Перейти до вмісту

Вовк мексиканський

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
?†Вовк мексиканський

Охоронний статус

Під загрозою зникнення (E) (ESA)[1]
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Клас:Ссавці (Mammalia)
Ряд:Хижі (Carnivora)
Родина:Псові (Canidae)
Рід:Пес (Canis)
Вид:Вовк (Canis lupus)
Підвид:Вовк мексиканський
Триноміальна назва
Canis lupus baileyi
Nelson et Goldman, 1929
Мапа поширення вовка
Мапа поширення вовка
Посилання
Вікісховище:Canis lupus baileyi
EOL:1268604
ITIS:726813
NCBI:143281

Вовк мексиканський (Canis lupus baileyi) — підвид вовка, що зникає. Поширений в Північній Америці. Найпівденніший і найменший вовк на континенті. Ареал — для східна та південно-східна Аризона і західна та південа Нью-Мексико (у Сполучених Штатах), а також фрагментовані території північної Мексики. Історично ареал підвиду простягався від Південної Каліфорнії на південь до Нижньої Каліфорнії, на схід через пустелі Сонора і Чіуауа та до Західного Техасу(інші мови).

Його предки, ймовірно, були серед перших сірих вовків, що проникли до Північної Америки після вимирання берингійського вовка, на що вказують південний ареал та базальні фізичні й генетичні характеристики.[2] Хоча в доколумбовій Мексиці цей підвид користувався високою пошаною,[3] C. l. baileyi став найбшвидше зникаючим підвидом сірого вовка в Північній Америці, будучи повністю винищеним у дикій природі в середині ХХ століття внаслідок поєднання полювання, відлову, отруєння та вилучення вовченят із лігв — здебільшого через страх з боку скотарів і власників ранчо. Після офіційного внесення до переліку видів, що перебувають під загрозою зникнення, згідно «Закону про види, що зникають» в 1976 році, Сполучені Штати та Мексика спільно організували відлов усіх C. l. baileyi, які ще залишалися в дикій природі. Цей крайній запобіжний захід зрештою дозволив відвернути їх неминуче вимирання: у Мексиці в 1977-80 рр. живими виловили п’ятьох диких мексиканських вовків (чотирьох самців і одну вагітну самицю). Після розміщення в центрах збереження в неволі ця група вовків виявилася вирішальною для започаткування програми розведення в неволі. Через ці превентивні заходи, починаючи з 1998 року, вирощених у неволі мексиканських вовків почали випускати в райони відновлення в Аризоні та Нью-Мексико з метою повторного заселення історичного ареалу виду.[4]

Станом на 2025 рік у дикій природі налічується щонайменше 286 мексиканських вовків у США та 45 у Мексиці, а 380 особин утримуються в центрах розведення в неволі — порівняно з 11 особинами, яких випустили в Аризоні в 1998 році. Ці показники є мінімальними, оскільки облік містить лише ті спостереження вовків, які були підтверджені співробітниками Міжвідомчої польової групи.[5]

Поширення

[ред. | ред. код]

Поширений на південному заході США (Аризона, Нью-Мехіко і Техас) та на півночі Мексики (Дуранго, Чіуауа і Сонора).

Таксономія

[ред. | ред. код]

Мексиканський вовк уперше описанj як окремий підвид в 1929 році Едвардом Нельсоном і Едвардом Голдманом з огляду на його невеликі розміри, вузький череп і темне хутро.[6] Цей вовк визнається підвидом Canis lupus у таксономічному виданні Mammal Species of the World (2005).[7] У 2019 році Національні академії наук, інженерії та медицини США провели огляд наукової літератури попередніх досліджень. Позиція Національних академій полягає в тому, що історична популяція мексиканського вовка є окремою еволюційною лінією сірого вовка, а сучасні мексиканські вовки є її прямими нащадками. Це валідний таксономічний підвид, класифікований як C. l. baileyi.[8] Генетичні аналізи підтвердили, що C. l. baileyi є генетично найбільш відмінним підвидом сірого вовка в Північній Америці.[9][10]

Походження

[ред. | ред. код]

