Владислав Дердацький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владислав Домінік Дердацький
Народження 30 березня 1882(1882-03-30)
Смерть 10 листопада 1951(1951-11-10) (69 років)
Країна Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
Навчання Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність архітектор
Праця в містах Львів, Гливиці
Архітектурний стиль раціональний модерн, ар деко, функціоналізм
Нереалізовані проєкти новий палац мистецтв, новий костел св. Анни
CMNS: Владислав Дердацький у Вікісховищі

Владисла́в Доміні́к Дерда́цький (пол. Władysław Dominik Derdacki, 30 березня 1882, Сокаль — 10 листопада 1951, Гливиці) — львівський архітектор, педагог, представник львівської архітектурної школи міжвоєнного періоду.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 березня 1882 року в Сокалі. 1900 року закінчив школу. Вступив на інженерний відділ Львівської політехніки. Через рік перевівся на відділ архітектури. Був членом Спілки студентів архітектурного факультету. 1904 року експонував роботи на виставці Спілки у залах політехніки.[1] Закінчив навчання 1907 року з відзнакою. Став старшим асистентом на відділі архітектури. Працював в архітектурному бюро Івана Левинського (1907—1910), де спільно з Вітольдом Мінкевичем розробив ряд будинків. 1908 року став членом Політехнічного товариства у Львові.[2] Експонував деякі проєкти на виставках товариства. У червні 1908 року був одним із засновників створеного в рамках товариства «Кола архітекторів польських у Львові».[3] 1911 року спільно з Мінкевичем заснував власну архітектурну фірму. У 1911—1914 роках член мистецького об'єднання «Зеспул» (пол. «Zespół»). Входив до його правління.[4] 1913 року брав участь у колективній виставці об'єднання в залах Технологічного інституту.[5] З 1914 року член екзаменаційної комісії на кафедрі архітектури. 1920 року призначений надзвичайним, а 1924 року — звичайним професором на архітектурному відділі Політехніки. У 1922, 1923 а також у 1927—1930 роках — декан відділу архітектури. 1946 року став завідувачем кафедри будівництва Шльонської політехніки в місті Гливиці. Досліджував раціональне планування житлових будинків. Друкувався у фахових періодичних виданнях.

1910 року на виставці польських архітекторів у Львові спільно з Мінкевичем експонував проєкти дому Бромільських (конкурсний), наріжного прибуткового дому, палацу мистецтв, дому «Сокола» в Гусятині, дому кредитно-рільничого товариства в Перемишлі (конкурсний).[6] Член журі на конкурсах ескізів дому Ремісничої палати у Львові (1912)[7], проєктів будинку Гірничої академії у Кракові (1913)[8], будинку державної учительської семінарії у Пщині (1925)[9], санаторію в Криниці-Здруй (1926)[10], львівського костелу Матері Божої Остробрамської (1930)[11], польського павільйону для виставки у Нью-Йорку 1939 року (відбірковий конкурс 1938).[12] Помер у Глівіцах 10 листопада 1951 року.

Відомі роботи[ред. | ред. код]

У бюро Івана Левинського[ред. | ред. код]

Спільно з Вітольдом Мінкевичем у складі архітектурного бюро Івана Левинського, Дердацький опрацював ряд проєктів сецесійних будинків.

Спілка Дердацького і Мінкевича[ред. | ред. код]

1911 року Дердацький заснував власну архітектурну фірму спільно з Вітольдом Мінкевичем. Спілка спорудила ряд житлових і громадських споруд, розробляла конкурсні проєкти. Споруди за стилем відносяться переважно до модернізованого класицизму (неокласицизм, класицизуючий модерн).

Спільно з іншими архітекторами[ред. | ред. код]

Ряд споруд розробив самостійно, або у співавторстві з Юзефом Пйонтковським, Станіславом Ревуцьким.

