Владислав Літманович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владислав Літманович
Władysław Litmanowicz
Wladyslaw Litmanowicz.jpg
Народився 20 лютого 1918(1918-02-20)
Вроцлав, Сілезія, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер 31 березня 1992(1992-03-31) (74 роки)
Поховання Північний комунальний цвинтар у Варшаві
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Діяльність Військовик, шахіст
Alma mater Faculty of Law and Administration, University of Warsaw[d]
Учасник Німецько-радянська війна
Військове звання Майор
У шлюбі з Mirosława Litmanowicz[d]
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)

Владислав Літманович (пол. Władysław Litmanowicz) справж. Абрам Вольф (пол. Abram Wolf; 20 лютого 1918 — 31 березня 1992) — польський шахіст, журналіст, шаховий функціонер і суддя єврейського походження. Юрист за освітою, у повоєнні роки суддя в сталінських процесах, виносив смертні вироки діячам польського підпільного руху за незалежність.

Життєпис[ред. | ред. код]

1939 році здобув ступінь магістра на Юридичному факультеті Варшавського університету[pl]. У червні 1941 року був депортований вглиб СРСР. Працював бухгалтером у колгоспі в Кагальнику під Азовом. У серпні 1941 року мобілізований до лав Червоної Армії і направлений у місячну Школу нижчого офіцерського складу. Після закінчення школи служив молодшим офіцером у підрозділах Червоної Армії. 11 серпня 1944 переведений у Польську Народну армію.

У 1947—1952 роках був суддею Військового Районного Суду[pl] в Кракові, Кельце та Варшаві. На цій посаді брав участь у сталінських процесах, зокрема, в процесі Тадеуша Клуковського і Георгія Кужепи, засуджених на смертну кару у Варшаві 1 жовтня 1952 року за статтею 86 KKWP. До смертної кари засудив також лейтенанта АК Едмунда Буковського[pl], чиї останки виявлені тільки 2013 року на Kwaterze na Łączce.

У 1952—1955 роках був oficerem do zleceń doradcy szefa ГПУ ВП[pl] полковника В. Зайцева. Кар'єру в Народному Війську Польському завершив 1955 року у званні майора (переведений в резерв).

У післявоєнний період належав до розширеної когорти провідних польських шахістів. Від 1948 до 1955 року п'ять разів виступив у фіналі чемпіонату Польщі, найкращий результат показавши 1951 року в Лодзі, де посів VIII місце. Від 1951 року був віце-президентом Шахової секції ГКФК[pl], відіграючи в її діяльності головну роль. Завдяки своїй організаційній діяльності брав участь у представницьких турнірах. У 1952 році виступив на міжнародному турнірі в Мендзиздроє, а також представляв Польщу на шаховій олімпіаді в Гельсінках (набрав 0,5 очка в 4 партіях).

Від початку 50-х років зайнявся письменницькою і журналістською роботою. Від середини десятиліття присвятив себе їй повністю, припинивши активну участь у змаганнях. У період 1950—1984 без перерви обіймав посаду головного редактора щомісячника Шахи. Також від 1950 року вів шаховий відділ у газеті Трибуна Люду. До середини 80-х років. редагував шахові колонки в декількох журналах, таких, наприклад, як: Express Wieczorny, Perspektywy, Żołnierz Polski, Żołnierz Wolności, Świat Młodych та інших. В 1956—1970 роках обіймав різні посади в Польському шаховому союзі[pl], зокрема був головою ради тренерів, віце-президентом з питань спорту і генеральним секретарем. У 1982 році отримав звання почесного члена ПШС. Від 1964 року обіймав посаду делегата ПШС до ФІДЕ, потім у 1970—1972 роках був членом Комісії з правил ФІДЕ, а з 1978 по 1982 — її секретарем. 1968 року отримав звання судді міжнародного класу. У своїй суддівській кар'єрі виконував функції арбітра, зокрема на трьох олімпіадах (1980, 1984, 1986), командному чемпіонаті світу (1985) і на багатьох інших міжнародних турнірах високого рангу.

За свої журналістські та публіцистичні досягнення 1973 року був нагороджений Хрестом кавалера, а 1982-го Хрестом офіцера Ордену Відродження Польщі. Має один з найбільших доробків серед усіх польських авторів, які писали про шахи. Відмінною рисою його творчості була передусім різноманітність тематики.

Похований на Комунальному північному цвинтарі у Варшаві[pl].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружиною Владислава Літмановича була Мирослава Літманович[pl], провідна польська шахістка 1960-х років, міжнародна майстриня від 1967 року, чемпіонка Польщі 1968 року, а також п'ятиразова учасниця шахових олімпіад (у 1957—1972 роках).

Окремі публікації[ред. | ред. код]

  • Obrona słowiańska — Warszawa 1951
  • Międzynarodowy turniej szachowy Sopot 1951 — Warszawa 1953
  • Reflektorem po szachownicach świata — Warszawa 1957 (wspólnie z E.Arłamowskim i A.Szymańskim)
  • Dykteryjki i ciekawostki szachowe — Warszawa 1971 (II wydanie 1974)
  • Polscy szachiści 1945—1975 — Warszawa 1976
  • Polscy szachiści 1945—1980 — Warszawa 1982
  • Nowe dykteryjki i ciekawostki szachowe — Warszawa 1983
  • Szachy od A do Z — dwutomowa encyklopedia, Warszawa 1986 (tom I) i 1987 (tom II) (wraz z J.Giżyckim)

Література[ред. | ред. код]

  • W.Litmanowicz, J. Giżycki «Szachy od A do Z», Warszawa 1986, str. 528—529
  • «Szachy» 2/88, Jubileusz 70-lecia Władysława Litmanowicza
  • K.Szwagrzyk «Zbrodnie w majestacie prawa 1944—1955» Wydawnictwo ABC Future, Warszawa 2000, str.118-119
  • K.Szwagrzyk «Prawnicy czasu bezprawia. Sędziowie i prokuratorzy wojskowi w Polsce 1944—1956» Kraków — Wrocław 2005
  • Tadeusz Wolsza, Olimpijczyk z partyjnego nadania. Droga Andrzeja Pytlakowskiego do drużyny olimpijskiej na szachową Olimpiadę w Helsinkach w 1952 r., w: Glaukopis, nr 30 z 2014, s. 200—204

Посилання[ред. | ред. код]