Вовковиї
| село Вовковиї | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Рівненська область |
| Район | Дубенський район |
| Громада | Демидівська селищна громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1545 |
| Населення | ▼1194 (01.01.2018) |
| Площа | 3,398 км² |
| Густота населення | 407,59 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 35224 |
| Телефонний код | +380 3637 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°22′18″ пн. ш. 25°23′17″ сх. д. / 50.37167° пн. ш. 25.38806° сх. д.Координати: 50°22′18″ пн. ш. 25°23′17″ сх. д. / 50.37167° пн. ш. 25.38806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
208 м |
| Водойми | Жабичі |
| Відстань до обласного центру |
78 км |
| Відстань до районного центру |
30 км |
| Найближча залізнична станція | Дубно |
| Відстань до залізничної станції |
30 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 35224, Рівненська область, Демидівський район, село Вовковиї, вулиця Шевченка, 200 |
| Карта | |
  Вовковиї | |
 Вовковиї | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Вовкови́ї — село в Україні, у Демидівській селищній громаді Дубенського району Рівненської області. Населення становить 1194 осіб.
Назва[ред. | ред. код]
Географія[ред. | ред. код]
Розташування[ред. | ред. код]
Флора і фауна[ред. | ред. код]
Екологія[ред. | ред. код]
Заповідне лісове урочище «Ділянка ясеневого лісу»[ред. | ред. код]
Детальніше Урочище «Ділянка ясеневого лісу»
Урочище створене для збереження унікального масиву лісу зі сторічними деревами ясена поблизу струмка. До складу деревостану входять також поодинокі дерева вільхи чорної, клена-явора, берези, черешні, липи серцелистої.
Даний масив лісу є єдиним у Рівненській області місцезнаходженням рідкісного виду флори України, ендеміка Волино-Поділля та Карпат — аруму Бессера.
Місцевості[ред. | ред. код]
В селі станом на початок 21 століття продовжують виділятися кілька місцевостей, які мають власні назви:
Вороничі — центральна вулиця і садиби обабіч на північному заході, межує із селом Рогізне;
Барнатовка — південно-східна окраїна села з прилеглими садибами.
Історія[ред. | ред. код]
Археологічні знахідки[ред. | ред. код]
Околиця села багата на археологічні знахідки найрізноманітніших періодів — від давньоримських монет до бойових артефактів Другої Світової війни.
Організованих розкопок не проводилось. Останніми роками активно працюють т.з. чорні археологи, які в ході несистематичних і випадкових пошуків руйнують історичні знахідки, відбираючи лише коштовні предмети.
Княжий період[ред. | ред. код]
Документальна згадка про село є в грамоті від 1459 року — йдеться про підтвердження в попередніх роках князя Свидригайла Луцькому Свято-Василівському монастирю права на маєток, наданий йому ще колись князями Мстиславом Володимировичем і Романом Романовичем.
Колись Вовковиї знаходилися на місці хутора Перекалі, що був зруйнований в XV—XVI століттях під час нападів кримських татар. Люди, які врятувалися в Дубні та околицях, переселялись на південно-західний берег річки Калинівка (Жабичі), де був густий ліс. Зголоднілі вовки підходили до осель місцевого люду і вили, звідси назва поселення — Вовковиї.
15-18 вересня 1621 року відбувся напад татарської орди, постраждало село Вороничі, кілька десятків забрали в неволю. Татарською полонянкою стала й Анна з Свищовських Косаківська, дружина орендаря села Вовковиї та Волька, разом з усією челяддю двірською[1].
Через сучасне село пролягала «Дубенська дорога» — гостинець 16 — початку 18 століття, що вів від Луцького замку через Стир та Стирець, Підгайці (Луцький район) до Дубна, звідти через Мильчу (Дубенський район) і Вовковиї до Берестечка[2].
Російський період[ред. | ред. код]
Існують перекази, що колись дорогою на Дубно селом проходив Тарас Григорович Шевченко[3].
В 19 сторіччі на території села було два поміщики — Залеський і Бернатович. Будинки пана Бернатовича з помсти за знущання над селянами-кріпаками підпалили брати Микола і Михайло Колісники, з 1860 по 1863 рік тягнулося судове слідство і розшуки Миколи. Частина села, де знаходилися ці будинки, і зараз зветься Барнатовкою.
Злиття сіл Вороничі (сучасна частина села) і Вовковиї відбулося з приїздом у 1870 році чехів, тоді були закуплені землі, на яких заложена чеська частина Вовковиїв (Волков); у графині Шувалової, що жила в Дубні, була придбана орна земля і ліс, до Волкова приїхало 76 родин. Чеська школа була побудована в 1877 році; першим учителем був Йозеф Бучек[4].