Canis lupus мігрували з Євразії до Північної Америки приблизно 70 000–23 000 років тому[11][12] і дали початок щонайменше двом морфологічно та генетично відмінним групам. Одна з них представлена вимерлим берингійським вовком[11][13], а інша — сучасними популяціями.[11] Науковці вважають, що предки мексиканського вовка, ймовірно, були першими сірими вовками, які перетнули Берингійський сухопутний міст до Північної Америки у пізньому плейстоцені після вимирання берингійського вовка,[13] заселивши більшу частину континенту, доки не були витіснені на південь новоприбулими предками C. l. nubilus.[2]

Дослідження 2005 року порівняло мітохондріальні послідовності ДНК сучасних вовків із даними тридцяти чотирьох зразків, датованих 1856–1915 роками. Було встановлено, що історична популяція мала вдвічі більшу генетичну різноманітність порівняно із сучасними вовками,[14][15] що свідчить про те, що різноманітність мтДНК вовків, винищених на заході США, понад удвічі перевищувала показники сучасної популяції. Деякі гаплотипи, притаманні мексиканському вовку, вовку Великих рівнин та вимерлому C. l. youngi, утворювали унікальну «південну кладу». Усі північноамериканські вовки групуються разом із вовками з Євразії, за винятком південної клади, яка формує групу, притаманну виключно Північній Америці. Широкий ареал поширення південної клади свідчить про те, що потік генів був значним по всій території, що виходить за межі визнаних меж її підвидів.[15]

У 2016 році дослідження мітохондріальних послідовностей ДНК як сучасних, так і давніх вовків дало змогу побудувати філогенетичне дерево, яке показало, що два найбільш базальні північноамериканські гаплотипи включають мексиканського вовка та C. l. crassodon(інші мови).[16]

У 2018 році інше дослідження було присвячене морфології кінцівок сучасних і викопних північноамериканських вовків. Основні кістки кінцівок жахливого вовка, берингійського вовка та більшості сучасних північноамериканських сірих вовків можна чітко відрізнити між собою. Вовки пізнього плейстоцену по обидва боки Лаврентійського льодовикового щита — Кордильєрського льодовикового щита — мали коротші ноги порівняно з більшістю сучасних вовків. Вовки пізнього плейстоцену з Нейчерал-Треп-Кейв[en] у Вайомінгу та Ранчо Ла-Брея на півдні Каліфорнії за морфологією кінцівок були подібні до берингійських вовків Аляски. Сучасні вовки на Середньому Заході США та на північному заході Північної Америки мають довші ноги, які еволюціонували у голоцені, ймовірно, внаслідок зникнення повільнішої здобичі. Водночас коротші ноги зберігалися далеко в голоцен після вимирання значної частини плейстоценової мегафауни, включно з берингійським вовком. Голоценові вовки з печери Міддл-Б’ют (датовані менш ніж 7 600 років тому) та Муншайнер (датовані понад 3 000 років тому) в окрузі Бінгем, Айдахо, були подібні до берингійських вовків. Мексиканський вовк і зразки вовка Великих рівнин, датовані до 1900 року, нагадували пізньоплейстоценових і голоценових викопних сірих вовків своїми коротшими ногам.[11]

Предок

[ред. | ред. код]

У 2021 році аналіз мітохондріальної ДНК північноамериканських вовкоподібних псових показав, що вимерлий пізньоплейстоценовий берингійський вовк був предком південної вовчої клади, до якої належать мексиканський вовк і C. l. nubilus. Мексиканський вовк є найбільш базальним серед сірих вовків, що нині мешкають у Північній Америці.[17]

Гібридизація з койотами та іншими вовчими

[ред. | ред. код]
Череп

Кілька нещодавніх досліджень із використанням морфологічних (вимірювання черепа) та генетичних даних дійшли висновку, що мексиканські вовки гібридизувалися з іншими підвидами вовків за клінальним принципом у зонах контакту. План відновлення мексиканського вовка (2017, перша редакція) наразі передбачає управлінські заходи для запобігання таким випадкам у разі контакту вовків Північних Скелястих гір і мексиканських вовків, з метою захисту від так званого «генетичного болота» (тобто ситуації, коли гени однієї групи стають домінантними й призводять до втрати генів іншої). Хоча на теперішній час чистота генетичного складу мексиканського вовка є важливою, природна вільноживуча популяція вовків у континентальному масштабі неминуче включала б вільну гібридизацію між різними підвидами.

