Вовковиї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Вовковиї
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Демидівський район
Рада/громада Вовковиївська сільська рада
Код КОАТУУ 5621482003
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1545
Населення 1210 (01.01.2015)
Площа 3,398 км²
Густота населення 407,59 осіб/км²
Поштовий індекс 35224
Телефонний код +380 3637
Географічні дані
Географічні координати 50°22′18″ пн. ш. 25°23′17″ сх. д. / 50.37167° пн. ш. 25.38806° сх. д. / 50.37167; 25.38806Координати: 50°22′18″ пн. ш. 25°23′17″ сх. д. / 50.37167° пн. ш. 25.38806° сх. д. / 50.37167; 25.38806
Середня висота
над рівнем моря
208 м
Водойми Жабичі
Відстань до
обласного центру
78 км
Відстань до
районного центру
8 км
Найближча залізнична станція Дубно
Відстань до
залізничної станції
30 км
Місцева влада
Адреса ради 35224, Рівненська обл., Демидівський р-н, с.Вовковиї, вул.Шевченка,200 , тел. 37-2-82
Карта
Вовковиї is located in Україна
Вовковиї
Вовковиї
Вовковиї is located in Рівненська область
Вовковиї
Вовковиї

Вовкови́ї — село в Україні, в Демидівському районі Рівненської області. Населення становить 1210 осіб.

Назва[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Флора і фауна[ред.ред. код]

Екологія[ред.ред. код]

Заповідне лісове урочище «Ділянка ясеневого лісу»[ред.ред. код]

Детальніше Урочище «Ділянка ясеневого лісу»

Урочище створене для збереження унікального масиву лісу зі сторічними деревами ясена поблизу струмка. До складу деревостану входять також поодинокі дерева вільхи чорної, клена-явора, берези, черешні, липи серцелистої.

Даний масив лісу є єдиним у Рівненській області місцезнаходженням рідкісного виду флори України, ендеміка Волино-Поділля та Карпат — аруму Бессера.

Місцевості[ред.ред. код]

В селі станом на початок 21 століття продовжують виділятися кілька місцевостей, які мають власні назви:

Вороничі — центральна вулиця і садиби обабіч на північному заході, межує із селом Рогізне;

Барнатовка — південно-східна окраїна села з прилеглими садибами.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Околиця села багата на археологічні знахідки найрізноманітніших періодів — від давньоримських монет до бойових артефактів Другої Світової війни.

Організованих розкопок не проводилось. Останніми роками активно працюють т.з. чорні археологи, які в ході несистематичних і випадкових пошуків руйнують історичні знахідки, відбираючи лише коштовні предмети.

Княжий період[ред.ред. код]

Документальна згадка про село є в грамоті від 1459 року — йдеться про підтвердження в попередніх роках князя Свидригайла Луцькому Свято-Василівському монастирю права на маєток, наданий йому ще колись князями Мстиславом Володимировичем і Романом Романовичем.

Колись Вовковиї знаходилися на місці хутора Перекалі, що був зруйнований в XV—XVI століттях під час нападів кримських татар. Люди, які врятувалися в Дубні та околицях, переселялись на південно-західний берег річки Калинівка (Жабичі), де був густий ліс. Зголоднілі вовки звірі підходили до осель місцевого люду і вили, звідси назва поселення — Вовковиї.

15-18 вересня 1621 року відбувся напад татарської орди, постраждало село Вороничі, кілька десятків забрали в неволю. Татарською полонянкою стала й Анна з Свищовських Косаківська, дружина орендаря села Вовковиї та Волька, разом з усією челяддю двірською[1].

Через сучасне село пролягала «Дубенська дорога» — гостинець 16 — початку 18 століття, що вів від Луцького замку через Стир та Стирець, Підгайці (Луцький район) до Дубна, звідти через Мильчу (Дубенський район) і Вовковиї до Берестечка[2].

Російський період[ред.ред. код]

Село і околиця на російській карті 1873 року

Існують перекази, що колись дорогою на Дубно селом переходив Тарас Григорович Шевченко[3].

В 19 сторіччі на території села було два поміщики — Залеський і Бернатович. Будинки пана Бернатовича з помсти за знущання над селянами-кріпаками підпалили брати Микола і Михайло Колісники, з 1860 по 1863 рік тягнулося судове слідство і розшуки Миколи. Частина села, де знаходилися ці будинки, і зараз зветься Бернатовкою.

Злиття сіл Вороничі (сучасна частина села) і Вовковиї відбулося з приїздом у 1870 році чехів, тоді були закуплені землі, на яких заложена чеська частина Вовковий (Волков); у графині Шувалової, що жила в Дубно була придбана орна земля і ліс, до Волкова приїхало 76 родин. Чеська школа була побудована в 1877 році; першим учителем був Йозеф Бучек[4].