За часів Російської імперії відносилося до Теслугівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Станом на 1885 рік у селі було 743 особи, 80 дворів, православна церква, 2 постоялих будинки. Поруч знаходилася колонія чехів з 502 мешканцями, постоялим двором і лавкою[5].
В 1888 році частина чехів-католиків прийняла православну віру.
1896 року спільними зусиллями місцевих жителів — українців, поляків, чехів — було збудовано пивзавод; також за річкою біля пивзаводу поставили млин.
XX ст.[ред. | ред. код]
1907 року Вовковиї стали першим електрифікованим селом на Волині.
Перед другою Світою війною чехи Вовковиїв мали свою сільраду, організували чеський колгосп.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
Коли почалася нацистсько-радянська війна, 13 чехів була призвані до лав Радянської армії.
Ввечері 24 червня 1941 року відступаючий загін червоноармійців зав'язав бій на околиці Демидівки, у тому бою загинули 14 німецьких і 9 радянських вояків; загін вирвався з оточення і відступив у бік Вовковиїв, де влаштував засідку. У бою вранці 25 червня радянські воїни — згідно їхнього донесення — знищили ще 70 німецьких вояків, і наздогнали радянські війська поблизу Верби (Дубенський район)[6].
Для потреб УПА чехи конструювали необхідні верстати, створювали виробничі артілі й майстерні, вовковиївські чехи виготовляли спирт для потреб Українського Червоного Хреста, шили обмундирування та взуття, у римарській майстерні робили для кінноти сідла і упряж.
У селі та околицях таборувалася сотня УПА «Берези» — у подальшому — командир ВО «Тютюнник». В часі відходу нацистських військ і зближення фронту з'являються «сафатівці», які проводили «збір продовольчої повинності» як упівці. Хтось із місцевих мешканців закинув повстанцям, що занадто вже дорого обходиться селянам захист з боку загону «Берези». В недовгому часі біля чеського хутора знайшли якусь повішену людину із табличкою на грудях «Те буде кожному, хто обкрадатиме людей і скаже, що то на користь УПА». Багатьох псевдоупівців стратили, а Сафат зі своїм «спецзагоном» знову заявився в 1944 році. Вже за радянських часів він працював на київському заводі і помер, привалений балкою.
Місцевим СБ керував Федір Озірковський, одного разу він з ще одним повстанцем зайняли двох міліціонерів у місцевому кафе та роззброїли. Ніякого розстрілу не було, позаяк міліціонери займалися буденними справами, такими як боротьба з самогоноварінням, а не переслідування за політичні погляди, тільки знищили документи, котрі могли свідчити про причетність до повстанців. Загинув Озірковський під час облави — в безвиході застрелився[7].
Після звільнення села в березні 1944 року був проведений великий призов — Йозеф Пернічек, котрий документував чеську історію села, зазначив, що з 865 чехів в армію Людвіга Свободи пішло 214 чоловік та 12 дівчат. В армію йшли родинами, багато з них загинуло на фронтах.
Не обійшло стороною село й лихоліття повоєнних років — «стрибки» — перевдягнені енкаведисти, котрі орудували під рукою «Сафата»[8].
Повоєнний період[ред. | ред. код]
Після війни до села приїхали і примусово переселені з теренів сучасної Польщі. У кінці 1946 року в село приїхало чимало українських сімей, котрі були 1944 року депортовані із Холмщини у східні області України, зокрема, із Томашівського, Володавського, Білгорайського районів. Натомість, село покинули чехи.
1947 року вовковиївська земля стрічала нових жителів — лемків з Пряшівщини, зокрема із сучасного Старолюбовнянського окресу. І відразу вони потрапили у вир протистояння — тут ще війна не закінчилася, і місцеві жителі відносилися досить недоброзичливо до нових поселенців, а ще ж і були вони «уніатами» (греко-католики). І вже того ж року переселенці пишуть листа з проханням про повернення: «Ми бажаємо переселитися назад в Чехословаччину. Ми будемо собі спокійно жити на своєму майні, ні з ким не будемо сваритись і боротися. Навіть тутешні люди будуть спокійно відпочивати»[9].
В 1940-1950-х роках село входило до складу Козинського району.
