Внутрішні війська МВС Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Внутрішні війська МВС Російської Федерації
Внутренние войска МВД Российской Федерации
Emblem of the Ministry of Internal Affairs.svg
Емблема Мністерства внутрішніх справ
Російської Федерації
На службі 20 жовтня 1991 — 5 квітня 2016
Країна  Росія
Належність МВС Росії
Тип внутрішні війська
Гасло «Переможеш себе, будеш непереможний!»
рос. «Победишь себя, будешь непобедим!»
Війни/битви Осетино-інгушський конфлікт[ru]
Політична криза 1993 у Росії
Перша російсько‐чеченська війна
Друга російсько-чеченська війна
Веб-сайт www.vvmvd.ru
Знаки розрізнення
Прапор[ru] Flag of Internal Troops of Russia.png
Нарукавний знак ВВ VV (2005).png

Commons-logo.svg Внутрішні війська МВС Росії у Вікісховищі

Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації (рос. Внутренние войска Министерства внутренних дел Российской Федерации, ВВ МВД России) — об'єднання, що існувало у структурі міністерства внутрішніх справ РФ і виконувало завдання з забезпечення внутрішньої безпеки держави, громадської безпеки, захисту прав і свобод людини і громадянина від злодійських й інших протиправних посягань.

5 квітня 2016 року Президент Росії Володимир Путін підписав указ про створення на основі внутрішніх військ МВС Росії військ національної гвардії Російської Федерації[ru], що входять до структури федеральної служби військ національної гвардії РФ[1][2].

Історія[ред. | ред. код]

Правонаступництво Внутрішніх військ МВС Росії від формувань, що виконували схожі функції у СРСР (ВВ МВС СРСР) та у Російській імперії (Внутрішня сторожа) відсутнє.

Указом Президента РРФСР від 20 жовтня 1991 року усі формування Внутрішніх військ МВС СРСР, які базувались на території РРФСР, були прийняті під юрисдикцію РРФСР і підпорядковані МВС Росії[3].

9 листопада 1991 року року указ був схвалений Президією Верховної Ради РРФСР[4].

Внутрішні війська МВС Росії отримали офіційний статус 24 вересня 1992 року, з прийняттям Закону Російської Федерації №3534-1 «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації»[5].

До 1996 року здійснювали охорону виправних установ, а функції конвоювання спецконтингенту до 1 січня 1999 року.

Російсько-чеченський конфлікт[ред. | ред. код]

Внутрішні війська МВС Росії були основною силою придушення народно-визвольних рухів народів Північного Кавказу у двох маштабних військових конфліктах:

Внутрішні війська забезпечували режим КТО на Північному Кавказі, виконуючи завдання патрульно-постової служби і оперативного реагування на заворушення.

Останні роки[ред. | ред. код]

Срібна пам'ятна монета[ru] номіналом 3 рубля, присвячена 200-річчю Внутрішніх військ МВС Росії
Золота монета номіналом 50 рублів

Фактично внутрішні війська Росії були перетворені на дублююче функції збройних сил у разі внутрішніх протистоянь потужне напіввійськове формування. На кінець свого існування внутрішні війська були повністю моторизованими, оперативні (мотострілецькі) частини мали бронетехніку. Внутрішні війська мали свої власні авіаційні, артилерійські, інженерні, морські частини.

У рамках конкурентного внутрішнього протистояння силового блоку внутрішні війська МВС Росії збирали до себе кваліфіковані кадри збройних сил Російської Федерації та спеціальних служб (ФСБ Росії, ГРУ Генштабу ЗС РФ і СЗР Росії). Це спричинило створення власного розвідувального управління ВВ МВС Росії, за прикладом армійської розвідки. Власні розвідпідрозділи стали створюватися в 90-му році. Безпосередню участь у створенні розвідки взяв Сергій Джобадзе, на той час підполковник Лагодехської бригади СпП ГРУ ГШ ЗС. Він був призначений начальником розвідвідділу внутрішніх військ (прослужив до 1995 року) (Червона зірка, 07.06.2002).

Начальник розвідувального управління — заступник начальника головного штабу Внутрішніх військ МВС Росії генерал-майор Сергій Куцов[6].

Чисельність на 1 грудня 2011 — 212 000 осіб[7].

Чисельність на 2013 рік після скорочення склала близько 170 тисяч[8].

5 квітня 2016 року президент Росії Володимир Путін видав указ про створення на базі ВВ МВС Росії Національної гвардії Росії[1].

Структура[ред. | ред. код]

ВВ МВС Росії складались з наступних формувань:

  • органи управління внутрішніми військами (Головне командування і Регіональні командування);
  • з'єднання і військові частини оперативного призначення (мотострілецькі);
  • Спеціальні моторизовані військові частини;
  • з'єднання та військові частини з охорони важливих державних об'єктів і спеціальних вантажів;
  • авіаційні військові частини;
  • морські військові частини[ru];
  • військові освітні установи вищої професійної освіти;
  • розвідувальні військові частини (підрозділи);
  • військові частини (підрозділи) спеціального призначення;
  • установи (медичні, наукові та інші) і військові частини забезпечення діяльності внутрішніх військ (навчальні, зв'язку та інші).

