працівник сільського господарства Української РСР — О. С. Корнієнку та М. В. Клименку.

Рішенням Владиславської сільської ради від 9 грудня 2015 року № 19-3-VII та у відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в селі відбулося перейменування декількох вулиць. Зокрема, вул. Комсомольську на Заводську, вул. Леніна на Центральну.[10]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

За радянських часів у Владиславці розташовувалась центральна садиба колгоспу імені Чапаєва, земельні угіддя якого становили 2120 га, у тому числі 1780 га орної землі. Господарство мало зерново-тваринницький напрям. У селі працювали міжколгоспбуд, круп'яний та цегельний заводи.

Нині на території села функціонують підприємства — ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів».[11] та хлібоприймальне підприємство, що входять до складу холдингу «Миронівський хлібопродукт»[12]. Також тут знаходяться ПАТ «Миронівський райагробуд» (будівництво житлових і нежитлових будівель)[13], ТОВ «Дорожник» (будівництво доріг)[14], ТОВ цегельний завод «Владиславка»[15], СТ «Владиславка», ДП ветеринарної медицини, дільниця Конче-Заспівської ДЕУ (експлуатація автомобільних доріг).

В селі також працює декілька сільсько-господарських підприємств, які зосереджені на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, а також на тваринництві. Серед яких слід виділити, одне, мабуть, з найпотужніших підприємств у цій сфері — СТОВ «Зоря»[16], яке є правонаступником колгоспу ім. К. Ворошилова.

Село має відділення поштового зв'язку[17] та відділення «Ощадбанку» № 10026/0680[18].

Приватними підприємцями створено сільську перукарню, майстерні з ремонту та пошиття одягу та взуття, 4 магазини. Працюють кондитерський цех та пекарня ПАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство».

Освіта[ред. | ред. код]

У селі працює одна школа — владиславська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[19]

Для найменших мешканців села працює дошкільний навчальний заклад загального розвитку ясла-сад «Колосок» Владиславської сільської ради Миронівського району Київської області.[20]

Всі культурні заходи проходять в сільському Будинку культури. Наприкінці 2017 року завершено капітальний ремонт приміщення Будинку культури[21]. Також у Владиславці працює 2 бібліотеки: одна — у школі, а друга — у Будинку культури.

Історія розвитку шкільництва у Владиславці[ред. | ред. код]

1863 року у селі Вахутинці було споруджено та освячено церкву Введення Пресвятої Богородиці, при якій було відкрито церковно-приходську школу, де навчалися діти сіл Гулі та Владиславка. Навчання проводилося у приватному приміщенні, найчастіше, у попівській хаті, де в одній частині будинку був клас, а в іншій мешкав священник. У 1898 році церковно-приходську школу відвідувало 90 хлопчиків та 8 дівчаток. Учні навчалися групами, оскільки поділу на класи не існувало, бо клас на той час — це був ступіпь школи. У 1900 році школу відвідувало близько 45 дітей з Владиславки.

1908 року у Владиславці була відкрита церковно-приходська школа, що підпорядковувалася Вахутинській церкві. Навчання велося також у приватному будинку, що знаходився на території сучасної школи. До школи–грамоти — так вони тоді називались, ходило 43 хлопчики та 20 дівчаток. У 1910 році в селі споруджено та освячено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Тодіж само відбулося розділення парафії між Вахутинецькою та Владиславською церквами і це не оминуло й школи-грамоти, що також були розділені.

Після громадянської війни у селі створено курси лікнепу. Заняття у школі проводилося в будинку сільської управи, що знаходилась біля будівлі теперішньої сільської ради. Тут навчалися мешканці села, які раніше не навчались, вдень ходили на роботу, а вечорами приходили на заняття. 1923 року в селі створено сільську раду, де і продовжувалось навчання неписьменних. Школа була однокласною, у якій навчалося 4 групи дітей, яких навчав один вчитель.

Під час голодомору дітям у школі варили їсти калатуху з гречаного борошна у казані вмурованого у сінях школи, з колгоспу давали кукурудзу та хліб. Видавали по кусочку хліба та два черпаки калатухи.