Станом на 1973 рік у школі навчалось 473 учні і працював 41 вчитель. Культурну сферу представляв клуб на 250 місць та бібліотека, завідувачка якої М. Додик — заслужений працівник культури УРСР. Працювали лікарня на 25 ліжок, аптека, ветеринарна дільниця, будинок механізатора, відділення зв'язку, ощадна каса[10]. Були вапельня, цегельний завод, підприємство харчопрому — виготовляли й цукерки і ситро, працював ковбасний цех, випікали хліб, печиво.
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Демидівської селищної громади Демидівського району.[11]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Демидівського району, село увійшло до складу Дубенського району.[12]
Населення[ред. | ред. код]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1375 осіб.[13]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[14]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,35 % |
| російська | 0,58 % |
Економіка[ред. | ред. код]
Пивзавод[ред. | ред. код]
За Другої Речі Посполитої пивзавод називався «Browar J. Ludwina».
В часі відступу нацистських військ були скинуті авіабомби, але не на пивзавод, а на міст до млина та хутір за річкою за 1,5-2 км звідти, їх знешкодили наприкінці 20 сторіччя — пролежали в опустілій хаті.
Директором пивзаводу протягом 1948—1982 років була Ковалюк Катерина Денисівна, підприємство розбудовалося, працювало 80 людей.
1967 року збудовано цех по розливу пляшкового пива, до того розливали тільки в бочки.
1972 року добудовано нові приміщення — варочну, котельню, холодильник, склади, потужність заводу збільшилася з 270 до 450 тисяч декалітрів можливої варки пива в рік[15].
Суперником в «соціалістичному змаганні» був Семидубський завод — село Семидуби (Дубенський район).
На Вовковиївському пивзаводі — входив в Львівський раднаргосп, Ровенське пивоб'єднання — випускалися такі сорти пива: світлі — «Жигулівське», «Подільське», «Ризьке», «Слов'янське», «Ячмінний колос», темні — «Мартовське», «Українське»[16].
Продукцію возили і на північ області — в Сарни, Рокитне, також до Житомирської області, у Львів. Зі збільшенням виробництва збільшилася й кількість працівників — в найкращі часи працювало на заводі до 180 людей.
В 1990-х роках при підприємстві виробляли й вино. В 1995 році внесений до державного переліку обов'язкового приватизування. 1999 року підприємство остаточно припинило діяльність.
У 2013 році від пивзаводу залишалася тільки кількадесятметрова труба-димар.
Транспорт[ред. | ред. код]
Село має пряме автобусне сполучення з Демидівкою, Млиновом, Дубном, Рівним, проходять рейси Демидівка — Дубно (через Повчу) та Вовковиї — Рівне.
Зв'язок[ред. | ред. код]
Охорона здоров'я[ред. | ред. код]
1964 року в селі почала працювати аптека № 44 Рівненського аптекоуправління; завідувачкою аптеки від дня заснування до середини 1990-х років була Панасюк Ніна Леонідівна. Нині приміщення аптеки в запустінні, поруч, як гротеск, прокладено дорогу на цвинтар.
Освіта[ред. | ред. код]
У селі працює Вовковиївська ЗОШ І-ІІІ ступенів, на території школи стояло погруддя Вацлава Зофа.
Відновлено запустілий в 1990-х роках дитячий садочок, відкритий в жовтні 2012 року[17]. В тому ж 2012 році проведено ремонт спортивної зали Вовковиївської ЗОШ та в кабінетах музичного навчання. В селі Кобзарю встановлено пам'ятник.
Біля знищеного нині будинку культури висаджено в 20 сторіччі парк, котрий зараз теж перебуває в запустінні.
По дорозі від парку до теперішнього приватного млина — раніше там було підприємство від Млинівського «Харчопрому», згодом — майстерні школи — знаходиться тир, мабуть, чи не єдиний в районі, виконаний згідно всіх нормативів. Закопаний в землю, довжиною над 100 метрів, там тренувалися не лише школярі в стрільбах з пневматичної зброї, а й радянські військові. В сучасному стані він являє завалену довгу яму з не повністю видертою цеглою.
Релігія[ред. | ред. код]
Діє Хресто-Воздвиженська церква Православної Церкви України. Станом на 1951 рік парафія села Вовковиї становила 2075 вірних[18].
У 2010-х роках у день вшанування святих апостолів Петра і Павла, у центрі села освячено каплицю на честь Пресвятої Богородиці. Під церквою є пам'ятний знак, зведений клопотом колишньої вчительки, багатолітньої громадської діячки, нині спочилої Корнійчук Ольги Адамівни. Цей знак знаходиться поруч з обеліском вовковиївцям, що загинули на фронтах нацистсько-радянської війни.