Регіональні командування[ред. | ред. код]

Для управління формуваннями внутрішніх військ було створено регіональні командування за територіями однойменних федеральних округ Росії. Виключення складає Східне регіональне командування, яке керує формуваннями внутрішніх військ, що дислокуються на території Далекосхідної федеральної округи, а також Північно-Кавказьке регіональне командування, у зону відповідальності якого входять Південна і Кримська федеральна округи. Разом на 9 федеральних округів створено 7 регіональних командувань:

  1. Eastern dist.jpg Східне регіональне командування — Хабаровськ
  2. Siberian dist.jpg Сибірське регіональне командування — Новосибірськ
  3. Ural district.jpg Уральське регіональне командування — Єкатеринбург
  4. NW dist.jpg Північно-Західне регіональне командування — Санкт-Петербург
  5. Volga district.jpg Приволзьке регіональне командування — Нижній Новгород
  6. North caucasian dist.jpg Північно-Кавказьке регіональне командування — Ростов-на-Дону
  7. Moscow district.jpg Центральне регіональне командування — Москва

У 2014 році, в зв'язку з анексією Автономної Республіки Крим і Севастополя Російською Федерацією, Північно-Кавказьке Командування ВВ МВС Росії поповнилося п'ятьма колишніми частинами внутрішніх військ України.[9][10][11].

Окрема дивізія оперативного призначення[ред. | ред. код]

У окремому підпорядкуванні знаходиться найстаріше з'єднання внутрішніх військ, яке дислокується у підмосков'ї. Це Окрема дивізія оперативного призначення[ru], повна назва якої Окрема орденів Жукова, Леніна і Жовтневої Революції Червонопрапорна дивізія оперативного призначення імені Ф. Е. Дзержинського (рос. Отдельная орденов Жукова, Ленина и Октябрьской Революции Краснознамённая дивизия оперативного назначения имени Ф. Э. Дзержинского). У завдання дивізії входить охорона громадського порядку в Москві і Московській області, боротьба з тероризмом і екстремізмом, у воєнний час - охорона важливих державних об'єктів. Основні сили дивізії розквартировані в Балашисі-15, Московська область. До лютого 1994 року з'єднання називалося Окрема орденів Леніна і Жовтневої Революції Червонопрапорна мотострілецька дивізія особливого призначення ім. Ф. Е. Дзержинського (ОМСДОП). Після переформування згадка імені Ф. Е. Дзержинського зникло з офіційної назви дивізії, однак у вересні 2014 року було повернуто. Всього дивізія налічує більше десяти тисяч особового складу, сотні одиниць бронетехніки і артилерії, а також має гелікоптери[12].

Формування спеціального призначення внутрішніх військ[ред. | ред. код]

Для формувань спеціального призначення внутрішніх військ часто застосовується термін «спецприз» (рос. спецназ). Загальна чисельність таких підрозділів оцінюється у 17 тисяч осіб[13]. Раніше до штату бригад оперативного призначення (БрОП) і полків оперативного призначення (ПОП) внутрішніх військ входили навчальні роти спецпризу (НРСпП). Роти складалися з трьох взводів: 1-й і 2-й взводи спецпризу були штурмовими, а 3-й був взводом розвідки.

У кінці 1993 року у полках та бригадах на базі розвідувальних взводів були створені розвідувальні роти, а два штурмових взводи НРСпП виділили у групу спеціального призначення (ГСпП). У деяких частинах оперативного призначення процес створення ГСпП і розвідувальних рот відбувався не на базі НРСпП, а напряму. У зв'язку із реорганізацією у 1998-99 роках групи спеціального призначення (ГСпП) були розформовані. У полках і бригадах залишились тільки розвідувальні роти.

Авіація внутрішніх військ[ред. | ред. код]

Авіаційні полки та окремі авіаційні ескадрильї знаходяться у вісіх регіонах Російської Федерації. Використовуються 6 типів літаків (Іл-76, Ту-154, Ту-134, Ан-72, Ан-26, Ан-12) і 3 типи гелікоптерів (Мі-26, Мі-24 і Мі-8).

