Власов Юрій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Власов Юрій Петрович
спортсмен, письменник, громадський і політичний діяч

спортсмен, письменник, громадський і політичний діяч
Загальна інформація
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Народження 5 грудня 1935(1935-12-05) (82 роки)
Макіївка Донецька область
Батько Власов Петро Парфенович
Мати Марія Данилівна Власова
Спорт
Вид спорту важка атлетика
Спортивне звання Заслужений майстер спорту СРСР
CMNS: Власов Юрій Петрович на Вікісховищі

Юрій Петрович Власов (рід. 5 грудня 1935 року, Макіївка) — радянський важкоатлет, російський письменник, російський політичний діяч.

Заслужений майстер спорту СРСР (1959). Виступав за Москву — ЦСКА. Тренери: Євген Миколайович Шаповалов, з 1957 року — Сурен Петросович Богдасаров. Виступав у важкій вазі.

  • Олімпійський чемпіон (1960), срібний призер Ігор (1964).
  • 4-разовий чемпіон світу (1959, 1961—1963).
  • 6-разовий чемпіон Європи (1959—1964; в неолімпійські роки чемпіонати проводилися в рамках чемпіонатів світу).
  • 5-разовий чемпіон СРСР (1959—1963).
  • Встановив 31 рекорд світу і 41 рекорд СРСР (1957—1967).

Прапороносець делегації СРСР на відкритті Олімпійських ігор 1960 і 1964 років.

З 1959 року займається літературою, а з середини 1980-х років по 1996 рік — громадською та політичною діяльністю. Очолював Федерації важкої атлетики та атлетичної гімнастики СРСР. Народний депутат СРСР (1989—1991), депутат Державної думи РФ (1993—1995).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Макіївці (Донецька область). Батько — Петро Парфенович Власов (Владимиров) (1905—1953) — розвідник, журналіст і дипломат, фахівець з Китаю. Мати — Марія Данилівна — народилася на Кубані, завідуюча бібліотекою (померла в 1987 році).

З відзнакою закінчив Саратовське суворовське військове училище (1953) і Військово-повітряну інженерну академію імені М. Є. Жуковського в Москві (1959). Після закінчення академії отримав звання старший лейтенант (спеціальність — інженер по авіаційного радіозв'язку).

У 1960—1968 роках — інспектор по спорту ЦСКА. У травні 1968 року подав рапорт про звільнення в запас; звільнений у званні капітана[1].

Спортивна кар'єра[ред.ред. код]

Навесні 1957 року Власов вперше став рекордсменом СРСР у ривку (144,5 кг) і поштовху (183,0 кг); менше ніж через місяць Олексій Медведєв повернув собі рекорди. Першого успіху на чемпіонатах СРСР Власов досяг у 1958 році, посівши 3-е місце (470 кг). А в 1959 році він захопив лідерство у важкій вазі, на змаганнях не програвав до Олімпійських ігор 1964 року.

Тріумфальні 1959—1963 роки[ред.ред. код]

Власов (в центрі) на п'єдесталі на Олімпійських іграх 1960 року в Римі

На Олімпійських іграх в Римі, 10 вересня 1960, Власов вижав 180 кг (стільки ж, скільки і Джеймс Бредфорд з США, який у підсумку став срібним призером), взяв 155 кг (випередивши найближчих конкурентів на 5 кг) і штовхнув 202,5 ​​кг, що дало в сумі 537,5 кг (Бредфорд відстав у поштовху на 20 кг, а в сумі — на 25 кг).

Поштовх Власов почав, коли всі конкуренти вже закінчили змагання. Перша спроба — 185 кг, олімпійське «золото» і світовий рекорд в триборстві — 520 кг (колишній належав з 1955 року американцеві Полу Андерсону. Друга спроба — 195 кг — і світовий рекорд в триборстві стає вже 530 кг. Третя спроба — 202,5 кг (світовий рекорд); остаточний результат у триборстві — 537,5 кг — став не тільки світовим рекордом, але і перевищив феноменальні досягнення Андерсона — офіційно (512,5 кг) і неофіційно (533 кг) — показані в 1956 році.