Мексиканські вовки перебувають під значною загрозою через низьку генетичну різноманітність та інбридинг, оскільки всі дикі мексиканські вовки в середньому мають такий самий рівень спорідненості, як повнорідні брати й сестри (усі сучасні дикі особини походять від початкових семи так званих «засновників»).[18]

На відміну від C. l. lycaon та C. rufus, сірий вовк у дикій природі рідко схрещується з койотами. Прямих випадків гібридизації між койотами та сірими вовками безпосередньо не спостерігали. Втім, у дослідженні, яке аналізувало молекулярну генетику койотів, а також зразки історичних рудих і мексиканських вовків із Техасу, було виявлено кілька генетичних маркерів койотів у зразках деяких ізольованих історичних особин мексиканського вовка. Так само Y-хромосоми сірого вовка були знайдені у кількох окремих самців техаських койотів.[19]

Це дослідження припускає, що хоча мексиканський сірий вовк загалом менш схильний до гібридизації з койотами порівняно з рудим вовком, могли мати місце поодинокі випадки генетичного обміну з техаськими койотами у деяких історичних залишкових популяціях до повного зникнення виду в Техасі. Водночас автори пропонують альтернативне пояснення: у передачі генів між койотами та сірими вовками могли брати участь руді вовки, які раніше також перекривали ареали обох видів у центральному Техасі, виконуючи роль «генетичного мосту» — подібно до того, як вважають, що C. l. lycaon сприяв обміну генами між сірими вовками та койотами в регіоні Великих озер, адже прямі схрещування між койотами та сірими вовками вважаються рідкісними.[19]

Під час тестів, проведених на зразку з таксидермійованого трупа тварини, яку спочатку ідентифікували як чупакабру, аналіз мітохондріальної ДНК, виконаний професором Техаського державного університету Майклом Форстнером, показав, що це був койот. Однак подальший аналіз, здійснений командою лабораторії ветеринарної генетики Каліфорнійського університету в Девісі, дійшов висновку, що за даними статевих хромосом самець був гібридом койота і вовка, народженим від самця мексиканського вовка.[20][21] Було висунуто припущення, що цей гібрид страждав на саркоптичну коросту, що могло пояснювати його безшерстий і синюватий вигляд.[20]

Дослідження 2018 року, яке аналізувало вовчі популяції, щодо яких підозрювали минулі контакти з домашніми собаками, не виявило доказів суттєвого домішування собачих генів у мексиканського вовка.[22] Інше дослідження того ж року, опубліковане в журналі PLOS Genetics, проаналізувало популяційну геноміку сірих вовків і койотів з усієї Північної Америки.[23]

Це дослідження виявило наявність домішок койотів у різних західних популяціях сірих вовків, які раніше вважалися вільними від інтрогресії койота, а також встановило, що мексиканські вовки несуть близько 10 % койотної домішки. Автори дослідження також припускають, що генетичний внесок койотів міг відігравати певну роль у базальному філогенетичному положенні цього підвиду.

Історія

[ред. | ред. код]

Історично вид мав ширший ареал та був поширеним від Юти до штату Оахака. Через полювання, вилов та отруєння до 1950 року залишилося лише кілька мексиканських вовків, а до 1970 року був убитий на волі останній мексиканський вовк в США. У 1998 році 7 вовків, яких відловили на півночі Мексики випустили у заповіднику Blue Range Wolf Recovery Area, що знаходиться на межі Аризони і Нью-Мексико. У 2000 році вперше зареєстровано потомство. Цього ж року 11 вовків випустили в заповіднику Apache National Forest в Аризоні, а 9 в Gila National Forest в Нью-Мексико. Станом на 2019 рік американська популяція підвиду становить 163 особини. За даними 2017 року мексиканська популяція становить 51 вовк. Крім того, у неволі у двох країнах утримується близько 240 тварин.