За часів Російської імперії відносилося до Теслугівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Станом на 1885 рік у селі було 743 особи, 80 дворів, православна церква, 2 постоялих будинки. Поруч знаходилася колонія чехів з 502 мешканцями, постоялим двором і лавкою[5].

В 1888 році частина чехів-католиків прийняла православну віру.

1896 року спільними зусиллями місцевих жителів — українців, поляків, чехів — було збудовано пивзавод; також за річкою біля пивзавода поставили млин.

XX ст.[ред.ред. код]

Вовковиї на польській карті 1926 року

1907 року Вовковиї стали першим електрифікованим селом на Волині.

Перед другою Світою війною чехи Вовковий мали свою сільраду, організували чеський колгосп.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Коли почалася нацистсько-радянська війна, 13 чехів була призвані до лав Радянської армії.

Ввечері 24 червня 1941 року відступаючий загін червоноармійців зав'язав бій на околиці Демидівки, в тому бою загинули 14 німецьких і 9 радянських вояків; загін вирвався з оточення і відступив у бік Вовковий, де влаштував засідку. У бою вранці 25 червня радянські воїни — згідно їхнього донесення — знищили ще 70 німецьких вояків, і наздогнали радянські війська поблизу Верби (Дубенський район)[6].

Для потреб УПА чехи конструювали необхідні верстати, створювали виробничі артілі й майстерні, вовковийські чехи виготовляли спирт для потреб Українського Червоного Хреста, шили обмундирування та взуття, у римарській майстерні робили для кінноти сідла і упряж.

В селі та околицях таборувалася сотня УПА «Берези» — в подальшому — командир ВО «Тютюнник». В часі відходу нацистських військ і зближення фронту з'являються «сафатівці», які проводили «збір продовольчої повинності» як упівці. Хтось із місцевих мешканців закинув повстанцям, що занадто вже дорого обходиться селянам захист з боку загону «Берези». В недовгому часі біля чеського хутора знайшли якусь повішену людину із табличкою на грудях «Те буде кожному, хто обкрадатиме людей і скаже, що то на користь УПА». Багатьох псевдоупівців стратили, а Сафат зі своїм «спецзагоном» знову заявився в 1944 році. Вже за радянських часів він працював на київському заводі і помер, привалений балкою.

Місцевим СБ керував Федір Озірковський, одного разу він з ще одним повстанцем зайняли двох міліціонерів у місцевому кафе та роззброїли. Ніякого розстрілу не було, позаяк міліціонери займалися буденними справиами, такими, як боротьба з самогоноварінням, а не переслідування за політичні погляди, тільки знищили документи, котрі могли свідчити про причетність до повстанців. Загинув Озірковський під час облави — в безвиході застрелився[7].

Після звільнення села в березні 1944 року був проведений великий призов — Йозеф Пернічек, котрий документував чеську історію села, зазначив, що з 865 чехів в армію Людвіга Свободи пішло 214 чоловік та 12 дівчат. В армію йшли родинами, багато з них загинуло на фронтах.

Не обійшло стороною село й лихоліття повоєнних років — «стрибки» — перевдягнені енкаведисти, котрі орудували під рукою «Сафата»[8].

Повоєнний період[ред.ред. код]

1946 року до села приїхали і примусово переселені з теренів сучасної Польщі.

Цегельний завод. 1960-ті роки

1947 року вовковийська земля стрічала нових жителів — лемків з Пряшівщини, зокрема із сучасного Старолюбовнянського окресу. І відразу вони потрапили у вир протистояння — тут ще війна не закінчилася, і місцеві жителі відносилися досить недоброзичливо до нових поселенців, а ще ж і були вони «уніатами» (греко-католики). І вже того ж року переселенці пишуть листа з проханням про повернення: «Ми бажаємо переселитися назад в Чехословаччину. Ми будемо собі спокійно жити на своєму майні, ні з ким не будемо сваритись і боротися. Навіть тутешні люди будуть спокійно відпочивати»[9].

В 1940-1950-х роках село входило до складу Козинського району.

В селі працювало сільпо, вапельня, цегельний завод, підприємство харчопрому — виготовляли й цукерки і ситро, працював ковбасний цех, випікали хліб, печиво.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Пивзавод[ред.ред. код]

За Другої Речі Посполитої пивзавод називався «Browar J. Ludwina».

В часі відступу нацистських військ були скинуті авіабомби, але не на пивзавод, а на міст до млина та хутір за річкою за 1,5-2 км звідти, їх знешкодили наприкінці 20 сторіччя — пролежали в опустілій хаті.