У 1959—1963 роках основними суперниками Власова на міжнародній арені були спортсмени США, в першу чергу — Норберт Шеманські. Шеманські, незважаючи на свій вік — він народився в 1924 році — двічі (1961, 1962) відбирав у Власова рекорди світу в ривку і двічі (1962, 1963) ставав другим на чемпіонатах світу. Особливо завзятим було суперництво на чемпіонаті світу 1962 року, коли Шеманські програв всього 2,5 кг, вигравши жим і ривок.

Ігри 1964 року[ред.ред. код]

На Олімпійські ігри 1964 року в Токіо Власов приїхав як фаворит. Головним його суперником був товариш по команді Леонід Жаботинський, який в березні встановив світові рекорди в ривку, поштовху та сумі (до початку Ігор Власов рекорди повернув). Жаботинський мав більшу власну вагу (154,4 кг проти 136,4 кг), тому за рівних результатів перевагу отримував Власов.

Жим виграв Власов зі світовим рекордом — 197,5 кг, Жаботинський відстав на 10 кг. У ривку Власов взяв 162,5 кг тільки з третьої спроби, дозволивши Жаботинському зменшити розрив до 5 кг — той узяв 167,5 кг (третя спроба на 172,5 кг виявилася невдалою). Несподівано Власов пішов на четвертий, додатковий (що не йде в залік триборства) підхід, в якому встановив світовий рекорд — 172,5 кг.

У першій спробі поштовху Жаботинський взяв 200 кг. "Всім своїм виглядом я демонстрував, що відмовляюся від боротьби за «золото», і навіть знизив початкову вагу. Власов, відчувши себе господарем помосту, кинувся підкорювати рекорди і … зрізався. "- Так пізніше коментував хід боротьби Жаботинський[2]. Власов штовхнув 205 кг, а потім — 210 кг. Після цього вага штанги була встановлена вище світового рекорду — 217,5 кг. Друга спроба Жаботинського була невдалою (пізніше багато хто вважав, що Жаботинський спеціально не взяв вагу), третя спроба Власова — теж, а Жаботинський у своїй третій спробі штовхнув штангу і став олімпійським чемпіоном.

Як написала одна з японських газет, «дві найсильніші людини Росії — Микита Хрущов і Юрій Власов — впали майже в один день» (змагання у важкій вазі відбулися 18 жовтня, через 4 дні після зняття Хрущова).

Відхід з великого спорту[ред.ред. код]

Як згадував сам Власов, відразу ж після Ігор в Токіо він відмовився від активних тренувань. Однак через фінансові проблем восени 1966 року тренування відновив. 15 квітня 1967 на чемпіонаті Москви Власов встановив свій останній світовий рекорд (за який отримав 850 рублів), а в 1968 році офіційно попрощався з великим спортом[1].

Літературна діяльність[ред.ред. код]

З 1959 року Власов друкує нариси і розповіді, а через два роки він став лауреатом другої премії конкурсу на найкращу спортивну розповідь 1961 року (організатори — редакція газети «Радянський спорт» і Московське відділення Спілки письменників; перша премія не присуджена). На чемпіонат світу 1962 року Власов поїхав не тільки як спортсмен, але і як спеціальний кореспондент газети «Известия»[3].

Обкладинка книги «Особый район Китая. 1942—1945»

Перша книга — збірка оповідань «Себе подолати» — вийшла в 1964 році (ще до поразки на токійських Іграх).

У 1968 році, після відходу з великого спорту і звільнення з армії, Власов став професійним літератором. У наступні роки виходять повість «Біла мить» (1972) і роман «Солоні радості» (1976). Окремо стоїть книга «Особливий район Китаю. 1942—1945» (1973), яку Юрій Власов опублікував під псевдонімом батька (Владимиров). Книга стала результатом 7-річної (як пізніше згадував Власов) роботи в архівах, опитувань очевидців, у ній використані щоденники П. П. Власова[1].

Потім була довга перерва, протягом якого Юрій Власов писав в основному «в стіл». У 1984 році була видана книга «Справедливість сили», а в 1989 році вийшло її нове, перероблене видання (в книзі вказані роки написання: 1978—1979 і 1987—1989). Автобіографія за формою, книга містить численні екскурси в історію важкої атлетики, роздуми про спорт — і не тільки.

