Володислав Опольський
| Володислав Опольський | ||
 |
||
 |
||
|
||
|---|---|---|
| 1372 — 1378 | ||
| Наступник: | Марія I Угорська | |
| Народження: | 1326/1332 | |
| Смерть: | 18 травня 1401 Ополе |
|
| Династія: | Сілезькі П'ясти | |
| Батько: | Болеслав II Опольський | |
| Мати: | Ельжбета Свідницька | |
| Дружина: | Єлизавета (?Лакфі) | |
| Діти: | Кінга, Єлизавета (Аґнеса), Катерина (всі від 1-ої дружини), Ядвіґа, Евфемія (всі від 2-ої дружини) | |
|
Медіафайли у Вікісховищі? |
||
Володислав Опольський, або Владисла́в Опо́льчик (пол. Władysław Opolczyk, нім. Wladislaus von Oppeln, угор. Oppelni László; 1326/1332 — 18 травня 1401) — князь Опольський (1356-1401; як ленник Чеської Корони, до 1370 року формально правив з братами, з 1396 вважався князем тільки формально), палатин угорський (1367-1372), князь-ленник люблінецький (1368-1372), велюньський і ченстоховський (1370-1392), болеславецький (1370-1401; пожиттєво), пщинський (1375-1396), намісник угорського короля Людовика Угорського у Галичині (1372—1378 та 1385—1387, формально, як титулярний «Король Русі») та Польщі (1378), князь-ленник крновський (1385-1392), глоговський (з 1383), князь добжинський і куявський (1378-1392; як ленник Польщі), регент в Стшельцях і Немодліні.
Біографія[ред. • ред. код]
Після смерті в 1370 році польського короля Казимира III владу у Польщі зосередив у своїх руках угорський король Людовик Угорський (відомий в іноземній історіографії також як Лайош I), який у 1372 році передав владу над Галичиною своєму наміснику — сілезькому князю Володиславу Опольському. Останній обіймав посаду у 1372-1379 та 1385-1387 роках.
Володислав Опольський титулував себе «Божою милостю пан і дідич Руської землі», мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта — до чужинців. Він протегував німецькій колонізації (як приклад можна навести грамоту від 15 липня 1386 року, якою село Дунаїв в Львівському повіті (дистрикті) віддавалось у вічне володіння шляхтичу Денгарту)[1]. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську буллу на заснування єпископств у Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі, зокрема, 11 жовтня 1377 року віддав у власність львівським монахам-домініканцям села Зашків, Кротошин, Костеїв[2]. Надав Матею з Егера ділянку у Львові під палац католицьких архієпископів.
У грудні 1378 року Людовик Угорський видав у Вишеграді грамоту, якою постановив взяти від Володислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями в володіння своє, своїх дітей і сьвятої корони нашої»[3], чим усунув Володислава, перетворював Галичину на звичайну провінцію Угорського королівства. Наступним угорським губернатором (чи староста руський) лишився Емерик Бебек[4].
Засновник (1352 рік) монастиря на Ясній Горі. Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджував, що король Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Володислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови.
Шлюби[ред. • ред. код]
Був двічі одружений: 1-й шлюб: Елізабет Лацкфіх (пол. Elżbieta Lackfich). Зустрів в Угорщині, одружилися у 1353 році, дітей не мали; померла у 1364 році. 2-й шлюб: дружина — донька Земовита III з Мазовії Eвфемія (пол. Eufemia), яка народила йому 5 дочок:
- Ім'я невідоме, клариска в Будьжу
- Єлизавета
- Катерина
- Ядвіґа
- Евфемія (померла малою).
Зауваги[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Джерела[ред. • ред. код]
- Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — T. IV.
- Огуй О. Д. Опольський Владислав // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 604. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370—1401. — Katowice : Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2006. — 477 s. (пол.)
- Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — 492 s. — S. 491. (пол.)
Посилання[ред. • ред. код]
- Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego Bernardyskiego… — Lwów, 1870. — Т. 2. — 295 s. (лат.) (пол.)
- Sperka J. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej. (пол.)
| Попередник Людовик Угорський |
 |
Король Русі 1372-1378 |
|
Наступник Марія I Угорська |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