Директором пивзаводу протягом 1948—1982 років була Ковалюк Катерина Денисівна, підприємство розбудовалося, працювало 80 людей.

1967 року збудовано цех по розливу пляшкового пива, до того розливали тільки в бочки.

1972 року добудовано нові приміщення — варочну, котельню, холодильник, склади, потужність заводу збільшилася з 270 до 450 тисяч декалітрів можливої варки пива в рік[10].

Суперником в «соціалістичному змаганні» був Семидубський завод — село Семидуби (Дубенський район).

На Вовковийському пивзаводі — входив в Львівський раднаргосп, Ровенське пивоб'єднання — випускалися такі сорти пива: світлі — «Жигулівське», «Подільське», «Ризьке», «Слов'янське», «Ячмінний колос», темні — «Мартовське», «Українське»[11].

Руїни пивзаводу. Фото 2014 р.

Продукцію возили і на північ області — в Сарни, Рокитне, також до Житомирської області, у Львів. Зі збільшенням виробництва збільшилася й кількість працюючих — в найкращі часи працювало на заводі до 180 людей.

В 1990-х роках при підприємстві виробляли й вино. В 1995 році внесений до державного переліку обов'язкового приватизування. 1999 року підприємство остаточно припинило діяльність.

У 2013 році від пивзаводу залишалася тільки кількадесятметрова труба-димар.

Транспорт[ред.ред. код]

Село має пряме автобусне сполучення з Демидівкою, Млиновом, Дубном, Рівним, проходять рейси Демидівка — Дубно (через Повчу) та Вовковиї — Рівне.

Зв'язок[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

1964 року в селі почала працювати аптека № 44 Рівненського аптекоуправління; завідуючою аптеки від дня заснування до середини 1990-х років була Панасюк Ніна Леонідівна. Нині приміщення аптеки в запустінні, поруч, як гротеск, прокладено дорогу на цвинтар.

Освіта[ред.ред. код]

Школа

У селі працює Вовковийська ЗОШ 1-3 степеню, на території школи стоїть погруддя Вацлава Зофа.

Відновлено запустілий в 1990-х роках дитячий садочок, відкритий в жовтні 2012 року[12]. В тому ж 2012 році проведено ремонт спортивної зали Вовковиївської ЗОШ та в кабінетах музичного навчання. В селі Кобзарю встановлено пам'ятник.

Біля знищеного нині будинку культури висаджено в 20 сторіччі парк, котрий зараз теж перебуває в запустінні.

По дорозі від парку до теперішнього приватного млина — раніше там було підприємство від Млинівського «Харчопрому», згодом — майстерні школи — знаходиться тир, мабуть, чи не єдиний в районі, виконаний згідно всіх нормативів. Закопаний в землю, довжиною над 100 метрів, там тренувалися не лише школярі в стрільбах з пневматичної зброї, а й радянські військові. В сучасному стані він являє завалену довгу яму з не повністю видертою цеглою.

Релігія[ред.ред. код]

Діє Хресто-Воздвиженська церква УПЦ Київського Патріархату. Станом на 1951 рік парафія села Вовковиї становила 2075 вірних[13].

У 2010-х роках у день вшанування святих апостолів Петра і Павла, в центрі села освячено каплицю на честь Пресвятої Богородиці. Під церквою є пам'ятний знак, зведений клопотом колишньої вчительки, багатолітньої громадської діячки, нині спочилої Корнійчук Ольги Адамівни. Цей знак знаходиться поруч з обеліском вовковиївцям, що загинули на фронтах нацистсько-радянської війни.

Існує община п'ятидесятників.

Культура[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Сумновідомі люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. стор. 129, 130
  2. Дубенська дорога
  3. Як Кобзар мандрував через Вовковиї
  4. Історичний блог села Вовковиї (Яна Павловець)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. Демидівський район
  7. Повстанська реальність
  8. Упирі
  9. Пригоди «словаків» на Волині
  10. Вовковийський пивзавод
  11. Пивзавод Вовковийський
  12. Прес-поїздка в ДНЗ «Калинка» с. Вовковиї
  13. Структура прибутків, майновий стан кліриків Волинсько-Рівненської єпархії 40-50 років 20 сторіччя
  14. Стаття «Ковальчук Ф. І.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки
  15. Відзначив 100-літній ювілей житель с. Вовковиї
  16. Євген ЦИМБАЛЮК. З добром і справедливістю
  17. Стаття «Лівшук А. П.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки
  18. Андрій СОБУЦЬКИЙ. Найстаріший мисливець у світі досі ходить на полювання
  19. Стаття «Миркевич П. І.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки
  20. Шляхами подвигу і слави наших батьків та дідів

Джерела[ред.ред. код]