Опис

[ред. | ред. код]

Мексиканський вовк є найменшим серед підвидів сірого вовка Північної Америки,[24]. Він подібний до C. l. nubilus, однак відрізняється меншим і вужчим черепом та темнішим, більш мінливим хутровим покривом.[25] Вовк завдовжки 1,5-1,8 м. Висота в плечах 60-81 см. Вага 23-41 кг[26]. Забарвлення відносно темне, тьмяне, буро-палеве з додаванням сірого тону і досить сильним чорним нальотом на спині, нижні частини тіла переважно світлі. Колір шерсті може варіюватися, але чисто чорною або білою не буває.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Guertin, Stephen (16 січня 2015). Endangered and Threatened Wildlife and Plants; Revision to the Regulations for the Nonessential Experimental Population of the Mexican Wolf (PDF). Federal Register. 80 (11): 2512. Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
  2. ↑ а б Chambers SM, Fain SR, Fazio B, Amaral M (2012). An account of the taxonomy of North American wolves from morphological and genetic analyses. North American Fauna. 77: 1—67. doi:10.3996/nafa.77.0001. Note:"The findings and conclusions in this article are those of the author(s) and do not necessarily represent the views of the U.S. Fish and Wildlife Service."
  3. ↑ Valadez, Raúl; Rodríguez, Bernardo; Manzanilla, Linda; Tejeda, Samuel (2016). "Dog-wolf Hybrid Biotype Reconstruction from the Archaeological City of Teotihuacan in Prehispanic Central Mexico" (PDF). In Snyder, Lynn M; Moore, Elizabeth A. (eds.). Dogs and People in Social, Working, Economic or Symbolic Interaction. Oxbow Books. pp. 120–130. ISBN 978-1-78570-428-4.
  4. ↑ Nie, M. A. (2003), Beyond Wolves: The Politics of Wolf Recovery and Management, University of Minnesota Press, pp. 118–119, ISBN 0816639787
  5. ↑ tcadden (3 березня 2025). Mexican wolf numbers up for 9th straight year. Arizona Game & Fish Department (амер.). Процитовано 5 березня 2025.
  6. ↑ Nelson, E. W.; Goldman, E. A. (May 1929). A New Wolf from Mexico. Journal of Mammalogy. 10 (2): 165. doi:10.2307/1373839. JSTOR 1373839.
  7. ↑ Шаблон:MSW3 Wozencraft url=https://books.google.com/books?id=JgAMbNSt8ikC&pg=PA576
  8. ↑ National Academies Of Sciences, Engineering (2019). Evaluating the Taxonomic Status of the Mexican Gray Wolf and the Red Wolf. Bibcode:2019nap..book25351N. doi:10.17226/25351. ISBN 978-0-309-48824-2. PMID 31211533. S2CID 134662152.
  9. ↑ Current Evidence Supports Classification of Red Wolf as a Distinct Species; Mexican Gray Wolf Is a Valid Subspecies of Gray Wolf. The National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine. 28 березня 2019.
  10. ↑ Hedrick, Philip W. (2015). Genetic Studies of the Mexican Wolf (Canis lupus baileyi). Journal of Heredity. 106 (4): 415—420. doi:10.1093/jhered/esv022. PMID 25908666.
  11. ↑ а б в г Tomiya, Susumu; Meachen, Julie A. (January 2018). Postcranial diversity and recent ecomorphic impoverishment of North American gray wolves. Biology Letters. 14 (1) 20170613. doi:10.1098/rsbl.2017.0613. PMC 5803591. PMID 29343558.
  12. ↑ Koblmüller, Stephan; Vilà, Carles; Lorente-Galdos, Belen; Dabad, Marc; Ramirez, Oscar; Marques-Bonet, Tomas; Wayne, Robert K.; Leonard, Jennifer A. (September 2016). Whole mitochondrial genomes illuminate ancient intercontinental dispersals of grey wolves (Canis lupus). Journal of Biogeography. 43 (9): 1728—1738. Bibcode:2016JBiog..43.1728K. doi:10.1111/jbi.12765. S2CID 88740690.
  13. ↑ а б Leonard, Jennifer A.; Vilà, Carles; Fox-Dobbs, Kena; Koch, Paul L.; Wayne, Robert K.; Van Valkenburgh, Blaire (July 2007). Megafaunal Extinctions and the Disappearance of a Specialized Wolf Ecomorph. Current Biology. 17 (13): 1146—1150. Bibcode:2007CBio...17.1146L. doi:10.1016/j.cub.2007.05.072. hdl:10261/61282. PMID 17583509. S2CID 14039133.