Наприкінці липня 1941 року село було окуповане німецьким військом і з перших днів окупації занять в школі не проводилося. Окупаційна влада організувала школу у колгоспному свинарнику, силами радянських військовополонених. Директором тієї школи був вчитель, уродженець села Потоки Кочура Яків Якович. Тут учні навчалися декілька місяців, до початку холодів, а згодом школу перевели у приміщення контори крупзаводу. Вчителем німецької мови був Лавріненко Іван Іванович. Діти навчалися по довоєнних, радянських підручниках, деколи їх заставляли замальовувати портрети Леніна, Сталіна, інших відомих політичних діячів, а то й навіть і сторінки виривати. Під час окупації на Лавріненка був написаний донос. Він довго переховувався, але німці його знайшли… Його розстріляли у Бугановому яру разом із головою та секретарем сільської ради та багатьма іншими мешканцями Миронівського району.

Після війни відбудовано шкільні приміщення, для чого з Козина возили будматеріали. Першим повоєнним директором школи був Морозов. 25 листопада 1945 року на посаду директора владиславської школи призначено Шейка Володимира Андрійовича, а завучем був Єременко Володимир Гаврилович. У школу приходять молоді вчителі, які не мали вищої освіти, а деякі взагалі й педагогічної. Залишилася вірними своїй професії Сколота Дарія Олександрівна та Лавріненко Варвара Овсіївна, які розпочали працювати тут ще у 1937 році. У 1945 році владиславську школу відвідували вже учні з сіл Гулі та Вахутинці.

1957 року силами мешканців Владиславки та за фінансової підтримки колгоспу ім. В. Чапаєва було споруджено нову цегляну школу, а за рік потому толокою села — шлакову шкільну майстерню. Опалення на той час було водяним. У 1970 році на території школи споруджено ще одну будівлю, з одного боку якої була шкільна їдальня, а з іншого боку — однокімнатна квартира вчительки. У 1973—1976 роках шкільного приміщення не вистачає для усіх учнів, тому молодші класи навчаються у старому приміщенні сільської ради та приміщенні для вчителів (нині — приміщення СТ «Владиславка»). У 1976 році добудовано до школи два крила — два класи, бібліотеку та спортивну залу.

У 1975 року відбулося приєднання Гулівської восьмирічної школи до Владиславської восьмирічної школи, а чисельність учнів Владиславської школи збільшилася на 78 осіб.

Медицина[ред. | ред. код]

У Владиславці працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

Пам'ятки історії[ред. | ред. код]

Сакральні споруди[ред. | ред. код]

Церква Різдва Богородиці (1910)

У центрі села височіє справжня окраса Владиславки [22] — дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці[23]. Церква споруджена за проектом відомого київського архітектора Миколи Юргенса[24] коштом місцевого промисловця Михайла Івановича Коржуйова (за іншими даними — коштом громади села за активного сприяння місцевого промисловця М. Коржуйова). Усі матеріали місцеві мешканці заготовляли самі, зокрема, камінь на фундамент і дерево та перевозили їх власними кіньми. Вручну готували деревину для майстрів. Кожен старався зробити свій внесок у святу справу — спорудження церкви. Керував будівельними роботами місцевий житель Вакула Волошин, а допомагав йому Я. П. Кириченко.

У селі збереглися перекази про встановлення хрестів на куполах церкви. Робив це один з місцевих жителів. Коли він з хрестом на спині піднімався вгору спочатку до одного, а потім — до другого купола, усі в цей час стояли на колінах і молилися. При цьому були присутні багато священиків.

21 вересня 1910 року церкву було освячено во ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Від того часу Різдво Пресвятої Богородиці є сільським храмовим святом. 11 листопада того ж року у Владиславці вперше задзвонили церковні дзвони.[25].

Церква Різдва Пресвятої Богородиці являє собою типовий для Правобережжя дерев'яний храм з однією банею та дзвіницею. З точки зору народності, владиславська церква є найкращим зразком казьонного пізньоєпархіального стилю. Тобто коефіціент українства у неї один з найвищих серед еклектичних посестер.[26].

