Владислав Желенський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владислав Желенський
Wladyslaw Zelenski lawyer 2001.jpg
Народився 11 липня 1903(1903-07-11)
Пархач
Помер 26 червня 2006(2006-06-26) (102 роки)
Париж
Поховання Монморансі
Країна Flag of Poland.svg Польща
Діяльність історик, адвокат
Знання мов польська[1]
Рід Q63532280?

Влади́слав Марце́лій Желе́нський гербу Цьолек (пол. Władysław Marceli Żeleński herbu Ciołek; 11 липня 1903(19030711), Пархач (нині Межиріччя, Сокальщина) або Львів — 25 червня 2006, Париж) — польський правник, прокурор, адвокат. Представник сторони звинувачення на Варшавському процесі ОУН у справі про страту за вироком Революційного трибуналу ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У післявоєнні роки — прибічник українсько-польського примирення, один з засновників українсько-польського товариства у Парижі.

Біографія[ред. | ред. код]

Уродженець України. Внук польського композитора, піаніста Владислава Марціяна Желенського (1837—1921), небіж журналіста, критика, письменника Тадеуша Боя-Желенського (1874—1941), розстріляного нацистами у Львові в липні 1941 разом із групою польських університетських викладачів.

Навчався у гімназії Кракова, в 11 років помер після смертельного поранення в одному з боїв його батько Станіслав — відомий архітектор Кракова, під час Першої світової війни — ад'ютант генерала Тадеуша Розвадовського.

Вступив на правничий факультет Варшавського університету, переїхав до міста. Певний час жив у дядька Тадеуша, де познайомився з Єжи Ґедройцем, з яким стали однодумцями в «українському питанні». Навчання поєднував із підробітками.

Майже 50 років розслідував справу «львівських професорів», завдяки йому ще раз було доведено непричетність до неї українців з батальйону «Нахтігаль». Створив власний архів, частина «Архіву Желенського» перебуває в Інституті генерала Сікорського в Лондоні, частина — в Архіві нових актів у Варшаві.

Взяв активну участь у роботі польсько-українського товариства, створеного у Парижі в червні 1976 р. Через 2.5 роки був обраний до керівництва Товариства, з грудня 1980 р. очолив його.

Брав участь в грудні 1979 р. у спільній українсько-польській конференції з нагоди 50-річчя ОУН. У Мюнхені зустрівся з діячем ОУН та науковцем Володимиром Янівим; за словами останнього, мав бажання працювати заради майбутнього.

Ініціював спільний українсько-польський заупокійний молебень у польському костелі Парижу по смерті Патріарха Української греко-католицької церкви кардинала Йосифа Сліпого. Підтримував греко-католиків, був прибічником створення патріархату УГКЦ.

У листі до відомої діячки українського жіночого руху Мілени Рудницької, яка його підтримувала, сказав:

« Наші народи… розташовані поблизу сусідами, мають однакові цілі: свободу і незалежність, повинні об'єднатися дружбою і взаємоповагою…. Дорога до цього веде через знаходження спільної моральної мови і однакової етичної позиції. «

Помер в Парижі, маючи 103 роки. Його відспівували в тому костелі, в якому проходив спільний молебень поляків і українців за упокій душі Йосипа Сліпого… Похований на польському цвинтарі Ле-Шампо в Монморансі.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]