  14. ↑ pp. 106–107 in Miklósi, Ádám (2014). Comparative overview of Canis. Dog Behaviour, Evolution, and Cognition. с. 97—123. doi:10.1093/acprof:oso/9780199646661.003.0005. ISBN 978-0-19-964666-1.
  15. ↑ а б Leonard, Jennifer A.; Vilà, Carles; Wayne, Robert K. (January 2005). FAST TRACK: Legacy lost: genetic variability and population size of extirpated US grey wolves (Canis lupus). Molecular Ecology. 14 (1): 9—17. Bibcode:2005MolEc..14....9L. doi:10.1111/j.1365-294X.2004.02389.x. PMID 15643947. S2CID 11343074.
  16. ↑ Ersmark, Erik; Klütsch, Cornelya F. C.; Chan, Yvonne L.; Sinding, Mikkel-Holger S.; Fain, Steven R.; Illarionova, Natalia A.; Oskarsson, Mattias; Uhlén, Mathias; Zhang, Ya-ping; Dalén, Love; Savolainen, Peter (2 грудня 2016). From the Past to the Present: Wolf Phylogeography and Demographic History Based on the Mitochondrial Control Region. Frontiers in Ecology and Evolution. 4: 134. Bibcode:2016FrEEv...4..134E. doi:10.3389/fevo.2016.00134.
  17. ↑ Wilson, Paul J.; Rutledge, Linda Y. (July 2021). Considering Pleistocene North American wolves and coyotes in the eastern Canis origin story. Ecology and Evolution. 11 (13): 9137—9147. Bibcode:2021EcoEv..11.9137W. doi:10.1002/ece3.7757. PMC 8258226. PMID 34257949.
  18. ↑ U.S. Fish and Wildlife Service. 2022. Mexican Wolf Recovery Plan, Second Revision. Region 2, Albuquerque, New Mexico, USA.
  19. ↑ а б Hailer, Frank; Leonard, Jennifer A. (8 жовтня 2008). Hybridization among Three Native North American Canis Species in a Region of Natural Sympatry. PLOS ONE. 3 (10) e3333. Bibcode:2008PLoSO...3.3333H. doi:10.1371/journal.pone.0003333. PMC 2556088. PMID 18841199.
  20. ↑ а б [http://bionews-tx.com/news/2013/09/01/texas-state-university-researcher-helps-unravel-mystery-of-texas-blue-dog-claimed-to-be-chupacabra/ "Texas State University Researcher Helps Unravel Mystery of Texas 'Blue Dog' Claimed to be Chupacabra"] [Архівовано March 19, 2014, у Wayback Machine.]. bionews-tx.com (2013-09-01)
  21. ↑ Long, Sonny (October 31, 2008) [http://www.victoriaadvocate.com/news/2008/oct/31/sl_chupa_12/ "DNA results show chupacabra animal is mixture of coyote, Mexican wolf"]. Victoria Advocate.
  22. ↑ Fitak, Robert R; Rinkevich, Sarah E; Culver, Melanie (11 травня 2018). Genome-Wide Analysis of SNPs Is Consistent with No Domestic Dog Ancestry in the Endangered Mexican Wolf (Canis lupus baileyi). Journal of Heredity. 109 (4): 372—383. doi:10.1093/jhered/esy009. PMC 6281331. PMID 29757430.
  23. ↑ Sinding, MS; Gopalakrishan, S; Vieira, FG; Samaniego Castruita, JA; Raundrup, K; Heide Jørgensen, MP; Meldgaard, M; Petersen, B; Sicheritz-Ponten, T; Mikkelsen, JB; Marquard-Petersen, U; Dietz, R; Sonne, C; Dalén, L; Bachmann, L; Wiig, Ø; Hansen, AJ; Gilbert, MTP (2018). Population genomics of grey wolves and wolf-like canids in North America. PLOS Genet. 14 (11) e1007745. doi:10.1371/journal.pgen.1007745. PMC 6231604. PMID 30419012.
  24. ↑ Mech, L. David (1981), The Wolf: The Ecology and Behaviour of an Endangered Species, University of Minnesota Press, p. 350, ISBN 0-8166-1026-6
  25. ↑ Bailey, V. (1932), [https://archive.org/details/mammalsofnewmexi53bail/page/n341/mode/2up Mammals of New Mexico]. U.S. Department of Agriculture, Bureau of Biological Survey. North American Fauna No. 53. Washington, D.C. Pages 303–308.
  26. ↑ "Conserving the Mexican Wolf". www.fws.gov. December 11, 2023. Retrieved January 15, 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вовк_мексиканський&oldid=46952692