Більшість наступних книг Власова — історичні та публіцистичні, обидва цих жанру тісно переплетені.

Найбільш монументальний твір у творчості Власова — тритомник «Вогненний хрест», жанр якого визначений автором як «історична сповідь». Власов розповідав, що ідея написати роман про революцію з'явилася у нього в 1959 році, і тоді ж він почав збирати матеріали. З 1978 року Власов переніс кілька операцій на хребті; після операції 1983 року, коли він перебував на межі життя і смерті, він приступив до створення цілісного тексту. У 1991—1992 роках вийшло 2-томне видання, в яке не ввійшло близько третини написаного матеріалу; в 1993 році вийшло 3-томне видання. У цій трилогії Власов робить висновок про тотожність між ленінізмом і фашизмом і протиставляє більшовизм християнської моральності[4].

У 1990-ті роки Власов пише безліч публіцистичних статей, які потім були видані окремими збірками.

Громадська діяльність в спорті[ред.ред. код]

  • 1985—1987 — президент Федерації важкої атлетики СРСР.
  • 1987—1988 — президент Федерації атлетичної гімнастики СРСР.

Після визнання Держкомспортом СРСР у квітні 1987 року атлетичної гімнастики (бодібілдингу) як виду спорту була утворена федерація, першим президентом якої став Власов[5].

Політична діяльність[ред.ред. код]

1989—1991 — народний депутат СРСР. Був обраний на повторних виборах по округу. Входив до Міжрегіональної депутатської групи. На I з'їзді народних депутатів СРСР 31 травня 1989 року виступив з промовою, в якій піддав гострій критиці КПРС і КДБ. Восени 1989 року вийшов з КПРС.

30 березня 1992 опублікував у газеті «Куранти» статтю «Сутінки демократії», в якій виступив проти проведених в Росії реформ і за відставку керівників держави[6].

Спортивні досягнення[ред.ред. код]

Офіційні змагання[ред.ред. код]

Рік Змагання Місце проведення Результат Сума, кг Жим + ривок + поштовх Власна вага, кг
Міжнародні змагання
1959 ЧС, ЧЄ Варшава чемпіон 500 160 + 147,5 + 192,5 115,0
1960 ЧЄ Мілан чемпіон 500 170 + 145 + 185 116,7
1960 ОІ Рим чемпіон 537,5 180 + 155 + 202,5 122,7
1961 ЧС, ЧЄ Відень чемпіон 525 180 + 155 + 190 124,9
1962 ЧС, ЧЄ Будапешт чемпіон 540 177,5 + 155 + 207,5 130,0
1963 ЧС, ЧЄ Стокгольм чемпіон 557,5 187,5 + 160 + 210 131,5
1964 ЧЄ Москва чемпіон 562,5 190 + 165 + 207,5 130,7
1964 ОІ, ЧС Токіо 2-ге місце 570 197,5 + 162,5 + 210 136,4
Чемпіонат СРСР
1958 Сталино 3-тє місце 470 155 + 135 + 180 112,4
1959 II Спартакіада народів СРСР Москва чемпіон 495 160 + 150 + 185 115,2
1960 Ленінград чемпіон 510 170 + 150 + 190 119,1
1961 Дніпропетровськ чемпіон 550 180 + 160 + 210 126,8
1962 Тбілсі чемпіон 522,5 187,5 + 150 + 185 126,3
1963 III Спартакіада народів СРСР Ленінград чемпіон 542,5 185 + 152 + 205 132,0

Рекорди світу[ред.ред. код]

До 1962 року діяв пункт правил, згідно з яким при встановленні на одному змаганні в одній вправі декількох світових рекордів як офіційний рекорд зараховувався тільки найкращий результат.