Командування[ред. | ред. код]

Командувачі[ред. | ред. код]

Нарукавний знак Головного командування внутрішніх військ МВС Росії

Головнокомандувачі внутрішніх військ МС Росії з 1991 року:

  1. генерал-полковник Саввін Василь Нестерович[ru] (1991—1992)
  2. генерал-полковник, з 1995 генерал армії Куликов Анатолій Сергійович[ru] (1992—1995)
  3. генерал-полковник Романов Анатолій Олександрович[ru] (1995)
  4. генерал-полковник Шкірко Анатолій Опанасович[ru] (1995—1997)
  5. генерал-полковник Шевцов Леонтій Павлович[ru] (1997—1998)
  6. генерал-полковник Маслов Павло Тихонович[ru] (1998—1999)
  7. генерал-полковник Овчинников В'ячеслав Вікторович[ru] (1999—2000)
  8. генерал-полковник, з 2002 генерал армії Тихомиров В'ячеслав Валентинович[ru] (2000—2004)
  9. генерал-полковник, з 2007 генерал армії Рогожкін Микола Євгенович[ru] (2004—2014)
  10. генерал-полковник, з 2015 генерал армії Золотов Віктор Васильович (2014—2016)

Начальники штабу[ред. | ред. код]

Начальники Головного штабу (до 1997 р. — штабу) внутрішніх військ МВС Росії

  1. Борукаев Борис Рамазанович (1988—1992)
  2. Дубиняк Володимир Сергійович (1992—1993)
  3. Шкірко Анатолій Опанасович[ru] (1993—1995)
  4. Маслов Павло Тихонович[ru] (1995—1997)
  5. Максін Борис Павлович (1997—2000)
  6. Паньков Михайло Анатолійович[ru] (2000—2002)
  7. Рогожкін Микола Євгенович[ru] (2002—2004)
  8. Бунін Сергій Вікторович (2004—2016)

Вищі навчальні заклади[ред. | ред. код]

Курсант військового навчального закладу внутрішніх військ МВС Росії.

Також у складі Військового університету МО Російської Федерації[ru] існував факультет внутрішніх військ МВС Росії[ru].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б В России создана национальная гвардия. http://kremlin.ru/. Адміністрація президента Росії. 5 квітня 2016. Процитовано 17 листопада 2016. (рос.)
  2. Подписан Указ о Федеральной службе войск национальной гвардии. http://kremlin.ru/. Адміністрація президента Росії. 5 квітня 2016. Процитовано 17 листопада 2016. (рос.)
  3. Указ Президента РСФСР от 20.10.1991 № 146 «О передаче внутренних войск Министерства внутренних дел СССР, дислоцирующихся на территории РСФСР, под юрисдикцию Российской Советской Федеративной Социалистической Республики»
  4. Постановление Президиума Верховного Совета РСФСР от 09.11.1991 № 1852-I «О внутренних войсках МВД РСФСР»
  5. Закон РФ от 24.09.1992 N 3534-1 "О внутренних войсках Министерства внутренних дел Российской Федерации"
  6. Разведывательное управление Внутренних войск
  7. Численность Внутренних войск МВД России сократят на 20 процентов
  8. Внутренние войска поделят призывников надвое
  9. Внутренние войска, находящиеся в Крыму, введены в состав ВВ МВД России
  10. МВД РФ меняет командование внутренних войск в Крыму
  11. Крымское Территориальное Командование НГУ
  12. Место в строю (Дивизии Дзержинского — 75 лет.) А. Брежнев. Завтра. № 26(291), 29 июня 1999 года.
  13. Аргументы недели.

Література[ред. | ред. код]

  • Николай Сысоев. «Одушевлён ревностию к службе…». Документальное историко-биографическое исследование жизни и деятельности первого командующего внутренней стражей генерал-адъютанта Е. Ф. Комаровского. М.: «На боевом посту», 2013, 560 с., с ил. ISBN 978-5-9904570-1-0
  • Алексушин Г. В. История правоохранительных органов. Самара: Издательство АНО «ИА ВВС» и АНО «Ретроспектива», 2005.
  • Рыбников В. В., Алексушин Г. В. История правоохранительных органов Отечества. Учебное пособие для вузов. М.: Издательство «Щит-М», 2007. ISBN 978-5-93004-254-2
  • Органы и войска МВД России: краткий исторический очерк. М.: Объединенная редакция МВД России, 1996.
  • Внутренние войска: История и современность. Популярный очерк. М., 2001.
  • И. С. Богданов Служебно-боевая деятельность войск ВЧК-ВОХР-ВНУС в России (1918—1920 гг.): историческое исследование. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 2006.
  • В. В. Шитько. Войска ОГПУ-НКВД в локальных войнах и конфликтах: 1922 — июнь 1941 гг. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 2007.
  • Внутренние войска в Великой Отечественной войне. 1941—1945 гг. Документы и материалы. М.: Юридическая литература, 1975.
  • НКВД-МВД СССР в борьбе с бандитизмом и вооруженным националистическим подпольем на Западной Украине, в Западной Белоруссии и Прибалтике (1939—1956) / Сборник документов. Составители: Владимирцев Н. И., Кокурин А. И. М.: Объединенная редакция МВД России, 2008.

Посилання[ред. | ред. код]