  • Проєкт перебудови в неороманському стилі садиби Скібневських у селі Голозубинці (Хмельницької області). Розроблений для конкурсу 1904 року. Не здобув призових місць, однак придбаний журі. Експонували в одній з рисункових зал політехніки.[1]
  • Будинки польського гімнастичного товариства «Сокіл» у Гусятині, Буську, Скалаті. Проєкт гусятинського експонували 1910 року на виставці польських архітекторів у Львові.[6]
  • Нереалізований проєкт нового Палацу мистецтв із стилізованими мотивами народного дерев'яного будівництва (1910, співавтор Юзеф Пйонтковський). За іншими даними — співавтор Вітольд Мінкевич. Проєкт експонували того ж року на виставці польських архітекторів у Львові.[6]
  • Перша премія у конкурсі на проєкт будинку міської ради в Бережанах (1912).
  • Конкурсний проєкт нового корпусу Львівського університету на нинішній вулиці Грушевського, III місце (1913, співавтор Вітольд Мінкевич)[18]. Того ж року видано збірку присвячену конкурсу, куди зокрема увійшов проєкт Дердацького і Мінкевича.[19]
  • Проєкт оформлення інтер'єрів готелю «Краківського» (1914).
  • Будинок акціонерного товариства «Мотор» на вулиці Коперника 54, 56 (1922, співавтор Станіслав Ревуцький). Перший поверх був зайнятий гаражами, на другому влаштовано офіси[20].
  • Перебудова житлового будинку на вулиці Староєврейській, 31 (1924, співавтор Станіслав Ревуцький).
  • Добудова четвертого поверху та мансарди чільної частини будинку № 5 на вулиці Личаківській (1934, співавтор Станіслав Ревуцький).
  • Вілла Кшижевських на вулиці Кубійовича, 41 (1925).
  • Костел святого Казимира у формах спрощеного необароко в Новошичах (1925).[21]
  • Будинок VIII гімназії на вулиці Свєнціцького, 17 (1924—1926, нині головний корпус Українського католицького університету).
  • Житловий будинок пенсійного закладу Міських електричних мереж на вулиці Стрийській, 80—86. Проєкт 1927 року реалізований до середини 1928. Співавтор Станіслав Ревуцький. Проєкт огорожі та двох менших окремих корпусів не реалізовано.[22]
  • Котельний зал електростанції на Персенківці (1929, співавтор Станіслав Ревуцький).
  • Власна вілла у стилі функціоналізму на вулиці Цетнерівка, 18 (1930).
  • Дердацький, ймовірно, є автором необарокового костелу Потішення Пресвятої Діви Марії у Великому Ходачкові, збудованого 1934 року. Проєкт є дещо розвинутішою версією костелу в Новошичах.[21]
  • Фабрика рафінерії нафти на Знесінні.
  • Будівництво нових корпусів Політехніки на вулиці Стрийській у 1938 році. Через початок Другої світової війни не було завершено.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Projekt na dwór szlachecki // Gazeta Narodowa. — 20 maja 1904. — № 115. — S. 2.
  2. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów : Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 89.
  3. ↑ Ruch budowlany i rozmaitości // Przegląd Techniczny. — 1908. — № 30. — S. 376.
  4. ↑ Zespół // Architekt. — 1911. — № 6. — S. 87.
  5. ↑ L. S. II. Pokaz Towarzystwa sztuki stosowanej «Zespół» we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 246.
  6. ↑ а б в Sprawozdanie Komitetu Wystawy Architektów polskich // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 24. — S. 387.
  7. ↑ Konkurs na szkice domu Izby rękodzielniczej we Lwowie // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 58.
  8. ↑ Protokół sądu konkursowego nad projektami gmachu Akademii Górniczej w Krakowie // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 153.
  9. ↑ Protokół // Architekt. — 1925. — № 9. — S. 4.
  10. ↑ Protokół // Architekt. — 1926. — № 6—7. — S. 8.
  11. ↑ Betlej A. Kościół wotywny p. w. Matki Boskiej Ostrobramskiej na Łyczakowie // Koscioły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — S. 263. — ISBN 83-89273-17-9.
  12. ↑ Pawilon polski na wystawie w Nowym Jorku // Republika. — 31 marca 1938. — № 89. — S. 11.
  13. ↑ Ocena i rozstrzygnięcie sądu konkursowego na dom Towarzystwa Zaliczkowo-rolnego w Przemyślu // Czasopismo Techniczne. — 1910. — № 20. — S. 295—298.
  14. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 422. — ISBN 978-966-7022-77-8.; Lewiński Z. O prawa i zasady // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 28. — S. 361—363.
  15. ↑ Stefanowski B. Projekt laboratoryum maszynowego Politechniki we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 28. — S. 325—330, tabl. XXXIV—XLI.
  16. ↑ Архітектура Львова… — С. 461.
  17. ↑ Архітектура Львова… — С. 502; Rozstrzygnięcie konkursu na szkice kościoła Św. Anny we Lwowie // Architekt. — 1912. — № 5. — S. 59; Wyciąg z protokołu sądu konkursowego // Czasopismo Techniczne. — 1912. — № 18. — S. 238, tabl. XXI, XXII.
  18. ↑ Архітектура Львова… — С. 502—503; Rozstrzygnięcie konkursu na gmach uniwersytetu we Lwowie (wyciąg z protokołu) // Architekt. — 1913. — № 5-6. — S. 74, 77, tabl. 15; Z konkursu na gmach Uniwersytetu we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 243, 247; Konkurs na plany gmachu uniwersyteckiego // Przegląd Techniczny. — 1913. — № 20. — S. 286.
  19. ↑ Projekty konkursowe nowego gmachu Uniwersytetu we Lwowie // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 162.
  20. ↑ Архітектура Львова… — С. 554.
  21. ↑ а б Herniczek E. Kościół parafialny p.w. Św. Kazimierza w Nowoszycach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, 1998. — Т. 6. — S. 142, 144. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-85739-60-2.
  22. ↑ Lwów: miasto, architektura, modernizm / pod red. B. Czerkesa i A. Szczerskiego. — Wrocław : Muzeum Architektury we Wrocławiu, 2016. — S. 96. — ISBN 978-83-89262-96-7.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владислав_Дердацький&oldid=41819221