Нині храм знаходиться у доброму стані, має статус щойно виявленої пам'ятки архітектури та належить до Білоцерківської єпархії Миронівського благочиння УПЦ. Настоятель — ієрей Віталій Харчук.[27].

Пам'ятки монументального мистецтва[ред. | ред. код]

Меморіали, пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Пам'ятник радянським воїнам, що загинули під час Другої Світової війни.
  • Пам'ятник односельцям, що загинули під час Другої Світової війни.
  • Пам'ятник жертвам Голодомору (1932—1933) років. 22 листопада 2007 року, на сільському цвинтарі — місці масових поховань встановлено мармуровий пам'ятник жертвам Голодомору. Пам'ятник, виготовлений та встановлений приватним підприємцем О. В. Даниленком коштом Владиславської сільської ради.

Меморіальні (пропам'ятні) таблиці[ред. | ред. код]

У 2005 році на честь 100-річчя від дня народження Федора Кириченка — селікціонера, який вивів багато сортів високоврожайної озимої пшениці, на фасаді будівлі місцевої амбулаторії встановлено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що приміщення лікарської амбулаторії села Владиславка споруджено коштом Федора Кириченка.

21 вересня 2010 року на честь 100-річчя з дня відкриття храму Різдва Пресвятої Богородиці на фасаді святині встановлено та освячено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що храм був споруджений коштом парафіян за активного сприяння місцевого промисловця Коржуйова Михайла Івановича.[28]

Археологічні пам'ятки[ред. | ред. код]

Могильник черняхівської культури. Поблизу Владиславки — п'ять кургані.в[29].

Персоналії[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Працювали[ред. | ред. код]

  • Корнієнко Катерина Іванівна (нар.1928) — оператор машинного доїння, уславилась високими надоями; нагороджена орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного прапора.
  • Корнієнко Микола Васильович (нар.1938) — кандидат технічних наук, професор кафедри основ і фундаментів Київського національного університету будівництва і архітектури, заслужений працівник культури України.
  • Лавріненко Іван Іванович (1890—1943) — вчитель німецької мови у 1937—1943 роках у владиславській восьмирічній школі. Розстріляний німцями 20 липня 1943 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg село Владиславка (2015 р.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Владиславська сільська рада
  2. Київська обл., Миронівський р-н, с. Владиславка
  3. Карта Владиславки с улицами и номерами домов онлайн
  4. Władyslawka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — Т. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.). — S. 691—692 (пол.)
  5. Владиславка / Сказания о населенных местностях Киевской губернии… Лаврентий Иванович Похилевич… — С. 449.
  6. Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною… — С. 94.
  7. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні… — С. 534—535.
  8. Реабілітовані історією. Київська область… — С. 558—594.
  9. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область… — С. 459.
  10. Офіційний сайт Миронівської РДА: Владиславка, перейменування вулиць
  11. ПАТ «Миронівський ЗВКК»
  12. Про компанію «Миронівський хлібопродукт»
  13. Приватне акціонерне товариство «Миронівський райагробуд»
  14. Дорожник, ТОВ
  15. Цегельний завод «Владиславка», ТОВ
  16. Зоря, Сільськогосподарське ТзОВ
  17. Детальна інформація про відділення поштового зв'язку Владиславка
  18. Філії та відділення Ощадбанку: Київська область
  19. Владиславська ЗОШ І-ІІ ступенів
  20. Київська область. ІСУО: с. Владиславка, ДНЗ «Колосок»
  21. Будинок культури в Владиславці — ремонт завершують, планують спорткомплекс в Миронівці[недоступне посилання з серпень 2019]
  22. Владиславка на сайті «Україна Інкогніта»
  23. Владиславка, Миронівський р-н, Київська область: Церква Різдва Богородиці, 1910
  24. Церква Різдва Богородиці (1910)
  25. Владиславська парафія готується до ювілею — 100-річчя храму Різдва пресвятої Богородиці
  26. Київська область, Миронівський р-н, с. Владиславка: Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1910 рік
  27. Білоцерківська єпархія УПЦ
  28. Владиславка. Храм и дом культуры (рос.)
  29. Археологія та стародавня історія Миронівського району