Триборство Рік Дата Місце проведення
537,5 кг 180 + 155 + 202,5 1960 10 вересня Рим Олімпійські ігри
550 кг 180 + 160 + 210 1961 22 грудня Днепропетровск Чемпіонат СРСР
552,5 кг 187,5 + 160 + 205 1963 13 вересня Стокгольм Чемпіонат світу
557,5 кг 187,5 + 160 + 210
562,5 кг 190 + 165 + 207,5 1964 28 червень Москва Чемпіонат Європи
570 кг 195 + 170 + 205 3 вересня Подольск
575 кг 195 + 170 + 210
580 кг 195 + 170 + 215

Антропометричні дані в період виступів[ред.ред. код]

  • Зріст — 187 см[1]
  • Найбільший змагальний вага — 136,4 кг (1964)

Книги[ред.ред. код]

  • Себя преодолеть. — М.: «Молодая гвардия», 1964. — 270 с.
  • Белое мгновение: Рассказы, повесть — М.: «Советская Россия», 1972. — 222 с.
  • Владимиров П. П. Особый район Китая. 1942—1945. — М.: Агентство печати «Новости», 1973. — 656 с. — 150 000 экз.
Книга была переиздана в СССР (1977), издана на вьетнамском (1973), английском (1974, Индия; 1975, США), японском (1975), чешском (1975), немецком (1976, ГДР), китайском (1976, Тайвань; 2004, Китай) языках.
  • Солёные радости. — М.: «Советская Россия», 1976. — 352 с.
  • Справедливость силы. — М.: «Молодая гвардия», 1984. — 304 с.
  • Формула мужества. — М.: «Знание», 1987. — 94 с.
  • Справедливость силы. — Л.: «Лениздат», 1989. — 608 с. — ISBN 5-289-00374-6
2-е издание книги было расширено примерно в два раза. Впоследствии книга переиздавалась (1995: «Наука-Культура-Искусство», ISBN 5-88853-001-8; 2012: «Альпина паблишер», ISBN 978-5-9614-4286-1).
  • Геометрия чувств. — К.: «Ленинградский комитет литераторов», 1991. — 256 с. — ISBN 5-85490-019-X
  • Стужа. — 1992.
  • Огненный крест. — М.: «Прогресс», «Культура», 1993. — ISBN 5-01-003925-7 — в трёх книгах:
    • Книга 1. «Женевский» счёт. — 512 с. — ISBN 5-01-003926-5
    • Книга 2. Гибель адмирала. — 656 с. — ISBN 5-01-003927-3
    • Книга 3. Бывшие. — 560 с. — ISBN 5-01-003928-1
Ранее, в 1991—1992 годах, в издательстве «Новости» вышли 2 тома книги.
  • Верить!
  • Кто правит бал: Сборник выступлений 1988—1992. — М.: «Пресса», 1993. — 304 с. — ISBN 5-7037-0264-X
  • Русь без вождя. — Воронеж: Воронежская областная организация Союза писателей России, 1995. — 528 с. — ISBN 5-86742-027-2
  • Мы есть и будем. — Воронеж: Издательство Воронежской областной типографии, 1996. — 718 с. — ISBN 5-87456-058-0
  • Русская Правда. — 1999.
  • Временщики (Временщики: Судьба национальной России: Её друзья и враги) — М.: «Детектив-Пресс», 1999. — 464 с. — ISBN 5-89935-002-4
Впоследствии книга переиздавалась (2005: «Эксмо», «Алгоритм», ISBN 5-699-09970-0).
  • Красные валеты. — М.: «Алгоритм», 2005. — 360 с. — (Великий атлет России) — ISBN 5-9265-0233-0
  • 93-й. Год великого поражения. — М.: «Алгоритм», 2006. — 288 с. — (Старая гвардия) — ISBN 5-9265-0246-2
  • Великий передел. — М.: «ДПК Пресс», 2011. — в двух томах:

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Ю. Власов. Справедливость силы. Говорить то, что думаешь. 
  2. Нервных просим удалиться. 
  3. Его боготворит Шварценеггер. «Красная звезда». Процитовано 21.08.2016. 
  4. Иванцов В. В. Власов Юрий Петрович / Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. — М.: «ОЛМА-ПРЕСС Инвест», 2005. — Том 1, с. 398—401
  5. История бодибилдинга в СССР. 
  6. Верховский, А. (май 1992). Левый марш либеральной оппозиции. Панорама.