Існує община п'ятидесятників.
Культура[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Солоневський Ростислав Тимофійович (1930–2016) — письменник. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературних премій ім. Валер'яна Поліщука (1991) і Г.Чубая.
- Євген Цимбалюк (1962-2018) — український письменник, журналіст, краєзнавець, Заслужений журналіст України.
- Боньковський Олег Віталійович — член Національної спілки художників України (1984), заслужений художник України (2001).
- Мороз Володимир Михайлович — міський голова Рівного (1994—1998), кандидат наук, винахідник.
- Микола Шокало (нар. 1949 р.) — редактор Хмельницької обласної газети «Подільські вісті» (2005—2009), заслужений журналіст України
- Ковальчук Федір Іванович (нар. 1915 р.) — ветеран німецько-радянської війни, інвалід II групи. Був призваний на фронт у 1944 році, служив у 291 стройовому полку. Нагороджений орденом та ювілейними медалями: орден Вітчизняної війни II ступеня.[19][20][21]
- Лівшук Анатолій Петрович (нар. 1918 р.) — ветеран німецько-радянської війни. Був призваний на фронт у 1941 році, був важко поранений. Нагороджений орденом і медалями: орден «Вітчизняної війни ІІ ступеня», орден «Знак Пошани», медаль «Захиснику Вітчизни».[22][23]
- Миркевич Петро Іванович (4 квітня 1925 с. Жадень Дубровицького району — 2014 с. Вовковиї Демидівського району) — ветеран німецько-радянської війни. Був призваний на фронт у 1944 році, служив автоматником у 397 Сарненській дивізії, був поранений. Нагороджений медалями: медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 роки», медаль «Захиснику Вітчизни».[24][25]
- Котовський Анатоль (Анатолій) Харитонович (27 червня 1921 с. Вовковиї — 28 грудня 1992 м. Рівне) — літератор, журналіст, автор двох документально-художніх книг «Сельва стогне» (1978) і «На берегах Ла-Плати» (1988), автор багатьох оповідань, новел і нарисів, які друкувалися у колективних збірниках, журналах і газетах.
- Дяченко Володимир Анатолійович (1987—2019) старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[26].
Сумновідомі люди[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ стор. 129, 130. Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 5 жовтня 2013.
- ↑ Дубенська дорога. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Як Кобзар мандрував через Вовковиї. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 3 жовтня 2013.
- ↑ Історичний блог села Вовковиї (Яна Павловець). Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Демидівський район. Архів оригіналу за 24 березня 2014. Процитовано 7 жовтня 2013.
- ↑ Повстанська реальність. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.
- ↑ Упирі. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Пригоди «словаків» на Волині. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області. https://www.kmu.gov.ua/. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 грудня 2020.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Вовковийський пивзавод. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 жовтня 2013.
- ↑ Пивзавод Вовковийський. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 5 жовтня 2013.
- ↑ Прес-поїздка в ДНЗ «Калинка» с. Вовковиї. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 3 жовтня 2013.
- ↑ Структура прибутків, майновий стан кліриків Волинсько-Рівненської єпархії 40-50 років 20 сторіччя. Архів оригіналу за 7 жовтня 2013. Процитовано 5 жовтня 2013.
- ↑ Стаття «Ковальчук Ф. І.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 6 травня 2015.
- ↑ Відзначив 100-літній ювілей житель с. Вовковиї
- ↑ Євген ЦИМБАЛЮК. З добром і справедливістю. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 травня 2015.
- ↑ Стаття «Лівшук А. П.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 6 травня 2015.
- ↑ Андрій СОБУЦЬКИЙ. Найстаріший мисливець у світі досі ходить на полювання[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Стаття «Миркевич П. І.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 6 травня 2015.
- ↑ Шляхами подвигу і слави наших батьків та дідів. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 травня 2015.
- ↑ Дяченко Володимир Анатолійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія Сучасної України. — Київ : © Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України, 2006. — Т. 5. — С. 685. — ISBN 966-02-3355-8.
- Демидівський район
- Історія життя чехів села Вовковиї [Архівовано 13 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Зелений туризм Рівненщини
- У селі Вовковиї освячено каплицю на честь Пресвятої Богородиці [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Природно-заповідний фонд Рівненської області / Під редакцією Ю. М. Грищенка.-Рівне: Волинські обереги, 2008.-216 с.
- Цимбалюк Є. П. Млинівщина: Погляд у минуле. — Рівне: Редакційно-видавничий відділ облуправління по пресі, 1991.-30 с.
| ||||||||
